ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2010 р. Справа № 2-а-4251/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
Суддів: Дончика Віталія Володимировича
Сторчака Володимира Юрійовича
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державного казначейства України
про: визнання бездіяльності протиправною та стягнення невиплаченої заробітної плати
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного звернулись ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2 з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення невиплаченої заробітної плати .
Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" (надалі по тексту під цим законом мається на увазі Закон України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 № 3018-III, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин) відповідачами у справі протиправно непогашена заборгованість по заробітній платі. Так, позивачі зазначають, що їх посадовий оклад як суддям загальних місцевих судів, з 2006 року неправомірно обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої постановою КМ України № 865 від 03.09.2005 року, тоді як пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України". Крім того, зазначає позивач, вищезазначений пункт постанови скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка на час звернення до суду набрала законної сили.
22 січня 2010 року, за клопотанням представника позивачів (а.с. 53), судом винесено ухвалу про призначення судової експертизи та зупинення провадження по справі до отримання висновків експертизи (а.с. 59-60).
22.03.2010 року на адресу суду від представника позивачів надійшло клопотання (а.с.65) про поновлення провадження у справі, в зв`язку з чим, 23.03.2010 року судом винесено ухвалу про поновлення провадження по справі (а.с. 67).
У додатку до клопотання про поновлення провадження у справі (а.с.66) представник позивачів просив призначити по справі судово-бухгалтерську експертизу з уточненим переліком питань поставлених на вирішення експерта, в зв`язку з чим, 07 квітня 2010 року, судом винесено ухвалу про призначення судово-бухгалтерської експертизи та зупинення провадження по справі до отримання висновків експертизи (а.с. 73-74).
Ухвалою суду від 18.10.2010 року (а.с. 96), в зв`язку з надходженням на адресу суду висновку експертизи № 1442 – 1449 по даній адміністративній справі (а.с. 85-95), провадження у справі поновлено.
22.10.2010 року на адресу суду від представника позивачів надійшла заява про уточнення (збільшення) позовних вимог (а.с. 99-103), в якій позовні вимоги він виклав у наступній редакції:
"Стягнути з Державної судової адміністрації України недораховану та невиплачену заробітну плату з урахуванням рівня інфляції та індексації за несвоєчасну виплачену заробітну плату) втрати частини заробітної плати) за період з 01.07.2006 року по 01.04.2010 року на користь:
ОСОБА_3 в сумі 96512 грн. 90 коп.;
ОСОБА_4 в сумі 109796 грн. 10 коп.;
ОСОБА_2 в сумі 63853 грн. 46 коп.;
ОСОБА_6 в сумі 99008 грн. 38 коп.;
ОСОБА_9 в сумі 97153 грн. 23 коп.;
ОСОБА_8 в сумі 87854 грн. 69 коп.;
ОСОБА_7 в сумі 91962 грн. 30 коп.;
ОСОБА_5 в сумі 91410 грн. 15 коп.,
звернувши стягнення на кошти, які знаходяться на рахунку Державної судової адміністрації України за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів".
Стягнути з Державної судової адміністрації України судові витрати за проведення судово-бухгалтерської експертизи на користь:
ОСОБА_3 в сумі 2790 грн. 72 коп.;
ОСОБА_4 в сумі 2790 грн. 72 коп.;
ОСОБА_2 в сумі 2248 грн. 08 коп.;
ОСОБА_6 в сумі 2790 грн. 72 коп.;
ОСОБА_9 в сумі 2790 грн. 72 коп.;
ОСОБА_8 в сумі 2790 грн. 72 коп.;
ОСОБА_7 в сумі 2790 грн. 72 коп.;
ОСОБА_5 в сумі 2790 грн. 72 коп.,
звернувши стягнення на кошти, які знаходяться на рахунку Державної судової адміністрації України за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів".
З огляду на права надані позивачу ст. 49, 51 КАС України, вказані зміни до позовної заяви прийняті судом до розгляду.
Ухвалою суду від 22.10.2010 року (а.с. 108-109), заяву представника позивачів від 22.10.2010 року (а.с. 106) про роз'єднання справи задоволено, адміністративну справу № 2-а-5326/09/0270 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення невиплаченої заробітної плати роз'єднано в окремі провадження.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в заяві про уточнення позовних вимог просив позов задовольнити повністю і провести розгляд справи за його відсутності (а.с.103).
Представник Державна судова адміністрація України та її територіального управління у Вінницькій області в судове засідання не з`явилась, 02.11.2010 року до суду надійшла заява № 01-19/2857 від 01.11.2010 року (а.с. 117) про розгляд справи без її участі. У своїх письмових запереченнях № 01-19/2692 від 28.12.2009 року (а.с. 32), що надійшли до суду 30.12.2009 року, зазначила, що оскільки посадові оклади суддів могли бути визначені лише постановою Кабінету Міністрів України, а не будь-яким іншим актом, зокрема наказом ДСА України, то і вини Державної судової адміністрації України щодо не донарахування позивачу заробітної плати та грошового утримання в зазначений період немає. Асигнування для збільшення окладів не були передбачені в Державних бюджетах України на 2006-2009 роки, а тому не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. В запереченнях також повідомляється, що оскільки всупереч п. 11 ст. 171 КАС України постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року по справі №2-а-84/7 офіційно не була оприлюднена Кабінетом Міністрів України, тому бездіяльність Державної судової адміністрації України не може бути визнана протиправною та кошти не можуть бути стягнуті. Враховуючи вищевикладене, просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представник Державного казначейство України жодного разу в судове засідання не з`явився, хоча про час, дату та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, про що свідчать факсограми (а.с. 29, 46, 116) та повідомлення про вручення поштових відправлень № 134243 (а.с. 46), б/н (а.с. 98).
Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи викладене, та зважаючи на відсутність визначених ст. 128 КАС України перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, а також беручи до уваги встановлені ст. 122 КАС України строки розгляду справи, справу розглянуто за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
ОСОБА_2, згідно довідки Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області № 53 від 03.12.2009 року (а.с. 18), з 26.03.1991 року працював на посаді судді Жмеринського районного суду (Рішення Вінницької обласної Ради народних депутатів від 26.03.1991 року). З 29.03.2004 року працював на посаді судді Жмеринського міськрайонного суду (Указ Президента України № 358/2004 від 23.03.2004 року) та має другий кваліфікаційний клас. Постановою Верховної Ради України від 17.03.2009 року № 1139-VI "Про звільнення суддів", з 31.03.2009 виведений із штату суддів Жмеринського міськрайонного суду.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну Судову Адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" (надалі по тексту під цим законом мається на увазі Закон України "Про судоустрій" від 07.02.2002 № 3018-IIІ, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" (надалі по тексту під цим законом мається на увазі Закон України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин), гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч.1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів визначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
21.12.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 510, 512, 513, 514, 516, 520, 521, 522, 523, 524 від 30.06.2005 року, № 865 від 03.09.2005 року та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Як видно з наведеного, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р., постанова Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року, не відповідають нормам ч. 3 ст. 22, ст. 130 Конституції України, а також суперечать ст.ст. 11, 14 Закону України "Про судоустрій України".
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, а відтак, незаконною є заборона перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати, оскільки при введенні останньої у зв'язку із зростанням індексу споживчих цін погіршується рівень належного забезпечення суддів, що є недопустимим.
Протиправність п. 4-1 Постанови КМУ №865 від 03.09.2005р. встановлена постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року (справа № 2-а-84/7) за позовом ОСОБА_10. до Держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Цією постановою визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року залишені без змін, та набрали законної сили.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. (справа № 2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Зазначені судові рішення, у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" офіційно оприлюднені на веб-порталі судової влади України, крім того, посилання на ці судові рішення міститься і в самих оскаржуваних постановах Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з мотивувальних частин вищевказаних судових рішень, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України №№ 865, 1243, 1310 виходили з того, що дані частини нормативно-правових актів, якими встановлювався порядок та розмір нарахування заробітної плати судді, обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та законами України.
Рішеннями вказаних вище судів фактично відновлено визначений постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" обсяг прав суддів на належну оплату праці.
Вказані судові рішення у відповідності до ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 254 КАС України, мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, а тому обставини, встановлені ними враховуються судом при розгляді та вирішенні справи.
Отже, дійсно з 01.01.2006 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плати, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року, з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про Державний бюджет на відповідних рік. При цьому, застосування для нарахування заробітної плати суддям положень постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005 року та № 1310 від 31.12.2005 року є неправомірним, оскільки обмежує обсяг гарантованих Конституцією та законами України прав щодо оплати праці судді.
Проте, судом встановлено, що, всупереч викладеному, нарахування посадового окладу позивача проводилось виходячи із розміру 332 грн., хоча розмір мінімальної заробітної плати за 2006-2010 роки постійно змінювався.
Так, Законами України "Про державний бюджет" на 2006р. 2007р., 2008р., 2009 р., 2010 р. встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році (з 01.01.- 350 грн., з 01.07. –375 грн., з 01.12. –400 грн.); у 2007 році (з 01.07.- 420 грн., з 01.12. –450 грн.); у 2008 році (з 01.01.- 515 грн., з 01.07. –525 грн.); у 2009 році (з 01.04.- 625 грн., з 01.07.- 630 грн., з 01.10.- 650 грн., з 01.11.- 744 грн.), у 2010 році (з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07.- 888 грн.).
Відповідно до ч.1 ст. 81 КАС України для визначення конкретних сум заборгованості по заробітній платі та компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати частин заробітної плати суддям яка виникла з 01.07.2006 року, ухвалою суду від 07.04.2010 року по справі призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
08.10.2010 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшов висновок № 1442 - 1449 судово-бухгалтерської експертизи, складений 30.09.2010 року (а.с.85-95), відповідно до якого документально підтверджено суму заборгованості по заробітній платі та компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати частин заробітної плати за період з 01.07.2006 року по 01.04.2010 року по ОСОБА_2 в розмірі 63853 грн. 46 коп.
Станом на день розгляду справи в суді відповідачами не надано ані доказів виплати позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості, ані доказів на спростування наявності у позивача права на отримання недоплаченої йому заробітної плати у заявленому розмірі.
Згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів. Відповідно до ч.1 ст. 128 вказаного Закону, Територіальні управління державної судової адміністрації є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ст. ст. 120, 126, а також Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій України", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, п. 3 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" № 182 від 3 березня 2003 року, що діяв до 23.06.2009 року (надалі - Положення № 182), Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади. На Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи. Основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, ч. 4 Положення № 182 встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: організовує планово-фінансову роботу та бухгалтерський облік у судах, інших органах і установах судової системи та ДСА України, затверджує їх кошториси та штатні розписи (п. 11 ч. 4); готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування (п. 12 ч. 4); виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України (п. 13 ч. 4); здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів (п. 14 ч. 4).
З огляду на вказане, Державна судова адміністрація України, як суб’єкт владних повноважень, після набрання законної сили постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року у справі № 2-а-84/7, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. (справа № 2/174), була зобов’язана в межах наданих повноважень вжити заходів, спрямованих на виконання цих рішень. Зокрема, бюджетні запити розпорядника бюджетних коштів мали формуватися Державною судовою адміністрацією України з огляду на скасування п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів".
Оскільки, саме Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, затверджує штатні розписи, в яких визначає розмір посадового окладу судді, остання внаслідок допущеної бездіяльності та неврахування вищевказаних судових рішень порушила права позивача на отримання належної заробітної плати.
Внаслідок допущеної бездіяльності, перед позивачем утворилась заборгованість по заробітній платі в сумі 63853 грн. 46 коп. і Державна судова адміністрація України протиправно не вжила заходів для погашення цієї заборгованості.
Оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що доказів які б спростовували вищезазначене не надано, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до п. 1, 3 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується основним завданням забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає, в тому рахунку розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Згідно з п. 4 вказаного Положення, казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.
Разом з тим, ч. 1, 2 ст. 21 Бюджетного кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Враховуючи викладене, недоотримана позивачем заробітна плата підлягає стягненню на його користь з Державної судової адміністрації України. Законом України “Про Державний бюджет на 2010 рік” Державній судовій адміністрації України встановлюється відповідне бюджетне призначення за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів”, а тому видатки з Державного бюджету на виконання даного судового рішення має здійснюватись за цією бюджетною програмою.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.
Оскільки непогашення заборгованості перед позивачем по заробітній платі пов’язана також із бездіяльністю Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, суд, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивачів вважає за необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати таку бездіяльність відповідачів протиправною.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державної судової адміністрації України судових витрат за проведення судово-бухгалтерської експертизи, звернувши стягнення на кошти, які знаходяться на рахунку Державної судової адміністрації України за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", позивачем невірно вибрано спосіб стягнення, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Враховуючи те, що позивачем понесено витрати по проведенню судово-бухгалтерської експертизи і позовні вимоги в цій частині судом задоволені повністю, а також те, що позивачем документально підтверджені судові витрати по оплаті експертних послуг, а саме в матеріалах справи містяться квитанції № NOVRS41529 від 05.03.2010 року (а.с. 105) про оплату послуг за проведення експертизи на суму 1518,00 грн. та № F122858784 від 10.09.2010 року (а.с. 104) про оплату послуг за проведення експертизи на суму 730,08 грн., суд вважає, що вказані витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок Державного бюджету України на підставі ч.1 ст. 94 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесених ним судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо не повного обсягу нарахування та виплати заробітної плати та компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати частин заробітної плати ОСОБА_2.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 63853 грн. 46 коп. (шістдесят три тисячі вісімсот п`ятдесят три гривні 46 копійок) заборгованості по заробітній платі та компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати частин заробітної плати за період з 01.07.2006 року по 01.04.2010 року.
Зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", на виконання даного судового рішення.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 документально підтверджений розмір судових витрат понесених по оплаті експертних послуг в розмірі 2248 грн. 08 коп. ( дві тисячі двісті сорок вісім гривень 08 коп.).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Поліщук Ірина Миколаївна
Судді Дончик Віталій Володимирович
ОСОБА_1