КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-9116/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.
Суддя-доповідач: Швед Е. Ю.
У Х В А Л А
Іменем України
"04" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді Шведа Е.Ю., суддів Бабенка К.А. та Мельничука В.П., при секретарі Авдошині М.С., розглянувши в м. Києві у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне»про стягнення санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,–
В С Т А Н О В И Л А :
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до КП «Житлосервіс «Приозерне», в якому просило:
- стягнути з КП «Житлосервіс «Приозерне»на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2009 рік у розмірі 99941,04 грн. та пені у розмірі 779,48 грн., що разом складає 100720,52 грн.;
- заборгованість стягнути до доходної частини Державного бюджету України.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.
Суд першої інстанції, при ухваленні постанови та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що підприємство подало звіт, в якому самостійно відобразило розмір адміністративно-господарських санкцій та не надало суду доказів здійснення ним всіх дій для недопущення порушення з працевлаштування інвалідів.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ № 70 від 31.01.2007 р., відповідач подав до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007 р.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», розрахована роботодавцем і становить 19 осіб.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач згідно поданої державної звітності «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів»(форма №10-ПІ) за 2009 рік повинен був створити у 2009 році 19 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 468 особи), а фактично на підприємстві було працевлаштовано 15 інвалідів.
Згідно з вимогами ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. У зв’язку з цим, на думку позивача, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій та пені.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та п. 3.7. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», відповідач розрахував та у рядку 06 - відобразив суму коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен сплатити самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Колегія суддів зазначає, що апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що ним виконувались вимоги законодавства про працевлаштування інвалідів на період дії спірних правовідносин, однак не надає суду першої та апеляційної інстанцій жодних доказів, які б свідчили про створення відповідачем робочих місць та умов для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п. 1 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості.
Ч. 1 п. 2 Порядку встановлює, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Ч. 3 п. 2 вказаного Порядку зазначає, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що він подавав до місцевого центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій, однак ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції апелянт не надав доказів подання вказаних звітів.
Статтею 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відноси відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Отже, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що КП «Житлосервіс «Приозерне»не вжило всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно прийняв рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв’язку з чим підстав для скасування постанову суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня року –залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Е.Ю. Швед
Суддя: К.А. Бабенко
Суддя: В.П. Мельничук