ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
№К-20196/06
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого судді: Костенка М. І.
суддів: Нечитайла О.М., Маринчак Н.Є., Фадєєвої Н.М., Шипуліної Т.М.
при секретарі судового засідання: Ликовій В.Б.
розглянувши у судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина» до Державної податкової інспекції у Мостиському районі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за касаційною скаргою державної податкової інспекції у Мостиському районі на Постанову господарського суду Львівської області від 30.11.2005р. та Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. у справі №5/2017-2/313, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю «Галичина» звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.07.2004р. №0000812301/0.
Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість згідно 172 податкових накладних, які на думку податкового органу мають брак форми, стосовно зазначення адреси покупця. Також позивач зазначає, що ним правомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ від вартості отриманих послуг міжнародного телефонного зв'язку з ТОВ «Фаворит», оскільки, формування податкового кредиту здійснено у відповідності до договорів, що підтверджують пов'язаність з господарською діяльністю позивача. Позивач зазначає, про безпідставність донарахування податкового зобов'язання з ПДВ за операціями з відчуження комбайнів, оскільки, останні були передані ПСП «Влада» за договором оренди.
Постановою господарського суду Львівської області від 30.11.2005р. залишеною без змін Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. у справі №5/2017-2/313, позов задоволено частково.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями державна податкова інспекція у Мостиському районі звернулась з касаційною скаргою, в якій просить Постанову господарського суду Львівської області від 30.11.2005р. та Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. у справі №5/2017-2/313 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Касаційна скарга ґрунтується на тому, що судами порушено вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Заслухавши суддю доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Податкове повідомлення-рішення, що оспорюється прийнято на підставі висновків Акту перевірки №45/23-1/129/19174234 від 08.07.2004р., яким встановлено включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, що не відповідають пп.7.2.1. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме постачальниками неправильно або зовсім не вказано місце розташування юридичної особи - покупця, зареєстрованої як платник ПДВ, в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість на суму 40 605,57 грн.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що в спірних податкових накладних, вказано місцезнаходження позивача згідно з установчих документів та свідоцтва про реєстрацію, та адреса місцезнаходження структурних підрозділів позивача - одержувачів ТМЦ, а тому, особи має формальний характер і не може бути підставою для неприйняття даних документів в цілому.
Недоліки в заповненні податкових накладних виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивала, зокрема: незазначення в податкових накладних місця розташування юридичної, не робили накладні недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні стали підставою для висновку суду першої та другої інстанцій, зробленого в результаті оцінки всіх доказів згідно з вимогами ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.
Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в розрахунків з використанням кредитних дебетних карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Первинним документом, який підтверджує факт здійснення першої події є податкова накладна, яка згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Таким чином, датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п.7.5 ст.7 вищевказаного закону вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту суми ПДВ згідно податкових накладних. Наявність зазначених податкових накладних підтверджується відповідачем при проведенні перевірки позивача, про що зазначено в Акті перевірки №45/23-1/129/19174234 від 08.07.2004р.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Пунктом 2.2 Акта перевірки зафіксовано, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість від отриманих послуг по міжнародному телефонному зв'язку, без необхідного підтвердження того, що дані витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємства, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 1 274,83 грн.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що піддягають амортизації, а згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 зазначеного закону у разі, коли платник придбає товари (роботи, послуги) , вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.
Відповідно до п.п.5.3.9, п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат. Отже, за своїм змістом дана норма дозволяє виключати зі складу валових витрат лише ті витрати, які не підтверджені розрахунковими, платіжними та інших документами.
В матеріалах справи наявні договори про надання послуг від 15.01.2003 року з Firma Handlowo Usiugowa «Kubus» (Польща), №94 від 1.01.2003 року з zaklad Usiugowo Handlowy (Польща), угода довгострокового постачання від 17.091999 року з фірмою "V.А.Е." (Німеччина), які свідчить про те, що витрати з міжнародного телефонного зв'язку пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат виробництва та обігу, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Актом перевірки №45/23-1/129/19174234 від 08.07.2004 року зафіксовано (п.2.5), що проведеною інвентаризацією основних засобів встановлено відсутність зернозбиральних машин "Домінатор-108"- 2 штуки та "Домінатор-98" - 2 штуки, залишкова вартість яких станом на 01.04.2004 року становила - 37 844,30 гри. Податковим органом зроблено висновок про те, що підприємством відчужено зазначені комбайни, а тому занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у березні 2004 року на суму 7 569,00 грн., чим порушено п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість".
Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що комбайни „Домінатор" згідно із договором про спільну діяльність від 01.07.2003р. були передані приватному сільськогосподарському підприємству „Влада" в Херсонській області, а 01.07.2004р. відповідно до договорів оренди від 01.07.2004р. №9, №10, №11, №12 передані ПП ОСОБА_1. Наведене спростовує висновок податкового органу про відчуження позивачем комбайнів „Домінатор" та свідчить про безпідставність донарахування позивачу податку на додану вартість в розмірі 7 569,00 грн. за даним епізодом.
Відповідачем в касаційній скарзі було заявлено клопотання про здійснення заміни Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції її правонаступником державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області.
На підтвердження викладеного скаржником надано засвідчені копії: Наказу ДПА у Львівській області від 11.01.2006р. №5, Довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій №7.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що клопотання скаржника про заміну Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції її правонаступником державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області підлягає задоволенню, у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України, встановивши наявність передбачених нормативно-правовим приписом ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України приходить до висновку, що посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, спростовується матеріалами справи, отже, підстави для задоволення касаційної скарги державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 55, ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231, 234 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -
УХВАЛИЛА:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Львівської області від 30.11.2005р. та Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. у справі №5/2017-2/313 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді: О.М. Нечитайло
Н.Є. Маринчак
Н.М. Фадєєва
Т.М. Шипуліна
Головуючий суддя: підпис М.І. Костенко
судді: підпис О.М. Нечитайло
підпис Н.Є. Маринчак
підпис Н.М. Фадєєва
підпис Т.М. Шипуліна
З оригіналом вірно відповідальний секретар Ликова В.Б.