КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.09.2010                                                                                           № 9/78

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Тищенко  О.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_2 дов. б/н від 19.11.2009 року

від відповідача:              Бабенко Ю.С. дов. №002 від 01.07.2010 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Дункан"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2010

 у справі № 9/78 ( .....)

 за позовом                               IHOR SERVICE INC

 до                                                   ТОВ "Дункан"

 про                                                   стягнення 239976,00 грн.

 СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги IHOR SERVICE INC до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дункан” про стягнення 239976,00 грн. за Договором поставки № US/IL/145 від 20.12.2008р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо оплати за поставлений товар згідно договору поставки № US/IL/145 від 20.12.2008р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 р. у справі № 9/78 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дункан” на користь  Компанії IGOR SERVICE INC суму основного боргу в розмірі 239976 (двісті тридцять дев’ять тисяч дев’ятсот сімдесят шість) грн. 00 коп., 2399,76 (дві тисячі триста дев’яносто дев’ять) грн. 76 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дункан” до Державного бюджету України  штраф у розмірі 1683 (одна тисяча шістсот вісімдесят три) грн. 00 коп. за невиконання вимог суду.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 р. у справі №9/78 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи не дослідив належним чином матеріали справи та прийняв рішення за відсутності доказів факту існування заборгованості покупця перед продавцем, що в свою чергу призвело до порушення ст. 32, 33 ГПК України.

Крім цього, в матеріалах справи знаходяться дві довіреності видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте жодна з них не відповідає вимогам чинного законодавства.

Також апелянт зазначає, що відсутні правові підстави для розгляду даної справи у господарському суді м. Києва за законодавством України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.08.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/2  від 03.08.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю – перебуванням судді Смірнової Л.Г. на лікарняному, розгляд апеляційної скарги у справі №9/78 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Іваненко Я.Л. Скрипка І.М. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 року прийнято справу №9/78 для здійснення апеляційного провадження у наступному складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Іваненко Я.Л. Скрипка І.М.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з задоволенням клопотання відповідача про відколадення, колегією суддів ухвалою від 04.08.2010 року розгляд справи було відкладено на 14.09.2010 року.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 року у справі №9/78 скасувати, прийняти нове рішення, у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від  15.06.2010 року у справі №9/78.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 20.12.2008 року між компанією IHOR SERVICE INC (США) (далі по тексту позивач, продавець за умовами договору), в особі директора ОСОБА_4, діючого на підставі Корпоративного акту США і корпоративного статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дункан”(Україна) (далі по тексту відповідач, покупець за умовами договору), в особі директора Беліка Максима, діючого на підставі статуту був укладений договір поставки автомобілів № US/IL/145  (далі по тексту - Договір).

У відповідності до п. 1 договору, покупець може час від часу протягом строку дії даного договору закуповувати автомобілі у продавця відповідно до даного договору такі моделі транспортних засобів та такої комплектації, які вказані в замовленнях покупця.

Згідно  п. 5 договору, загальна максимальна вартість даного договору складає 1000000,00 доларів США (один мільйон доларів США). Кожна окрема поставка є виконання зобов’язань по даному договору та визначається замовленнями Покупця.

У відповідності до п. 8 договору, початок дії договору: 20 грудня 2008 року. Строк дії договору: 20 грудня 2009 року.

На виконання своїх зобов’язань компанією IHOR SERVICE INC було здійснено поставку Товару, а саме:

-          автомобіль марки ACURA MDX номер кузова НОМЕР_1;

-          автомобіль марки ACURA MDX номер кузова НОМЕР_2;

-          автомобіль марки ACURA MDX номер кузова НОМЕР_3.

Загальна вартість автомобілів, які поставлялись склала 30300 доларів США. Товар поставлявся морським транспортом до порту Котка (Фінляндія), де був переданий перевізнику компанії UAB DUS”(Латвія), що підтверджується інвойсами: №1224; №1223; №1225 та рахунком-фактурою від 09 березня 2009р. яка в подальшому доставила товар на митну територію України.

Факт отримання товару ТОВ “Дункан” підтверджується наступними документами:

-          попередня декларація №1000000.14.2009.390170 (Глухівська митниця), яка подавалась відповідачем перед отриманням товару;

-          міжнародною  товарно-транспортною накладною CMR №9010042.

Відповідно до акту про проведення митного огляду товарів, сертифікату відповідності, вантажно-митними деклараціями, ТОВ “Дункан” отримало та розмитнило вищевказані транспортні засоби.

01.04.2009р. компанією IHOR SERVICE INC. було надіслано вимогу №324 про сплату заборгованості в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

Відповіді на вимогу від відповідача отримано не було та заборгованість по договору поставки погашена не була.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав свої зобов’язання згідно договору поставки № US/IL/145 від 20.12.2008р. щодо оплати за поставлений товар, у зв’язку з чим заборгованість ТОВ “Дункан” перед IHOR SERVICE INC. по договору поставки автомобілів на 26.03.2009р. становить 30300,00 доларів США (що в гривневому еквіваленті станом на 09.04.2010р. складає 239976грн. по курсу НББ 100USD =792грн).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона —постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні —покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів погашення заборгованості у розмірі 239976 грн.  за Договором № US/IL/145 від 20.12.08р.  за поставлений товар відповідачем не надано.

Твердження представника відповідача про те, що оплату здійснено, не підтверджено належними доказами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором № US/IL/145 від 20.12.08р. на загальну суму 239976,00 грн. належним чином доведений, документально обґрунтований і відповідачем не спростований.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення боргу в сумі 239976,00 грн. є  обґрунтованою, а  отже такою, що підлягає задоволенню.

Щодо відсутності правових підстав для розгляду даної справу у господарському судочинстві та припинення провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК України, оскільки відповідно до укладеного між сторонами Контракту № US/IL/145 від 20.12.08р. передбачено, що всі спори по вказаному контракту повинні направлятися на вирішення до консулату м. Чікаго, США відповідно до законодавства штату Іллінойс, колегія суддів зазначає наступне.  

Як зазначено у пункті 1 Роз’яснень президії  Вищого господарського суду України за № 04-5/608 від 31.05.02р. “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій”(із змінами та доповненнями), відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) іноземні підприємства і організації мають право звернення до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Закон України "Про міжнародне приватне право" (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.

Отже, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК.

Вищий господарський суд України зазначив,  що статтею 80 ГПК припинення провадження у справі у випадку, коли сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення державного іноземного суду, не передбачено.

Враховуючи викладене, а також те, що місцезнаходженням відповідача, який є юридичною особою, є місто Київ, спір виник щодо невиконання договірних зобов’язань суб’єктами господарювання, даний спір підвідомчий Господарському суду міста Києва,

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі у випадках, коли після порушення провадження у справі виявлено такі обставини: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Перелік підстав припинення провадження у справі є вичерпним, тобто суд не має права припиняти провадження у справі з підстав, не зазначених у ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Як зазначається в п. 5 листа Вищого арбітражного суду України від 17.06.93 р. N 01-8/683 "Про окремі недоліки у вирішенні господарських спорів", провадження у справі не може бути припинене з підстав, не передбачених ст. 80 ГПК.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах, якщо:

а) спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється ст. 12 ГПК;

б) спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу;

в) право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Оскільки судом щодо даного спору не встановлено жодної з трьох зазначених вище обставин, то колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі не підлягає припиненню на підстав п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо довіреностей, виданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

На думку представника відповідача наявна у справі довіреність б/н від 19.11.09р. не оформлена належним чином (на думку представника відповідача апостиль проставлено не за встановленою формою) та яка видана не від імені Компанії IHOR SERVICE INC, а від імені фізичних осіб –президента компанії ОСОБА_3 та директора ОСОБА_4.

Представником позивача  надано пояснення, що  він діє на підставі  нотаріально засвідченої довіреності б/н від 19.11.09р., яка апостильована  державним секретарем штату Іллінойс (США) 03.12.09р.

За результатами дослідження матеріалів справи (зокрема довіреності на представника позивача),  колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що довіреність на ім’я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 б/н від 19.11.09р. завірена нотаріально  нотаріусом  штату Іллінойс (США), повноваження якого підтверджені секретарем округу, апостильована у порядку, передбаченому Гаазькою конвенцією від 05.10.1961р., та до суду надано  нотаріально засвідчену копії перекладу вказаної довіреності з апостилем, а отже у суду відсутні підставі сумніватися, що позовну заяву подано не уповноваженою особою та вимагати додаткові докази повноважень  представника позивача у справі.

Щодо твердження представника відповідача про те, що довіреність видана від імені фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то колегія суддів вважає, що воно спростовується текстом довіреності, відповідно до якої вона підписана посадовими особами юридичної особи (президентом та директором), скріплена печаткою юридичної особи, а також видана на вчинення дій від імені Компанії.

За таких обставин,  рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 року по справі №9/78 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи,  з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Дункан”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача(апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дункан” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 року по справі №9/78 залишити без змін.

Матеріали справи № 9/78 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді