АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2010 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області в складі:
Головуючого: Заводян К.І.
Суддів: Галичанського А.Д., Перепелюк І.Б.
Секретаря: Єфтеньєва О.Г.
З участю: представника Чернівецької міської ради Пустовіт І.Я.,
прокурора відділу нагляду прокуратури Чернівецької області
Балук О.М., ОСОБА_3,
ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Чернівецької міської ради, представництво інтересів якої здійснює прокурор, треті особи: ОСОБА_3 і ОСОБА_6, до ОСОБА_7, ОСОБА_5, Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним договору купівлі - продажі житлового будинку АДРЕСА_1, визнання недійсною і скасування реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_5, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2009 року, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2009 року Чернівецька міська рада, представництво інтересів якої здійснює прокурор, треті особи: ОСОБА_3 і ОСОБА_6 подала позов до ОСОБА_7, ОСОБА_5, Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним договору купівлі - продажі житлового будинку АДРЕСА_1, визнання недійсною і скасування реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_5, який в листопаді 2009 року виклала в новій редакції.
Посилалася на такі обставини.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11.01.2008 року, яке набрало законної сили, визнане право власності Чернівецької міської ради на будинок АДРЕСА_1.
Чернівецька міська рада звернулася з вказаним судовим рішенням до Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації для реєстрації права власності на нерухоме майно. Однак, отримала відмову у реєстрації цього права, у зв'язку з тим, що заявлене право 05.09.2008 року зареєстроване в державному реєстрі прав власності за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 26.06.2002 року.
Позивач вважав договір купівлі-продажу спірного будинку, укладений 26.06.2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, фіктивним, оскільки останній не мав жодних правових наслідків. Після укладання договору купівлі-продажу будинок ОСОБА_5 в натурі не отримував, за призначенням його не використовував, що на підставі ст. 234 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Крім того, вважав, що реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 проведена з порушенням вимог п.1.13, п.2.5, п.3.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту №7/5 від 07.02.2002 року.
Зокрема, реєстрація права власності проведена без технічної інвентаризації об'єкта, угода щодо якого укладена понад 6 років до моменту його реєстрації, та при наявній забороні на відчуження цього об'єкту нерухомості на підставі чинних ухвал Шевченківського районного суду м.Чернівці від 14.12.2004 року та від 27.01.2006 року.
Позивач та прокурор просили визнати недійсним договір купівлі - продажу будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 26.06.2002 року, визнати недійсною і скасувати реєстрацію права власності на цей будинок за ОСОБА_5
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 грудня 2009 року позов Чернівецької міської ради задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 26 червня 2002 року.
Визнано недійсною державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5
Зобов'язано Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації скасувати державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 від 05.09.2008 року в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно шляхом реєстрації права власності за Чернівецькою міською радою.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 березня 2010 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення Шевченківського районного суду від 29 грудня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові Чернівецької міської ради відмовити.
Посилається на те, що суд розглянув справу у його відсутності, незважаючи на клопотання про відкладення розгляду справи через його хворобу, чим проявив упередженість щодо нього.
При вирішенні спору суд не врахував, що він є добросовісним набувачем майна. В порушення вимог ст.41 Конституції України він протиправно позбавлений права власності. Рішенням суду фактично застосована конфіскація його майна, без відповідної компенсації як власнику.
Суд не взяв до уваги, що є рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в абз. 5 ч. 5 якого зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Рішення суперечать ст. 8 Конвенції про захист і прав людини і основоположних свобод, прийнятої 04.11.1950 р. Радою Європи і ратифікованої Законом N 475/97-ВР від 17.07.97, згідно якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя.
Представник прокурора Шевченківського району м.Чернівці Балук О.М. апеляційну скаргу заперечує.
Рішення суду вважає законним і обґрунтованим.
Вказує на те, що ОСОБА_5 зловживав своїми процесуальними правами, не з’являвся у судові засідання, не забезпечив участі у розгляді справи свого представника.
Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 після укладення у 2002 році договору купівлі-продажу будинку своїх прав на спірний будинок не заявляв. У будинку проживають ОСОБА_6 та ОСОБА_3. Протягом розгляду справи у 2002 – 2008 р.р. процесуальні права як власника спірного будинку здійснювала ОСОБА_7, яка про наявність іншого власника будинку не повідомляла.
Вважає, що Конвенція про захист і прав людини і основоположних свобод судом не порушена. Суд виходив з того, що за рішенням суду, яке набрало законної сили, право власності на спірний будинок визнане за Чернівецькою міською радою, яка захищає право органу місцевого самоврядування шляхом подачі позову.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_5 слід
відхилити.
Задовольняючи позов Чернівецької міської ради, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до ст.ст.48, 58 Цивільного кодексу УРСР (1963), що діяв на момент укладання оспорюваного договору купівлі-продажу - недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, зокрема, угода укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.
Відповідно до ст.224 зазначеного Кодексу договір купівлі-продажу є укладеним з моменту виконання сторонами усіх умов договору. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно, а покупець - прийняти його та сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 5 ст. 203 чинного ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.З ст. 203 ЦК України у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.
Статтею 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином .
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації), або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Оскільки сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких інших наслідків (реституції), на що звертається увага в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (п.24).
Як убачається зі змісту договору купівлі - продажу від 26.06.2002 року ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_5 купив жилий будинок з належними до нього господарськими, побутовими будівлями та спорудами за 37444 грн., які ОСОБА_7 одержала повністю від ОСОБА_5 до підписання цього договору.
В п.6 договору зазначено, що на момент укладання цього договору судового спору та прав у третіх осіб щодо житлового будинку немає. Вказане не відповідало дійсності. Судом достовірно встановлено, що на момент укладання договору купівлі - продажу в провадженні Ленінського районного
суду м.Чернівців перебувала цивільна справа №2-180/2003 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про виселення з будинку №11 по ОСОБА_9 та зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_3 до
ОСОБА_7 про визнання права користування житлом в цьому будинку, які проживали в ньому постійно з 1990 року. Про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку на користь ОСОБА_5 вони дізналися лише в суді, під час розгляду справи. ОСОБА_5 до них з будь-якими вимогами не звертався.
Тобто, ОСОБА_5 фактично в права власника не вступив, протягом 6 років з часу його придбання про свої права на спірний будинок не заявляв, з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю не звертався, в будинку не проживає та ним не користується, комунальні платежі не сплачує.
Протягом 2002 - 2008 років після відчуження будинку за договором купівлі-продажу ОСОБА_5, ОСОБА_7 через свого представника у суді фактично реалізовувала свої процесуальні права власника спірного будинку, зверталася до суду з позовами, оскаржувала судові рішення, вносила заперечення на апеляційні та касаційні скарги учасників процесу, при цьому, про наявність іншого власника будинку та про його права на нього не заявляла.
Наведене підтверджується доказами, що є в матеріалах справи.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11.01.2008 року №2-348/08, залишеним в силі апеляційною та касаційною інстанціями, задоволено позов прокурора Шевченківського району м. Чернівців до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування будинку на користь ОСОБА_7 та визнання права власності Чернівецької міської ради на нього, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права власності відмовлено.
Вказане свідчить про фіктивність договору купівлі-продажу будинку від 26.06.2002 року, що він укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, що в силу ст. 234 ЦК України є підставою для визнання цього фіктивного правочину недійсним.
Суд обґрунтовано визнав договір купівлі – продажу будинку недійсним без застосування будь-яких інших наслідків (реституції). Доводи ОСОБА_5 про конфіскацію його майна є безпідставними.
Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, що здійснюється відповідним органом.
Своє право власності на нерухоме майно ОСОБА_5 зареєстрував в органах БТІ 05.09.2008 року, тобто, після постановлення рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11.02.08 р., яким право власності на будинок визнано за Чернівецькою міською радою.
Пунктом 1.13. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту №7/5 від 07.02.02. визначено, що реєстрації прав передує приймання та перевірка документів, поданих для реєстрації прав власності на нерухоме майно та установлення відсутності підстав для відмови в реєстрації прав.
Судом встановлено, що в порушення вимог п.п. 2.5, 3.3 цього Положення, реєстрація заявленого ОСОБА_5 права власності на об'єкт
нерухомості здійснена без проведення технічної інвентаризації, без перевірки наявності об'єкта в натурі та його відповідності заявленим правам.
Крім того, реєстрація права власності за ОСОБА_5 проведена всупереч накладеній на об'єкт нерухомого майна заборони на відчуження на підставі діючих ухвал суду, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Суд також виходив з того, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11.січня 2008року, що набрало законної сили, є Чернівецька міська рада, тому реєстрація права власності за ОСОБА_5 порушує права територіальної громади м. Чернівці на реалізацію судового рішення.
Безпідставними вважає колегія суддів доводи ОСОБА_5 про упередженість суду щодо нього через розгляд справи у його відсутності.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5 та його члени сім’ї неодноразово відмовлялися отримати поштове повідомлення про судові засідання, у зв’язку з чим судові засідання відкладалися. Суд вимушений був викликати його до суду через газети "Буковина" та "Урядовий кур’єр".
До початку розгляду справи в суді першої інстанції клопотань ОСОБА_5 про перенесення слухання через хворобу не надходило, що підтверджується актом, складеним працівниками суду (а.с.128).
Не подані ОСОБА_5 також докази про те, що раптове захворювання призвело до його госпіталізації.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 також відсутні доводи про те, що розгляд справи у його відсутності не дав йому можливості подати суду докази, які спростовують висновки суду.
Не заслуговують на увагу і інші доводи, викладені в апеляційній скарзі.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду відповідає встановленим обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді:
Відповідає оригіналу: