Справа № 2-1172/10

                            РІШЕННЯ

                                                            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      17 листопада  2010  року             Солом’янський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді                 Бобровник О.В.

при секретарях                     Славовій Н.Ю., Прищепі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу, про визнання права власності на 1\2 частину майна набутого за час проживання однією сім’єю,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2009 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу, про визнання права власності на 1\2 частину майна набутого за час проживання однією сім’єю, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1999 року вона проживала однією сім’єю з ОСОБА_5, без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. У зв’язку з чим, позивач просить встановити факт проживання однією сім’єю з померлим та визнати її право власності на 1\2 частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та 1\2 частину гаражного боксу НОМЕР_1 розташованого за адресою: АДРЕСА_2

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник проти задоволення позову заперечували, надавши суду заперечення у письмовому вигляді.

Відповідач ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 проти задоволення позову не заперечувала, зазначивши, що позивач та ОСОБА_5 проживали однією сім’єю, як чоловік та жінка.  

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та вивчивши письмові докази, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.                                                                                                                                                  

Судом встановлено, що 08.11.2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім’ї Серія 1-БК №НОМЕР_2. (а.с. 6)

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія 1-БК №НОМЕР_3. (а.с. 7)

Згідно договору купівлі-продажу від 26.09.2006 року (а.с. 192) АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_5 у ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

Згідно заповіту від 18.11.2008 року ОСОБА_5 заповів ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 все належне йому на праві власності майно в тому числі АДРЕСА_1 та гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований на території АГК «Тюльпан» за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 46)

Позивач стверджує, що проживала однією сім’єю з ОСОБА_5 як чоловік та жінка, та має право на ? набутого під час спільного проживання майна.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник проти даний факт заперечували, посилаючись на те що Позивач працювала на ОСОБА_5 займаючись домашнім господарством та доглядом за дитиною.

ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_4 в ході судового розгляду підтверджували покази Позивача, відносно проживання останньої з ОСОБА_5 як чоловіка та дружини, без шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно,  набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові  на  праві  спільної  сумісної  власності незалежно від того,  що один з них не мав з поважної причини (навчання,  ведення домашнього   господарства,   догляд   за   дітьми,  хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають  однією  сім'єю,  але  не перебувають  у  шлюбі  між  собою  або  в будь-якому іншому шлюбі, майно,  набуте  ними  за  час спільного проживання, належить їм на праві  спільної  сумісної  власності,  якщо  інше  не  встановлено письмовим договором між ними.

На майно,  що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки  та  чоловіка,  які  не  перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому  іншому  шлюбі,  поширюються  положення  глави  8 цього Кодексу.

Твердження Відповідача ОСОБА_2, стосовно відсутності сімейних відносин та факту праці Позивача у ОСОБА_5 в якості домогосподарки, були підтвердженні в судовому засіданні свідками ОСОБА_7, ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Проте Відповідач ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_4 підтвердили в судовому засіданні, що Позивач та померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 проживали однією сім’єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Крім того, даний факт підтверджується показами свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16

Також, свідками ОСОБА_14, ОСОБА_15 було підтверджено в судовому засіданні, факт спільного придбання нерухомого майна Позивачем та ОСОБА_5 та наявність додаткового неофіційного доходу в них.

 Свідком ОСОБА_15 в судовому засіданні було підтверджено факт отримання Позивачем у борг грошових коштів, як від неї та і від інших особі, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, факт спільного проживання Позивача та ОСОБА_5 підтвердив свідок ОСОБА_17 (а.с. 230), у своїй нотаріально посвідченій заяві.

Враховуючи, що неповнолітня ОСОБА_4 з 07.12.2001 року, за рішенням Києво-Святошинського райсуду Київської області (а.с. 18-19), проживала разом з ОСОБА_5, пояснення надані неповнолітньою ОСОБА_4 в судовому засіданні стосовно відносин Позивача та померлого, дає підстави суду вважати покази неповнолітньої ОСОБА_4 та ОСОБА_3 достовірними, та які підтверджуються показами свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16

У зв’язку з цим, твердження ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, не приймаються судом до уваги.

Також, судом не приймаються до уваги посилання Відповідача ОСОБА_2 та її представника, стосовно праці Позивача на померлого ОСОБА_5, в якості домогосподарки, з посиланням в підтвердження даного факту на розписку, про отримання грошових коштів, (а.с. 49) написану Позивачем власноручно.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Відповідний договір між сторонами не укладався, а тому дана розписка за своїм змістом та формою не може засвідчувати факт трудових відносин та як наслідок оплату праці позивача.

А тому, це не дає юридичних підстав для її прийняття в якості обґрунтованого та належного доказу, на якому може ґрунтуватися рішення суду.

У свою чергу, твердження Відповідача ОСОБА_18 та її представника, стосовно відсутності у Позивача будь-яких доходів, які б надали їй можливість придбати квартиру та гаражний бокс не можуть бути прийняті судом, як достатні оскільки, згідно розписки від 17.07.2006 року (а.с. 182) ОСОБА_19 позичив Позивачу 15000 доларів США.

Крім того, зі слів самого позивача, та зі слів свідків, Позивач мала неофіційний дохід, який дав їй можливість внести свою частку при придбанні спірного майна.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 роз'яснено, що підчас застосування ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі й між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.  

Відповідачем ОСОБА_2 не було надано жодних доказів в підтвердження факту придбання спірної АДРЕСА_1 та гаражного боксу НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 за її кошти, які вона надавала ОСОБА_5, оскільки всі надані докази свідчать про придбання даної квартири та гаражного боксу під час проживання однією сім’єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а всі документи в свою чергу були оформленні на ОСОБА_5

А тому, суд не приймає до уваги думку відповідача ОСОБА_2 про не прийняття ОСОБА_1 участі у придбанні даних речей.

Враховуючи вище викладене, а також те, що ОСОБА_3, неповнолітня ОСОБА_4 та свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17 та ОСОБА_16 підтвердили факт проживання позивача та ОСОБА_5 сім’єю та придбання спільного майна, відповідачем ОСОБА_2 та її представником не було надано жодних обґрунтованих доказів, в підтвердження своїх позицій та в порушення вимог ч. 3 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України, суд приходиться до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11, ст. ст. 60, 74 СК України, ст.ст.57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-  

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, однією сім’єю, з 1993 року по 08 листопада 2008 року, без шлюбу.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину двокімнатної АДРЕСА_1 та на 1\2 частину гаражного боксу НОМЕР_1 розташованого за адресою: АДРЕСА_2

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: