ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2006 р. | Справа № А-17/122 |
За позовом: | Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9 |
до відповідача: | Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім", вул вул. Робітнича, 29, с. Мостище, Калуського району, Івано-Франківської області. |
про: | стягнення 59444 грн. 70 коп. |
Суддя Неверовська Л.М.
При секретарі судового засідання Нестеренко А.В.
Представники:
Від позивача: | Юхменко Д.М. - представник , (довіреність №04-284/593 від 10.05.06 року ),(паспорт серія СС №216805 виданий Тисменицьким РВ УМВС України в Івано-Франківській області від 05.08.1997 року). |
Від відповідача: | Марчак М.П. - юрисконсульт, (довіреність №53-ЮР-35 від 12.09.2005 року) |
Учасник судового засідання:
Суть спору: подано позов про стягнення 59444 грн. 70 коп.
Позивач позов підтримав, позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. Згідно наявного у справі статистичного звіту відповідача за 2006 р.: середньооблікова чисельність працюючих становила 1917 осіб, чисельність інвалідів, які повинні були працювати (4%) становить –77 осіб, фактично працевлаштовані були 72 особи, отже відповідач не створив робоче місце і не працевлаштував інваліда, не перерахував до Фонду штрафні санкції за нестворення і непрацевлаштування 1 інваліда. Наведені обставини, на думку позивача, є підставами для звернення з позовом.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що умови праці на даному підприємстві не відповідають санітарно-гігієнічним умовам, а згідно ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємство, на якому використовується праця інвалідів повинна відповідати вищевказаним умовам. Оскільки дане підприємсто є із шкідливими умовами праці, то і відповідно праця інвалідів заборонена.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції, чинній на час спірних правовідносин, (далі - Закон) встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про охорону праці” працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств пільг чи обмежень щодо виконання обов’язку зі створення робочих місць для інвалідів.
За таких обставин особливості господарської діяльності Товариства та умови праці хоча й обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону № 875 нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Крім того, як вбачається із поданого відповідачем звіту про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу із шкідливими умовами праці за 2005 рік, із 2986 облікової кількості штатних працівників, тільки 1063 працівника, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, 1923 працюють у звичайних умовах.
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону). Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 і пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Також пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. N 314, із змінами та доповненнями, (далі - Положення) визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Обов'язок такого працевлаштування виникає у вказаних органів лише після виконання підприємствами приписів п. 14 Положення, а саме поінформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Судом встановлено що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві відповідача у 2005 р. складала 1917 осіб, відповідно норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів становив 77 осіб- інвалідів. Однак працевлаштовано було фактично 72 інваліда, будь-яких доказів щодо інформування вищевказаних державних органів про готовність та наявність можливості працевлаштування ще 5 інвалідів на своєму підприємстві суду не надано.
В той же час, факт відсутності вакансій для працевлаштування унеможливлює виконання компетентними органами вимог ст. 18 Закону.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. N 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 р. за N 464/2904, затверджено форми державної статистичної звітності з питань працевлаштування й зайнятості населення та інструкції щодо їх заповнення. Зокрема, підприємства, установи і організації щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244: звіт за формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; ... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ... 14 - інваліди.
У звітах форми 3-ПН відповідач не відображав наявність вакантних місць для працевлаштування саме інвалідів. А тому відповідні органи зайнятості були позбавлені можливості направити для працевлаштування інваліда.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.
Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тобто вказаною нормою визначена міра відповідальності за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у вигляді штрафних санкцій. Отже, підприємства зобов'язані виконувати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а в разі його невиконання - сплачувати штрафні санкції.
Враховуючи те, що відповідач не створив умов для можливості працевлаштування інвалідів, не виконав норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 р., не повідомляв відповідні органи про необхідність направлення інвалідів на роботу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення штрафних санкцій за п"ять незайнятих інвалідами робочих місць у 2005 році в сумі 59444 грн. 70 коп.
З огляду на викладене, позов про стягнення 59444 грн.70 коп. підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, п.п. 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.158-167, ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
позов задоволити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім", вул. Робітнича, 29, с. Мостище, Калуського району, Івано-Франківської області, (ідентифікаційний код 33129683) на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9 (ідентифікаційний код 20568100) 59444 грн.70 коп. штрафних санкцій, про що видати виконавчий лист після набрання постановою законної сили.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Неверовська Л.М.
Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 14.07.2006 р.
Документ виготовлено в системі Діловодство
Виконавець Боднарчук М.Б.
14.07.06 р.