Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
в складі : головуючого – судді Мацунича М.В.
суддів : Дроботі В.В., Фазикош Г.В.
при секретарі : Коновчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка також діє й від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на рішення Берегівського районного суду від 17 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Берегівської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання наймачем члена сім’ї наймача квартири і зобов’язання укласти договір найму жилого приміщення та вселення у квартиру; про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні квартирою і виселення з квартири та відшкодування моральної шкоди та за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Берегівської міської ради, ОСОБА_5 про укладення договору найму жилого приміщення з членами сім’ї наймача, -
в с т а н о в и л а :
У травні 2007 року ОСОБА_5 звернулась у суд з вищенаведеним позовом з посиланням на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її співмешканець ОСОБА_6 з яким починаючи з 1996 року проживали у фактичному шлюбі в його квартирі. В квартирі не була прописана через організаційно-технічні перешкоди. Формальна відсутність письмової згоди покійного, само по собі не свідчить про відсутність права на користування спірною квартирою. Жильці сусідньої квартири захопили спірну квартиру та заклали прохід до неї чим позбавили її можливості користуватися такою. За цих обставин й просила задовольнити позовні вимоги.
Також у червні 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулись у суд з вищезазначеним позовом в якому посилались на те, що в 1977 році у зв’язку з паводком спірні приміщення квартири були передані ОСОБА_7 бабусі ОСОБА_6. ОСОБА_5 проживала з ОСОБА_6 з 1991 по 1996 рік, але у зв’язку з тим, що сторони зловживали спиртними напоями та вчиняли дебош, жилці будинку вимушені були звертатись до міліції. Це змусило ОСОБА_5 покинути ОСОБА_6 та проживати за іншою адресою разом з ОСОБА_8. Оскільки приміщення спірної квартири відносилось до їх квартири та потребують розширення жилої площі, а тому й просили укласти договір найму з ними, задовольнивши позовні вимоги.
Рішенням Берегівського районного суду від 17 серпня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково, а в позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, відмовлено.
На рішення суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу в якій клопочуть перед апеляційною інстанцією стосовно скасування його та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 та задоволення їх вимог. Мотивують свої вимоги тим, що рішення суду є незаконне, оскільки судом не враховано обставини справи та допущено порушення норм матеріального й процесуального права.
В судовому засіданні апеляційної інстанції апелянтка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9, який діє на підставі угоди підтримали вимоги апеляційної скарги й просили апеляційну інстанцію задовольнити таку з наведених в ній підстав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та дослідивши матеріали справи і перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
За змістом п., п. 6, 10 ч. 1 ст. 15 ЖК України виконавчі комітети міських Рад у межах і в порядку встановлених чинним законодавством на території міста : приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради; видають ордери на жилі приміщення.
А користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер, ст. 61 ЖК України.
Згідно листа Берегівської міськради від 14.06.07р. № 1009/03-17 комунальна квартира АДРЕСА_1 зареєстрована до 1987 року за ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_2 померла), а договір найму квартири відсутній. Після смерті ОСОБА_7 договір найму на інших користувачів не переоформлявся. За квартирою значиться заборгованість /Т.1. а.с. 24 /.
Актом комісії від 24.09.2007 року № 155 стверджено, що в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не прописаний і не проживає. Квартира складається з однієї кімнати площею 6 кв.м. та коридора площею 6,2 кв.м. в якій відсутні всі умови для проживання (вода, каналізація, світло і тепло). Приміщення знаходяться в антисанітарному стані, занедбані, а тому мешканці квартири заклали вхідні двері для запобігання неприємним запахам та гризунів. Приміщення загальною площею 12,2 кв.м. не придатне для влаштування або виділення як окремої квартири / Т.1. а.с. 75 /.
Листом з архівного відділу від 26.01.2010 р. № 22/23 стверджено, що Берегівською міськрадою за період 1986-1988 роки не приймалось рішень сесії або виконкому про надання ОСОБА_6 спірної квартири після смерті ОСОБА_7 / Т.2. а.с. 71 /.
Аналізуючи дані обставини, колегія суддів зазначає, що жодною стороною у справі не надано суду доказів того, що з ОСОБА_7 або ОСОБА_6 укладався договір найму спірного приміщення на підставі рішень сесії міськради або виконкому і видавався ордер та що вони правомірно у відповідності до вимог статей 15, 51, 58 і 61 ЖК України користувались спірним приміщенням.
Як зазначено в роз’ясненнях п. 9 постанови ПВС України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12.04.85р. № 2 із змінами, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
На вимогу ч. 1 ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.
Враховуючи ту обставину, що померлий ОСОБА_6 не являвся наймачем спірних приміщень, а тому й не наділений був правом на вселення інших осіб. Крім цього, ОСОБА_5 не надала суду доказів того, що вселилась до ОСОБА_6 з дотриманням встановленого порядку, тобто на підставі письмової згоди покійного. І разом з цим не прописана в даному спірному приміщенні. Відсутні в матеріалах справи й дані про те, що спірне приміщення було її постійним місцем проживання та що вели вони з користувачем приміщення спільне господарство.
Аналізуючи у сукупності матеріали справи, колегія суддів встановила, що спірне приміщення не є благоустроєним та не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. ОСОБА_6 користуючись цим приміщенням вів антисоціальний спосіб життя, що призводило до порушення правил співжиття і робило неможливим для інших проживання з ним в одному приміщенні будинку.
Прокази свідків з приводу того, що ОСОБА_5 проживала разом з ОСОБА_6 не можуть бути взятими до уваги в силу того, що вони не спростовують вищенаведені обставини, які мають суттєве значення з приводу спірних правовідносин.
Що стосується позовних вимог апелянтів то в задоволенні таких суд першої інстанції відмовив підставно, так-як квартири 3 і 4 знаходяться у комунальній власності й Берегівська міськрада чи виконком наділені правом приймати рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради та видавати ордери на ці жилі приміщення. Апелянтами не надано суду рішень цього органу про те, що в наданні цих жилих приміщень їм відмовлено. Зазначене свідчить про те, що їх вимоги є передчасними, позаяк їх право на отримання цих жилих приміщень у користування не порушено.
Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не є законним у цілому, а це у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог ОСОБА_5, ухваливши рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні цих позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд -,
р і ш и в :
апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка також діє й від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення Берегівського районного суду від 17 серпня 2010 року в частині задоволених вимог ОСОБА_5 про визнання наймачем члена сім’ї наймача квартири і зобов’язання укласти договір найму жилого приміщення та вселення у квартиру і зобов’язання усунути перешкоди в користуванні квартирою, змінити.
В позові ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Берегівської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання наймачем члена сім’ї наймача квартири і зобов’язання укласти договір найму жилого приміщення та вселення у квартиру і зобов’язання усунути перешкоди в користуванні квартирою, відмовити.
В решті відмовлених позовних вимог, рішення суду залишити без змін.
Рішення ухвалене в порядку ч.3 ст.209 ЦПК України набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили .
Головуючий : ______________________ Судді : ______________________ ______________________