ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЛУГАНСЬКА
Справа № 2-3824/2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2010 року Жовтневий районний суд м. Луганська в складі:
головуючого судді - Дідоренко А.Е.,
при секретарі – Болотовій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про захист прав споживачів, -
ВСТАНОВИВ:
22.12.2009 року позивач Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначив, що згідно Статуту Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” є правонаступником за всіма правами та обов’язками Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” та Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”. 15 вересня 2006 року між Луганською обласною дирекцією АППБ “Аваль” та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/0000/73/939 (надалі – Кредитний договір), у відповідності до умов якого Позивач надає Відповідачу кредит у сумі 33 347,52 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 13,00 % річних, з кінцевим терміном повернення - 14.09.2012 року. Відповідно до п. 3.2. Кредитного договору, Позивач 15 вересня 2006 року, згідно заяві на видачу готівки № 13/1, надав Відповідачу кредитні кошти в сумі 33 347,52 дол. США, і тим самим повністю виконав свої зобов’язання за Кредитним договором. 09 квітня 2009 року з Відповідачем укладено додаткову угоду № 014/0000/73/939/1 до Кредитного договору. Згідно п. 2 додаткової угоди Позивач та Відповідач домовилися тимчасово зменшити розмір щомісячного платежу Відповідача за Кредитним договором до розміру, визначеного в Графіку погашення кредиту та інших платежів за Кредитним договором, що є додатком до цієї додаткової угоди. За умовами Кредитного договору (п. 1.3. та п. 5.1.), Відповідач зобов’язався сплачувати Позивачу до 15 числа кожного місяця кредит щомісячними платежами, згідно графіка погашення кредиту та проценти за фактичне користування кредитними коштами. В ідповідачем не виконуються умови п. 1.3. та п. 5.1. Кредитного договору в частині своєчасного погашення основної заборгованості за кредитом та своєчасно не сплачуються проценти за користування кредитом.
Порушенням зобов’язання, у відповідності зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто – неналежне виконання. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідач прострочив виконання зобов’язань. Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
У порушення вищевказаних норм закону та умов договору, Відповідач зобов’язання за Кредитним договором належним чином не виконав. Незважаючи на попередження Позивача від 29 жовтня 2009 року про виникнення простроченої заборгованості, термінів її сплати та попередження про те, що в разі несплати заборгованості Позивач має намір звернутися до суду щодо стягнення суми боргу, Відповідач погашення заборгованості за кредитом та процентами не здійснив.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до п. 6.5. Кредитного договору, у випадку невиконання позичальником (Відповідачем) умов цього договору, Позивач має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти за користування кредитом та штрафні санкції.
Згідно п. 9.1. Кредитного договору, за порушення строків повернення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитом, позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення сплати по кредиту.
Позивач просив стягнути з Відповідача заборгованість за Кредитним договором у сумі 196 702,02 грн., яка за курсом НБУ становить 24 649,38 доларів США та складається з наступного:
- заборгованість за кредитом – 166 937,69 грн. (екв. 20 919,51 дол. США);
- заборгованість за процентами – 16 293,80 грн. (екв. 2 041,83 дол. США);
- пеня за несвоєчасне погашення кредиту – 2 207,99 грн. (екв. 276,69 дол. США);
- пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом – 11 262,54 грн. (екв. 1 411,35 дол. США).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Відповідач з заявленим до нього позовом не погодився та звернувся до Позивача з зустрічним позовом в порядку, визначеному Законом України «Про захист прав споживачів», в якому посилаючись порушення ряду нормативних актів України при укладанні Кредитного договору, просив суд признати несправедливою, такою що вводить позичальника в оману частину п. 1.1. Кредитного договору, визнати недійсним повністю Кредитний договір, договір застави транспортного засобу, визнати недійсною заборону відчуження транспортного засобу, розстрочити виплату несплаченої частини кредитних коштів.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав зустрічний позов, просив суд задовольнити його з вищенаведених підстав.
Позивач Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції проти заявленого зустрічного позову заперечувала посилаючись на те, що при укладанні Кредитного договору жодного порушення законодавства України з боку Банку не було та просив звільнити від доказування обставини, що вже встановлені судовими рішеннями на підставі ст. 61 ЦПК України.
Крім того, позивач Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції вказав на відсутність в матеріалах справи належних доказів обставин на які посилається Відповідач в обґрунтування свого зустрічного позову.
Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що 15 вересня 2006 року між Луганською обласною дирекцією АППБ “Аваль” та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/0000/73/939 (надалі – Кредитний договір), у відповідності до умов якого Позивач надає Відповідачу кредит у сумі 33 347,52 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 13,00 % річних, з кінцевим терміном повернення - 14.09.2012 року. 09 квітня 2009 р. з відповідачем укладено додаткову угоду № 014/0000/73/939/1 до Кредитного договору. Згідно п. 2 додаткової угоди позивач та відповідач домовилися тимчасово зменшити розмір щомісячного платежу відповідача за Кредитним договором до розміру, визначеного в Графіку погашення кредиту та інших платежів за Кредитним договором, що є додатком до цієї додаткової угоди.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідачем не виконуються умови п. 1.3. та п. 5.1. Кредитного договору в частині своєчасного погашення основної заборгованості за кредитом та своєчасно не сплачуються проценти за користування кредитом.
Порушенням зобов’язання, у відповідності зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто – неналежне виконання. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідач прострочив виконання зобов’язань. Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
У порушення вищевказаних норм закону та умов договору, відповідач зобов’язання за Кредитним договором належним чином не виконав. Незважаючи на попередження позивача від 29 жовтня 2009 року про виникнення простроченої заборгованості, термінів її сплати та попередження про те, що в разі несплати заборгованості позивач має намір звернутися до суду щодо стягнення суми боргу, відповідач погашення заборгованості за кредитом та процентами не здійснив.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до п. 6.5. Кредитного договору, у випадку невиконання позичальником (Відповідачем) умов цього договору, Позивач має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти за користування кредитом та штрафні санкції.
Згідно п. 9.1. Кредитного договору, за порушення строків повернення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитом, позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення сплати по кредиту.
У зв’язку із зазначеними порушеннями зобов’язань за Кредитним договором, Відповідач має заборгованість за Кредитним договором у сумі 196 702,02 грн., яка за курсом НБУ становить 24 649,38 доларів США та складається з наступного:
- заборгованість за кредитом – 166 937,69 грн. (екв. 20 919,51 дол. США);
- заборгованість за процентами – 16 293,80 грн. (екв. 2 041,83 дол. США);
- пеня за несвоєчасне погашення кредиту – 2 207,99 грн. (екв. 276,69 дол. США);
- пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом – 11 262,54 грн. (екв. 1 411,35 дол. США).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Виходячи з наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором такими, що підлягають задоволенню, так як вони знайшли своє підтвердження у судовому засідання з досліджених доказів.
Стосовно залишення без задоволення зустрічних позовних вимог, суд виходить з наступного:
Відповідач у зустрічній позовній заяві посилається на той факт, що вона мала намір отримати кредит у гривні, проте вимушена була оформити Кредитний договір у доларах США. Проте, жодних доказів протиправних дій з боку Позивача – Банка наведено не було. Позивачем ж до матеріалів справи додано копію Заяви-анкети позичальника про надання кредиту саме у доларах США, що була власноруч написана ОСОБА_3 13 вересня 2006 р.
У відповідності зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено права споживача в разі придбання ним продукції у кредит та порядок укладення договору споживчого кредиту, в тому числі: перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено кредитний договір № 014/0000/73/939 від 15 вересня 2006 року. Зазначений кредитний договір містить в собі назви сторін кредитного договору, їх адреси, визначено предмет договору, строк дії, визначено, що у якості забезпечення зобов’язання виступає автомобіль, про що укладається окремий договір застави транспортного засобу. Розділами 1,3 договору визначено порядок надання кредиту та сплати відсотків. Розділами 4-7 визначаються права та обов’язки сторін, а розділом 9 – відповідальність. Кожний аркуш договору підписаний особисто позивачем. В п.10.5. визначено, що договір складаний у 2-х примірниках, по одному для кожної із сторін. В той же день 15.09.2006 року між сторонами у справі було укладено договір застави транспортного засобу, предметом якого виступив автомобіль MAZDA 6. Договір застави був підписаний сторонами, складений у 3-х примірниках, один залишається у позивача, 1 у відповідача та ще 1 примірник зберігається у справах нотаріуса.
Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Тобто, лише 17 червня 2010 року позивач звернулась до суду із зустрічним позовом про порушення банком її прав споживача. До того, жодних заяв з приводу невідповідності вимог договору діючому законодавству, як це передбачено Законом «Про захист прав споживачів», не заявляла.
Невід’ємною частиною договору є графік погашення кредиту, який міститься у п.1.3. Кредитного договору, зі змістом якого також ознайомлена ОСОБА_3
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» , крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Суд вважає, що в даному випадку, вказаний кредитний договір складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту стосовно дотримання прав споживачів, та принципу справедливості, та підстав для визнання вказаного кредитного договору недійсним, з підстав визначених позивачем, не вбачається.
Посилання позивачки про те, що вказаний кредитний договір не містить у собі обов’язкових умов, передбачених ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою НБУ № 168, а саме: сукупна вартість кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування ті іншої обов’язкової інформації, на увагу не заслуговують, оскільки до договору складено графік повернення кредиту, умови оплати відсотків за кредит визначені безпосередньо в договорі. Окрім того, в копії заявки, заповненою особисто позивачем, саме ОСОБА_3, визначила валюту кредиту, суму, строк та відсоткову ставку, що свідчить про ознайомлення позивача з умовами кредитування. Також слід зазначити, що Законом України «Про захист прав споживачів» банк не зобов’язаний знайомити кожного споживача з умовами кредитування під розпис. Представниками Банку було зазначено, що в банку є прокламації, в який визначаються варіанти кредитних угод, умови кредитування, а саме споживач має право вибору. Зазначені листки є загальнодоступними та надаються працівниками кредитного відділу кожній особі, що звертається з приводу оформлення кредиту.
Судом не приймаються доводи позивача в частині посилання на незаконність визначення грошового зобов’язання у іноземній валюті. Так, відповідно до статті 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, разом з тим, вказана стаття не обмежує використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. А частиною 2 статті 192 Цивільного кодексу України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. В даному випадку, основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань, в тому числі і в іноземній валюті.
Також суд вважає безпідставними доводи позивача в частині не чинності договору у зв’язку з відсутності індивідуальної ліцензії у відповідача, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії. У разі включення цих валютних операцій до генеральної ліцензії необхідність в отриманні індивідуальних ліцензій відпадає. При цьому слід також зазначити, що згідно з ч. 6 ст. 5 Декрету КМУ визначення порядку одержання ліцензій покладено на Національний банк України.
Отже всі ці питання регулює саме Національний банк України. Відповідно до ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитними операціями є операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» такими коштами є гроші у національній або іноземній валюті. Але оскільки надання кредиту в іноземній валюті є валютною операцією, то окрім банківської ліцензії банк повинен отримати ще й генеральну ліцензію. Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001р., генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями. Таким чином, надання кредитів в іноземній валюті банком потребує отримання ним банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. З цього витікає, що діючим законодавством України не передбачено отримання індивідуальної ліцензії на вказану валютну операцію, а тому банк не може її взагалі отримати. Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Разом з цим викладено умову, що ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями. Отже, якщо кредит в іноземній валюті надається банком, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які вже автоматично містять в собі право банка на надання таких кредитів та використання іноземної валюти при розрахунках, то отримання ще й відповідних індивідуальних ліцензій ні банком, ні його клієнтом неможливо взагалі, тому що не передбачено діючим законодавством України.
Крім того, слід зазначити, що законодавством встановлено дві необхідні умови для отримання індивідуальних ліцензій:
1) вони видаються резидентам і нерезидентам, до кола яких ст. 1 Декрету КМУ відносить не уповноважені банки, а фізичних та юридичних осіб;
2) вони видаються на здійснення разової операції, а надання та повернення кредиту, сплата процентів не є разовою операцією.
Також одержання індивідуальних ліцензій резидентами (до кола яких не відносяться уповноважені банки) кредитів в іноземній валюті між собою потрібне тільки у випадках, якщо терміни і сума таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Національний банк України, який регулює ліцензування валютних операцій шляхом видання нормативних актів, не встановив законодавчо порядок їх надання в таких випадках. Тому навіть резидентам неможливо перевищити ці не встановлені законодавством межі.
Таким чином, надання банком кредиту в іноземній валюті, отримання розрахунків за ним в іноземній валюті повністю відповідає нормам діючого законодавства України.
Не можна прийняти до уваги й посилання Відповідача на те, що її було введено в оману, оскільки Постановою Пленуму ВС України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у п. 19 зазначено, що « Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.»
Згідно п. 20 зазначеної постанови, « Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення .»
За обставинами справи, на момент укладання кредитного договору та договору іпотеки позивач був обізнаний з усіма істотними умовами договорів та наслідками за не виконання узятих зобов’язань, які були роз’яснені співробітниками банку та нотаріусом при їх укладанні.
За таких підстав у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.13, 16, 192, 215, 524, 627, 1047, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України , Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Постановою НБУ «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Публічного Акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 196 702,02 грн., яка за курсом НБУ становить 24 649,38 доларів США задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3. витрати зі сплати судового збору в сумі 1 700,00 грн. та 120,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення.
Відмовити ОСОБА_3. у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено в установленому законодавством порядку протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
СУДДЯ А.Е. Дідоренко