Справа №2-2352/ 10  

  РІШЕННЯ  

  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

  18 листопада 2010 року.               Місто Суми.  

  Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого - судді Бойка В.Б.,  

при секретарі - Москаленко Т.В.,  

розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Сумської міської виконавчої дирекції Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,  

ВСТАНОВИВ:  

позивач звернувся до суду з позовом, який представник позивача підтримав в судовому засіданні, і свої вимоги мотивує тим, що постановою Сумського районного суду від 10.11.2009 року, відповідача було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Порушення Правил дорожнього руху, що допустив відповідач, знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП і наслідками, що настали. В наслідок отриманої травми ОСОБА_2 перебував на лікарняному і згідно зі ст. 35 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими поховання » йому була надана допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування у розмірі 9932 грн. 80 коп.  

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути в порядку регресу на свою користь в рахунок відшкодування суми завданих збитків.  

В судовому засіданні відповідач з позовом не погодився, вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими, а сума завданих збитків - завищена. При винесенні рішення просить суд врахувати його похилий вік та майновий стан. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.  

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, вивчивши матеріали кримінальної справи №1-239/09 Сумського районного суду Сумської області за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України, вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного: згідно зі ст.ст. 10-11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.  

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спорів про відшкодування шкоди підлягають : наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв"язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, позивач повинен довести факт заподіяння шкоди, вказати , якими та чиїми діями вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для справи.  

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 02 липня 2009 року з вини відповідача у справі. Потерпілий з 02.07.2009 року до 28.10.2009 року знаходився на лікуванні, що підтверджується лікарняними листками ( а.с. 5-6 ).  

Сумське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності виплатило потерпілому, як застрахованій особі, допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 9932 грн. 80 коп. ( а.с. 7 ).  

Правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.  

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з : 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням ( особисте страхування ); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном ( майнове страхування ); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником ( страхування відповідальності).  

Згідно зі статтею 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи ( обов'язкове страхування ). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.  

Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування ( життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення ) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.  

Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм ст.ст. 512, 993, 999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року ( далі - Основи ) та Закону України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням " ( далі - Закон ). Вищезазначені закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.  

Відповідно до ст.ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.  

Основами також передбачено право страховика припинити виплати і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням застрахованій особі з підстав, зазначених у ст. 27 Основ, та право неналежного страховика, яким здійснено виплати застрахованій особі, звернутися до належного страховика з вимогою про відшкодування понесених ним витрат.  

Преамбулою Закону передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.  

Статтею 5 Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.  

Згідно з п. 1 ст. 2 Закону суб'єктами страхування є : страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник - роботодавець; застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Об'єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.  

Таким чином, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є обов'язковим особистим страхуванням.  

Ні Основи, ні Закон, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.  

Крім того, задоволення таких вимог означало б заміну сторін у зобов'язанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, у той час як відповідно до ст. 515 ЦК України не допускається заміна кредитора в зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.  

Оскільки сфера дії Закону поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоров'ю застрахованої особи, то до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ЦК України щодо страхування.  

З урахуванням викладеного та з огляду на положення ст.ст. 993, 999 ЦК України, Закону та Основ Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як страховик за обов'язковим особистим страхуванням не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому.  

Окрім того, позивачем, при зверненні до суду, не було в повному обсязі сплачено витрати на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу та від нього надійшло клопотання про відстрочку оплату вказаних витрат. Виходячи з того, що позивач пред»явив необгрунтований позов, в задоволенні вимог відмовлено в повному обсязі, на підставі ст. 88 ЦПК України, необхідно стягнути з позивача на користь держави 105 гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.  

Керуючись ст.ст. 15-16, 993, 999, 1166, 1187 ЦК України, ст.ст. 6, 20, 27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року, ст.ст. 2, 5, 25 Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням «, ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -  

ВИРІШИВ:  

В задоволенні позовних вимог Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Сумської міської виконавчої дирекції Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відмовити за необґрунтованістю.  

Стягнути з Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь держави 105 гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.  

Рішення може бути оскаржено до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

  СУДДЯ                   В.Б. БОЙКО