Справа № 2-3000/10

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 листопада 2010 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                 судді Шевченко Л. В.,

при секретареві           Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, -

в с т а н о в и в:

У травні 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної власності на квартиру.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі та відповідач набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації Залізничної районної державної м. Києва 18.08.1993.

У спільній сумісній власності її учасники не мають наперед визначених часток, на відміну від учасників спільної часткової власності, де кожному чітко визначена частка у праві на спільне майно.

Оскільки частки у праві спільної власності на вищезазначену квартиру між сторонами не визначені, позивачі позбавлені повною мірою здійснювати своє право власності.

Сторони не можуть досягнути згоди щодо визначення розміру часток, оскільки цьому перешкоджає відповідач.

Тому позивачі звернулися до суду і просять ухвалити рішення про визначення ідеальних часток у праві спільної власності, яким констатувати, що квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності в рівних частках, де частка кожного з співвласників у праві власності на цю квартиру складає 1/3, а також просили стягнути з відповідача судові витрати.

12.07.2010 позивачі подали до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій, крім вищезазначеного, просили зобов’язати Відділ приватизації державного житлового фонду Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації внести зміни у свідоцтво про право власності на житло, видане 18.08.1993 згідно з розпорядженням органу приватизації № 3705, про те, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 не праві спільної часткової власності в рівних частках, де частка кожного з співвласників у праві власності на цю квартиру складає 1/3. Письмову відмітку у свідоцтві посвідчити підписом повноважної особи органу приватизації та завірити печаткою.

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 02.08.2010 були роз’єднані у самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної власності на квартиру та позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Відділу приватизації державного житлового фонду Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 02.08.2010 провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Відділу приватизації державного житлового фонду Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов’язання вчинити певні дії закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у ньому.

Відповідач безпідставно залишив зал судового засідання до початку розгляду судом справи по суті, не надавши суду пояснення по суті позову. У попередньому судовому засіданні було з’ясовано, що відповідач проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В силу ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначена правова норма кореспондується з ч. 4 ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18.08.1993, виданого Відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації на підставі розпорядження органу приватизації № 3705 від 18.08.1993, квартира АДРЕСА_3  належить на праві спільної власності ОСОБА_4 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 8, 9).

Згідно з свідоцтвом про зміну імені, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві 06.06.2009, ОСОБА_4 змінила своє ім’я на ОСОБА_1, про що зроблено актовий запис № 82 (а.с. 16).

Як вбачається з технічного паспорта НОМЕР_1,  квартира  АДРЕСА_3 є ізольованою, двохкімнатною, загальною площею 52,4 кв. м., жилою площею 29,3 кв. м. (а.с. 10-11).

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Судом встановлено, що сторони набули право власності на вищезазначену квартиру відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, яка діяла на момент видачі свідоцтва про право власності на житло від 18.08.1993, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Як вбачається із свідоцтва про право власності на житло від 18.08.1993 та з листів Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації від 26.04.2010 № 46 (а.с. 39) та від 02.08.2010 №  9628/01 (а.с. 49) дана квартира передавалася співвласникам житла без визначення часток у спільну сумісну власність.

У судовому засіданні представник позивачів пояснив, що позивачі неодноразово зверталися до Відділу приватизації з метою внесення змін до свідоцтва про право власності на житло в частині визначення розміру часток. Відділ приватизації не відмовляв у внесенні зазначених змін при наявності спільної згоди усіх співвласників. Однак відповідач умисно ухиляється від явки до органу приватизації.

Крім того, Відділом приватизації державного житла Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації видавалися довідки від 17.06.2009 № 83 та від 17.07.2009 № 95, якими констатувалося, що квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 у рівних частках кожному (а.с. 12, 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе визначити, що розмір часток у праві спільної власності сторін є рівним та складає по 1/3 кожному, оскільки це не суперечить закону та не порушує права кожного з співвласників.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, тому підлягають задоволенню.

З урахуванням задоволення позовних вимог відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача  на користь позивачів, підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1700 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У судовому засіданні представник позивачів просив включити до судових витрат 30,50 грн., оскільки ним направлялися відповідачеві судові повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення. На підтвердження даного факту ним були надані копії фіскальних чеків (а.с. 95).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд керується тим, що відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:

1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення (ст. 81 ЦПК України);

2) витрати на правову допомогу (ст. 84 ЦПК України);

3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду (ст. 85 ЦПК України);

4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз (ст. 86 ЦПК України);

5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ст. 87 ЦПК України);

6) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Направлення позивачем (його представником) відповідачеві судових повісток рекомендованим листом з повідомленням про вручення не відноситься до жодного виду судових витрат, визначених чинним процесуальним законодавством.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

Представникові позивачів за його згодою видавалися судові повістки для вручення відповідачеві, тому, з урахуванням вищевикладеного, підстави для стягнення з відповідача понесених представником позивачів витрат на відправлення судових повісток, відсутні.

Керуючись  ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 321, 355, 356, 357 ЦК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 74, 79, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Визначити, що розмір ідеальних часток у праві спільної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4 складає по 1/3 кожному.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий