СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
15 листопада 2010 року Справа № 2-8/3957-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 14.07.97, фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
представник відповідача: не з'явився, Армянська міська рада;
прокурор: Шульга Антон Миколайович, посвідчення № 574 від 18.11.08, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;
представник позивача: ОСОБА_2, договір № 106/10 від 11.11.10, фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
розглянувши апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А. ) від 27 травня 2008 року у справі №2-8/3957-2008
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 96012)
до Армянської міської ради (вул. Сімферопольська, 7, місто Армянськ, Красноперекопський р-н,96012)
за участю прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, місто Сімферополь, 95000) ( вул. Павличенко, 1, місто Севастополь, 99011)
про визнання дійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Автономної республіки Крим з позовом до Армянської міської ради, в якому з урахуванням уточнень просить визнати дійсним договір від 28 листопада 2005 року купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0352 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Армянською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Позов мотивовано посиланням на положення статей 220, 657 Цивільного кодексу України, статей 127, 132 Земельного кодексу України та обставини виконання сторонами спірного договору та відмову відповідача від його нотаріального посвідчення.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 2008 року у справі №2-8/3957-2008 позов задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 28 листопада 2005 року між Армянською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Суд першої інстанції, приймаючи вказане рішення, дійшов висновку щодо достатності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 220 Цивільного кодексу України та визнання спірної угоди дійсною.
Не погодившись з рішенням суду, прокурор звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Правова позиція прокурора полягає у тому, що оскаржувана угода у відповідності з вимогами статей 657, 210 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації та є вчиненою, відповідно, після її державної реєстрації, а тому, на думку заявника, за спірною угодою у сторін ще не виникло прав і обов’язків за спірним договором і суд не мав достатніх правових підстав визнавати такий правочин дійсним.
Розгляд справи відкладався.
У судове засідання, призначене на 15 листопада 2010 року, представник відповідача не з’явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними документами в матеріалах справи.
Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
04 липня 2002 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а. с. 18).
На підставі рішення Виконавчого комітету Армянської міської ради від 25 грудня 2000 року №312 за ОСОБА_1 оформлено право приватної власності на будівлю суспільного туалету, яка розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Армянськ, вул. Сімферопольське шосе, 10-а, про що свідчить Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №565774 ( зворотній бік а. с. 16).
07 квітня 2008 року на підставі рішення 22-ої сесії 4-ого скликання Армянської міської ради від 23 грудня 2004 року №406 (а. с. 17) між Армянською міською радою в особі міського голови Шмідмана Олександра Анатолійовича (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0352 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2(а. с. 14-15 –непосвідчена копія).
Між сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі об’єкта купівлі продажу (дата складення та підписання невідома) (а. с. 13 –непосвідчена копія).
Відповідно до квитанції (а. с. 12 –непосвідчена копія) позивач до місцевого бюджету міста Армянськ перерахував 10981,12 грн в якості оплати за земельну ділянку.
З доводів позовної заяви вбачається, що спір у даній справі виник у зв’язку з відмовою нотаріусу посвідчувати договір від 28 листопада 2005 року купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0352 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 у зв’язку з ненаданням відповідачем правовстановлюючого документу на дану земельну ділянку.
Дослідивши всі обставини справи, встановивши предмет доказування у даній справі, колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості позовних вимог та наявності достатніх правових підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора з огляду на наступне.
Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
За своєю правовою природою описаний вище договір є договором купівлі-продажу земельної ділянки і відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України потребує нотаріального посвідчення.
Згідно зі статтею 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона). Таке рішення може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка виконала повністю або частково договір. Зміст положень частини 2 дає підстави тлумачити їх таким чином, що вони не поширюються на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору усіх його сторін.
За приписами цієї норми нотаріальне посвідчення договору, яке може бути компенсоване рішенням суду, можливо за дотримання таких вимог:
1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов;
2) така домовленість підтверджується письмовими доказами;
3) відбулося повне або часткове виконання договору;
4) одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Отже, з урахуванням вказаних вимог судова колегія вважає за необхідне дати правовий аналіз договору купівлі –продажу, який є предметом судового розгляду у даній справі.
Судом першої інстанції встановлено обставини досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору та його повне виконання, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки та повною оплатою вартості земельної ділянки.
При цьому місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні вказано, що позивач неодноразово звертався до Армянської міської ради з проханням представити свого представника для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 листопада 2005 року, проте відповідач не реагував на ці звернення, і ці дії розцінені судом як ухилення від нотаріального посвідчення договору.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі»від 18 грудня 2009 року N 14 обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Однак, дослідивши підстави винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, судова колегія не може визнати його обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1. 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Проте, в порушення вимог викладених приписів, суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які підтверджуються письмовими матеріалами в непосвідчених копіях. Непосвідчена копія акту приймання –передачі земельної ділянки не містить реквізитів, зокрема дати його складення.
На неодноразову вимогу суду апеляційної інстанції до позивача надати належним чином посвідчені копії матеріалів, представлених суду першої інстанції для вирішення спору, позивач не відреагував, вказану вимогу не виконав.
Більш того, обставини ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору, на які посилається суд першої інстанції, взагалі не підтверджується будь-якими матеріалами справи, оскільки відсутні докази звернення покупця до продавця з пропозицією нотаріального посвідчення спірного договору, відсутні докази відмови Армянської міської ради від нотаріального посвідчення укладеної угоди.
В матеріалах справи (а. с. 10) міститься неналежним чином посвідчена копія частини постанови нотаріусу, якою, як стверджує позивач, було відмовлено у нотаріальному посвідчені спірного правочину, проте доказів оскарження даної постанови і дій нотаріусу позивач судам не надав.
Судом апеляційної інстанції неодноразово витребувались у сторін докази звернення позивача до відповідача та нотаріусу з клопотанням нотаріального посвідчення договору, та докази ухилення продавця від нотаріального посвідчення спірної угоди, проте сторонами такі докази надані не були.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передба чено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бу ти підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджува тися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає достатніх підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 220 Цивільного кодексу України, оскільки позовні вимоги не містять доказів дотримання вимог даної норми. Тобто при розгляді даної справи судом не встановлено, а позивачем не доводились обставини звернення його до нотаріуса та наявності активної протидії вчиненню відповідних нотаріальних дій з боку відповідача або ж бездіяльність його з цього приводу.
Окрім того, судова колегія бере до уваги роз’яснення, що міститься у пункті 13 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року N 9, в яких зазначено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Отже, доводи апеляційної скарги прокурора визнані судовою колегією обґрунтованими.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
З зазначених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог апеляційної скарги і наявності правових підстав для її задоволення і скасування рішення місцевого господарського суду.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, частиною 1, 2 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 2008 року у справі №2-8/3957-2008 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
4. У задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя
Судді