Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«24» жовтня 2007 року справа №33/193-07
Колегія суддів у складі: головуючого судді О.В.Шевель,
судді А.І.Бухана,
судді В.О. Демченка
при секретарі Парасочці Н.В.,
за участю представників:
позивача - Козуб В.А. - дов. б/н від 19.10.07 р., Ковтун М.І., - дов. б/н від 01.06.06 р.
відповідача - Адельянова В.К. - дов. № 2111/29 від 05.10.07 р., Ткачука В.В. - дов. № 2109/29 від 05.10.07 р., Колісниченко П.Ю. - дов. № 65/29 від 12.01.07 р., Ткаченко В.І. дов. № 63/29 від 12.01.07 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання № 5 Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 2899Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 20 серпня 2007 року по справі № 33/193-07
за позовом Харківської виправної колонії № 43 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань Харківської області, м. Харків
до Комунального підприємства "Виробничо-технічне підприємство "Вода", м. Харків
про зобов’язання укласти угоду
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 20 серпня 2007 року по справі №33/193-07 (суддя Савченко А.А.) позов задоволено частково. Визнано Додаткову угоду № 3 від 18.01.2007 року до Договору на відпуск і споживання води № 1164 від 01.12.2004 року укладеною в редакції, запропонованій позивачем, за винятком п. 5 та п. 9 додаткової угоди; з тексту додаткової угоди виключено п. 5; з тексту п. 9 додаткової угоди виключено наступні слова: "... набирає чинності з дати її підписання..." Викладено п. 9 додаткової угоди в наступній редакції "Ця додаткова угода має для сторін юридичну силу Договору і діє протягом строку дії договору". Стягнуто з КП "Виробничо-технічне підприємство "Вода" на користь Харківської виправно-трудової колонії № 43, м. Харків 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20 серпня 2007 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Позивач проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає рішення місцевого господарського суду таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Разом з тим представником відповідача на вимогу ухвали суду були надані письмові пояснення та інформація щодо обсягів та нарахувань за послугу водозабезпечення.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановлено, що взаємовідносини між позивачем та відповідачем щодо водопостачання регулюються договором на відпуск і споживання води № 1164 від 01.12.2004 р., відповідно до умов якого відповідач є виконавцем послуг з водопостачання, а позивач є стороною цього договору як бюджетна установа.
Відповідно п.4.1. Договору „всі розрахунки за воду здійснюються „Абонентом" на підставі діючих тарифів за обсяги водоспоживання, які визначені за показниками приладів обліку або нормам водоспоживання". Відповідно п.4.2. Договору „тарифи на воду на момент укладення договору складають з урахуванням ПДВ - 4,50 грн/м 3". Використання тарифів для категорії споживачів .населення" договором не передбачено.
Позивач є юридичною особою, яка діє на підставі „Положення про Харківську виправну колонію № 43 УДДУ з ПВП в Харківській області". Відповідно л.1 Положення позивач є територіальним підрозділом Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області, який проводить у життя державну політику у сфері виконання покарань. Відповідно п.4.10. Положення позивач здійснює в межах повноважень функції управління майном. Відповідно до п. 1.18. Положення позивач вживає заходів щодо приведення житлово-побутових умов для засуджених у відповідність міжнародним стандартам. Таким чином вбачається, 40 позивач не є виконавцем житлово-комунальних послуг, а майно, яке враховується на балансі позивача передано йому в управління.
Відповідно „Правил внутрішнього розпорядку Установ виконання покарань", затверджених Наказом ДДУ з ПВП від 25.12.2003р. № 275 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 31.12.2003р. за № 1277/8598: „У виправних колоніях вділяються дві ізольовані зони : житлова - для мешкання засуджених; виробнича - для роботи засуджених. У житловій зоні розміщаються гуртожитки". Наявність гуртожитків у позивача підтверджує Листом від 04.12.2006р. Голова Державного департаменту України з питань виконання покарань Кощинець В.В.
Надані позивачем копії технічної документації, для підтвердження наявності гуртожитків на його житловій зоні, засвідчені копії сторінки Паспорту ХВК №43, в якій перелічені гуртожитки позивача і зазначено наявність в них водопроводу та каналізації. Гуртожитки в кількості 8 з роком побудови 1965 рік - 2002 рік.
Із огляду зазначених документів судом першої інстанції встановлено наявність на балансі позивача гуртожитків для проживання засуджених в кількості - 8 з роком побудови 1965-2002 рік. Гуртожитки обладнані водопроводом, каналізацією, електрикою, газопроводом, опаленням.
Згідно Довідки БТІ від 26.12.2005р. №83/2 гуртожитки позивача в органах БТІ є зареєстровані. Однак як роз’яснив Листом від 23.11.06р. № 22/9323 орган управління позивача: гуртожитки позивача в органах БТІ не зареєстровані, так як плани та розташування їх є інформацією, яка не підлягає розповсюдженню.
Відповідно п.4.2.2. „Звіду відомостей, що становлять державну таємницю", затверджених Наказом СБУ від 12.08.2005р. № 440 складають державну таємницю : "відомості про факт (незалежно від часу) або плани використання житлового приміщення, що дають змогу його ідентифікувати... в цілому щодо органів ДДВП".
Отже вимога відповідача надати йому довідку БТІ про реєстрацію гуртожитків позивача суперечить вимогам Закону про нерозголошення державної таємниці. Крім того Суд зазначає, що згідно п.5 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004р. право власності на нерухоме майно, набуте до набрання чинності цим Законом, визнається державою і потребує державної реєстрації лише у випадку вчинення правочину щодо такого майна або за заявою власника цього майна. Враховуючи, що гуртожитки позивачем збудовані в 1960 - 1964 доках, а тому право власності на них визнано державою, то вимога відповідача про обов'язковість проведення позивачем державної реєстрації речового права на гуртожитки в органах БТІ, судом не приймається до уваги.
Відповідно до „Основних положень Державних Будівельних Норм В.2.2-15-2005 від 18.05.2005 № 80 житлові кімнати гуртожитків відносяться до житла II категорії (соціальне).
В Рішенні Конституційного суду за Справою № 1-2/2004 від 02.03.2004р. зазначено, що до відомчого житлового фонду відносяться житлові будинки, які знаходяться у віданні органів виконавчої влади. Згідно п. 1 „Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань", він є центральним органом виконавчої влади, а позивач є його територіальним підрозділом.
За таких обставин суд доходить до висновку, що гуртожитки, які знаходяться на балансі позивача відносяться до відомчого житлового фонду Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Відповідно до ч. 3 п.1 ст.1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди... (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Таким чином позивач є балансоутримувачем відомчих гуртожитків. Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд.
Відповідно п.п.1, 2 ст.29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між квартиронаймачем та балансоутримувачем. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.
Відповідно п.1 ст.1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" виконавець - це суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до п.п. 3 п.2 ст.21 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуг зобов'язаний підготувати і укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін ...у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання...
Згідно Додатку № 1 до Договору № 1164 від 01.12.2004р. об'єктом споживання води за цим Договором є бюджетна установа - позивач, який споживає воду на питтєві, господарсько побутові та протипожежні цілі. Зазначеним договором не передбачено умов постачання води до житлових гуртожитків для забезпечення житлово-комунальними послугами засуджених, що там мешкають. Враховуючи вимоги чинного законодавства, суд зазначає, що відмова відповідача від врегулювання договірних відносин з позивачем, як балансоутримувачем гуртожитків, про порядок постачання води до них, є незаконною.
Щодо розміру тарифів на водопостачання, запропонованих позивачем в п.4.2.2. Додаткової угоди, слід відмітити наступне :
Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ...місцем проживання... або іншими ознаками.
Відповідно до п.1 ст.9 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України.
Відповідно до п.1 ст.121 Кримінально-виконавчого кодексу України особи, що відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість комунально-побутових та інших наданих послуг.
Відповідно п. 3 ст.121 Кримінально-виконавчого кодексу у разі відсутності у засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред'явити йому позов через суд.
Листом Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.12.2006р. дане роз'яснення, що засуджені, які цілодобово проживають на території виправної колонії є населенням України. Листом Управління ДДУ з ПВП в Харківській області від 26.03.2007р. роз'яснено, що проводити утримання із заробітку та пенсій засуджених вартості спожитої ними води слід проводити за нормами та тарифами, що встановлені для населення. При тому Постановою КМУ від 17.05.2002р. № 659 Державний департамент з питань виконання покарань віднесений до складу центральних органів влади, що відповідають за підготовку переліків послуг, які можуть надаватись бюджетними установами. Засуджені не є найманими працівниками позивача.
Відповідно п.22 ст.1 Закону України „Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Суд вважає, що засуджені, які проживають в гуртожитках на території житлової зони позивача і споживають воду на задоволення власних житлово-побутових потреб, є відокремленими від позивача споживачами послуг, наданих відповідачем, так як не є найманими працівниками позивача, мають встановлене законом зобов'язання компенсувати вартість цих послуг із власних доходів, а також несуть особисту відповідальність за порушення зазначеного зобов'язання.
Згідно особового рахунку по заробітній платі № 02689 засудженого Баграмова Г.Г. за 2007р. та довідка до нього вбачається, що із його заробітку позивачем проведено утримання спожитої води за тарифами, що встановлені для „населення". Перевіркою Державної Інспекції з контролю за цінами від 29.03.2007р. підтверджено, що із зарплати засуджених позивачем проводяться утримання вартості спожитої ними води, а також підтверджено правильність використання позивачем тарифів для „населення" при проведенні зазначених утримань.
В п.2.2. „Методичних рекомендацій по інспектуванню повноти надходження та правильності використання коштів спеціального фонду кошторису бюджетної станови (заклади охорони здоров'я та соціального захисту населення)", затверджених Наказом Голови КРУ від 31.03.2006р. № 115 зазначено, що громадяни, які живуть у кімнатах гуртожитку, що знаходиться в їхньому відокремленому користуванні, сплачують за житлову площу та комунальні послуги в порядку, встановленому для будинків державного і громадського житлового фонду.
Судом досліджений Висновок документальної ревізії фінансово-господарської діяльності ОВК №25 від 01.04.2007р., проведеної Харківським територіальним контрольно-ревізійним відділом Держдепартаменту, в якому зазначено, що з
15.11.2006р. відповідачем допущено порушення порядку застосування тарифів до житлової зони позивача, до якої повинні використовуватись тарифи на воду в розмірі 1,65грн. - тобто для категорії споживачів „населення". Це порушення призвело до необґрунтованого завищення кредиторської заборгованості за послуги водопостачання, яка враховується за витратами спеціального фонду кошторису установи. Зазначений висновок ревізії узгоджується з вимогами що до проведення відповідних перевірок, встановленими Головним Контрольно-ревізійним управлінням України.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно чинного на час виникнення спірних відносин законодавства засуджені визначаються як населення України, яке постійно проживає в гуртожитках на території позивача, користується водою для забезпечення власних житлово-побутових потреб, вартість якої зобов'язано компенсувати позивачу із власних доходів за тарифами, встановленими для „населення". Також суд не прийняв посилання відповідача на наявність спеціального статусу для засуджених, при якому до них повинні використовуватись тарифи, встановлені для „бюджетних установ", так як спеціальний статус для засуджених не встановлений жодним законом України.
Відповідно п.2.4. „Методичних рекомендацій по застосуванню Порядку формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення", затвердженими Наказом Держжитлокомунгоспу України від 02.02.2004р. №20, принципами розподілу на групи споживачів за типами приміщень, до яких постачається вода, визначено : населення, що проживає в індивідуальних, або багатоквартирних жилих будинках; організації та підприємства, які знаходяться в офісних приміщеннях або багатоквартирних жилих будинках; і споживачі, що займають індустріальні приміщення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що водопостачання до гуртожитків позивача повинно здійснюватись за тарифами, встановленими населенню України, яке проживає в будинках житлового фонду. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Діючим законодавством допускається за рішенням суду внесення змін до умов Договору за вимогою однієї зі сторін в зв'язку із істотною зміною обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли в результаті заподіяної цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір, або укладали б його на інших умовах. З матеріалів справи вбачається, що при укладенні Договору на відпуск і споживання води № 1164 від 01.12.2004р. сторонами не вносились до нього положення, які б регулювали окремий порядок постачання води до гуртожитків позивача за тарифами, встановленими для „населення". Але протягом строку дії цього договору 01.12.2004р. до 15.11.2006р. за згодою сторін таке постачання води відповідачем позивачу проводилось з дотриманням вимог, встановлених Листом Управління ІКОНОМІКИ Харківської обласної державної адміністрації від 20.05.1996р. № 03-9/790 тобто за тарифами „населення". Як зазначив представник позивача в судовому засіданні постачання води до його житлової зони за тарифами „населення" з 1996 оку здійснювалось всіма постачальниками води (як і постачальниками послуг з водовідведення, електричної енергії та тепла) у відповідності вимог вищезазначеного Листа Облдержадміністрації, а тому позивач при укладенні договорів не пропонував вносити в Договори певні положення. З 15.11.2006р. відповідач в односторонньому порядку відмовився від дотримання порядку використання тарифів до позивача, встановленому вищезазначеним Листом облдержадміністрації. В результаті вартість послуг з водопостачання з 15.11.2006р. стала завищеною до 13000,00 грн. щомісячно. Якби позивач при укладенні договору міг передбачити таку зміну вартості послуг відповідача, він уклав би договір на інших умовах, які він пропонує в цьому позові. Враховуючи істотність зміни вартості послуг, які надавав відповідач позивачу до 15.112006р. та після цієї дати, та те що вони виникли в результаті односторонньої відмови відповідача від порядку використання тарифів по відношенню до позивача, які він використовував протягом дії Договору, дотримуючись вимог Харківської Облдержадміністрації, суд вважає законною і обґрунтованою вимогу позивача про внесення змін до Договору шляхом укладення Додаткової угоди.
Щодо п.5 додаткової угоди, суд не вбачає підстав щодо внесення до п.4.5. договору запропонованих змін, оскільки встановлення сторонами в договорі в якості забезпечення виконання зобов'язань відповідальності у вигляді пені, є правом сторін договору, тому у суду відсутні підстави щодо внесення до договору змін, запропонованих позивачем.
Відповідно п. 3 ст.653 ЦК України якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов'язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили. Аналогічна норма встановлена ч.5 ст.188 ГК України, в якій зазначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Позовні вимоги в частині набрання чинності Додатковою угодою з 01.03.2007р. - дня звернення позивача до відповідача з пропозицією укласти договір, суд вважає безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не обґрунтовано належними доказами дату набрання чинності угодою - 01.03.2007р. і цей строк суперечить вимогам ст.640 ЦК України.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, враховуючи приписи ст.653 ЦК України та ст.188 ГК України суд вважає, що з п.9 договору мають бути виключені наступні слова , набирає чинності з дати її підписання..." За таких обставин, п.9 додаткової угоди має бути викладений в наступній редакції „ Ця додаткова угода має для сторін юридичну силу Договору і діє протягом строку дії договору".
Проте викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана повна, правильна та належна правова оцінка, через що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області не забезпечив повного додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об’єктивно не дослідив усі фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, з урахуванням норм чинного законодавств України.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що предметом позовних вимог являється внесення змін та доповнень до раніше укладеного між сторонами договору на відпуск та споживання води у формі укладення додаткової угоди № 3. до цього договору. При цьому підставою для внесення запропонованих позивачем змін та доповнень він вважав, що нарахування вартості послуг відповідача, передбачених цим договором ( п.4.1 розділу 4 ) доцільно диференціювати в залежності від особливостей його діяльності, і насамперед відокремленням встановлених Харківською міською Радою тарифів на водоспоживання по трьом категоріям ( населення, бюджетні установи, інші споживачі) відносно осіб, які за вироками судів відбувають кримінальні покарання у місцях позбавлення (обмеження) волі. В обґрунтування своєї позовної заяви позивач послався на те, що відповідно до наявних у нього нормативних документів, приміщення, в яких проживають вказані вище особи, відносяться до гуртожитків. Через це вартість одержаних ними послуг по використанню води, які відповідач по зазначеному вище договору надає позивачу, повинні розраховуватися за тарифами, визначеними уповноваженим державою органом як для категорії «населення». При цьому в пунктах 1 та 2 пропонованого проекту додаткової угоди позивач приймав на себе зобов’язання надавати відповідачу в підтвердження розміру спожитої кількості води інформацію про чисельність осіб, що, відбуваючи кримінальне покарання, перебувають на його утриманні та зобов’язані відповідно до встановленого порядку за кошти свого заробітку або інших доходів оплачувати вартість одержаних ними господарсько-побутових послуг, з врахуванням прожиття в житловій зоні, яка знаходиться на балансі позивача.
Заперечуючи проти позову та в обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилався на те, що зазначені вище три категорії платників, які споживають послуги по водопостачанню, визначені уповноваженим чинним законодавством органом, який також являється засновником та власником майна комунального підприємства «Вода». При цьому будь-яких виключень, пов’язаних з юридичною обґрунтованістю, необхідністю або доцільністю відокремлення певних груп осіб (як платників за споживання води) з урахуванням їх особливого статусу, Харківська міська Рада не передбачила. За таких обставин відповідач не визнав правомірним погодитися на пропозиції позивача в межах внесення змін та доповнень до раніше укладеного договору узгодити умови про порядок та розміри плати за обсяги водопостачання, яке здійснюється на підставі укладеного договору саме за тих обставин, на які посилається позивач.
Разом з тим наведені у прийнятому по справі рішенні доводи доцільності внесення запропонованих позивачем змін та доповнень на думку колегії суддів не відповідають нормам чинного законодавства. Між сторонами по даній справі був укладений договір, умови якого виконувалися ними протягом більш ніж два роки, за якими позивач здійснював оплату вартості одержаних ним від відповідача послуг по водопостачанню за цінами, зазначеними у договорі. Зазначені позивачем пропозиції щодо зміни ціни (тарифу) пояснюються ним з посиланням на письмові відповіді посадових осіб різних органів державної виконавчої влади, які не можуть бути прийняті у якості нормативних актів, обов’язкових для застосування на території України. При цьому колегія суддів приймає до уваги те, що запропоновані позивачем зміни та доповнення до раніше укладеного договору з відповідачем не ґрунтуються на нормах як чинного цивільного, господарського та кримінально-виконавчого законодавства України; особи , які відбувають покарання у місцях, визначених у встановленому порядку, мають особливий статус ( як спецконтингенту), їх права та обов’язки встановлені відповідними підзаконними (нормативними) актами, прийнятими уповноваженими державою органами; вони в силу цього статусу не можуть бути суб’єктами цивільно-правових відносин стосовно кількості та вартості житлово-побутових послуг, які позивач повинен їм надавати в силу специфіки своєї діяльності. Позиція відповідача стосовно того, що вона надає послуги саме юридичній особі (без врахування особливостей її діяльності) за тарифами, які визначені в установленому законодавством порядку, дійсно відповідає цьому порядку. Взаємовідносини позивача з особами, які відбувають покарання на території , закріпленої за позивачем, та яким надаються відповідні послуги по їх утриманню, підлягають врегулюванню в законодавчому порядку, а не підставі письмового листування між взаємопідлеглими органами виконання кримінальних покарань. За таких обставин пропоновані позивачем зміни та доповнення до укладеного між ним та відповідачем договору, не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 20 серпня 2007 року № 33/193-07, скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Харківської виправної колонії № 43 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області (61089, м. Харків, вул.Таджицька,17, код ЄДРПОУ 08564558) на користь підприємство "Вода" (61052, м. Харків, вул.Червоножовтнева,90, код ЄДРПОУ 3206804) 42,50 грн. державного мита.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя
О.В.Шевель
суддя
А.І.Бухан
суддя
В.О.Демченко