КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-3036/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: Швед Е. Ю.
У Х В А Л А
Іменем України
"04" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді Шведа Е.Ю., суддів Бабенка К.А. та Мельничука В.П., при секретарі Авдошині М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року у справі за адміністративним позовам Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови, –
В С Т А Н О В И Л А :
СПД ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі ТУ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області від 29.06.2010 р. № 088875 про застосування до ОСОБА_2 фінансових санкцій в сумі 1700 грн.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.
Суд першої інстанції, при ухваленні постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що обставини, викладені в акті перевірки не відповідають дійсності, та перевізник мав всі необхідні документи для надання послуг з перевезення.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 червня 2010 року державними інспекторами відділу державного контролю було проведено перевірку транспортного засобу, номерний знак НОМЕР_1, що належить позивачу.
За результатами вказаної перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів автомобільним транспортом від 02 червня 2010 року, яким зафіксовано порушення законодавства про транспорт, а саме: неоформлений договір із замовником транспортних послуг, не оформлялись та не видавались пасажирам страхові поліси від нещасних випадків на транспорті на окремому бланку для кожного пасажира, чим порушено п. 3 Положення про особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що передбачена відповідальність абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
29 червня 2010 року начальником ТУ Головавтотрансінспекції у Вінницькій області прийнято постанову про застосування фінансових санкцій № 088875 від 29 червня 2010 року, якою до позивача застосовано фіна совів санкції в розмірі 1700 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач здійснював регулярні спеціальні перевезення по маршруту «Вінниця-Київ-Вінниця»ч/з Житомир, про що свідчить паспорт регулярних спеціальних перевезень.
Також колегією суддів встановлено, що організаційно-правовою формою господарювання позивача є фізична особа-підприємець.
Згідно з ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», передбачено документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Зокрема для здійснення регулярних спеціальних пасажирських перевезень необхідні наступні документи:
- для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Як вбачається з акту перевірки, відповідач здійснював перевірку в місці посадки та висадки пасажирів, а тому міг перевіряти документи, наявність яких є обов’язковою для водія автобуса. Як вірно зазначає суд першої інстанції, такими документами, згідно з вищевказаною статтею 39 є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
За таких обставин, наявність договору із замовником транспортних послуг у водія законодавством України не вимагається. Таких договір, згідно з вказаною статтею, повинен бути у перевізника. Як вбачається з матеріалів справи, договір на замовлення послуг з перевезення пасажирів був укладений 25 травня 2010 року (а.с. 20) та знаходився у перевізника.
Згідно з абз. 2 п. 2 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 959, кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка. Документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є квиток. У страховому полісі зазначається: вид обов'язкового страхування; найменування, адреса, телефон страховика; розміри страхового платежу та страхової суми.
Колегія суддів зазначає, що згідно з вказаною нормою, документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є саме квиток.
Страхові поліси на окремому бланку для кожного пасажира можуть видаватись. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що перевізник на час дії спірних правовідносин мав поліс страхування пасажирів під час здійснення регулярних спеціальних перевезень від 26 квітня 2010 року (а.с. 8).
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що копії відривних додатків до полісу не містять всіх обов’язкових відомостей, а саме відсутній розмір страхового платежу, з огляду на те, що такі вимоги встановлені не для додатків до полісу, а до страхового полісу, згідно з абз. 2 п. 2 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що позивач порушив п. 48 та 58 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, а саме для здійснення перевезень є необхідним договір страхування пасажирів з огляду на те, що вказаними пунктами передбачено обов’язок перевізника забезпечити в установленому законодавством порядку страхування пасажирів, а не обов’язковість наявності такого договору у водія автобуса.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що постанова про застосування фінансових санкцій № 088875 від 29 червня 2010 року прийнята неправомірно та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв’язку з чим підстав для скасування постанову суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року –залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Е.Ю. Швед
Суддя: К.А. Бабенко
Суддя: В.П. Мельничук