Справа № 2 – 3759

2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

2 листопада 2010 року                        Замостянський районний суд м.Вінниці

в складі: головуючого судді Сичука М.М.

при секретарі Поливаній Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В  :

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення шкоди та стягнення моральної шкоди, мотивуючи тим, що бажаючи продати свою трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та купити меншу вона звернулась до агенції нерухомості.

Позивач вважає, що її 30.04.10 року було фактично примушено підписати договір про завдаток. Відповідно до цього договору вона передала кошти ОСОБА_2 в рахунок оплати її квартири АДРЕСА_1 за договором її купівлі-продажу. Купівля цієї квартири так і не відбулась, оскільки Таранюк та ОСОБА_4 так і не продали квартиру позивача, як обіцяли. 15.05.10 року позивача знову проти волі фактично примусили підписти договір про розірвання договору про завдаток. Її фактично було обмануто та примушено розірвати цей договір, хоча він укладався до 30.05.10 року і раніше розривати його вона не збиралась. Ініціатором розірвання договору завдатку була саме ОСОБА_2, адже їй це вигідно. Як вона пояснювала, що не може більше чекати, квартира позивача не продається, їй потрібні гроші. На прохання позивача не розривати договір хоча б до кінця його чинності та пояснення про об'єктивність обставин неможливості швидкого продажу квартири за ціною, достатньої для купівлі її та сплати всіх боргів відповідач не відреагувала. Таким чином, позивач вважає, що шляхом обману, примусу та тиску на неї зазначених трьох осіб договір про розірвання завдатку був підписаний. Правові наслідки такого розірвання позивачу пояснено не було. Вона думала, що ОСОБА_2 як ініціатор розірвання завдатку саме і повинна була повернути кошти, оскільки це чітко визначено законом.

Позивач вважає, що сума в розмірі 1000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню, оскільки між сторонами не укладено зобов’язання, яке б мало випливати з договору купівлі-продажу.

Позивач вважає, що зазначеними незаконними діями ОСОБА_2 завдала позивачу значної моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, які вона зазнавала на протязі довгого періоду часу через незаконне відібрання шляхом обману та утримування її коштів.

Тому позивач була змушена звернутись з даним позовом до суду, в якому просила стягнути незаконно утримувані кошти у сумі 8000 гривень та відшкодувати їй моральну шкоду у сумі 1600 гривень.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали повністю, пославшись на обставини, викладені вище.

Відповідачі та представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та заперечили проти їх задоволення з тих підстав, що між ними та позивачем була домовленість щодо купівлі-продажу їх квартири, оскільки позивач не змогла реалізувати свою квартиру та зібрати визначену суму грошей, вони вимушені були розірвати договір завдатку. При цьому відповідачі в зв’язку з діями позивача втратили кошти, оскільки квартиру реалізували за меншою ціною з вини позивача.

Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердили, що вони займаються наданням послуг в сфері нерухомості. Позивач ОСОБА_1 мала намір реалізувати свою трикімнатну квартиру та в подальшому купити меншу квартиру у відповідачів. 30 квітня 2010 року було укладено договір завдатку та оскільки вони перебували на квартирі і не могли відповідно посвідчити строк до 15 травня 2010 року, вони від руки зазначили відповідні зміни. Оскільки позивач до 15 травня 2010 року не зібрала кошти та не купила квартиру, яка належала відповідачам, 15 травня 2010 року було розірвано угоду про завдаток.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

30 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір завдатку, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 1000  дол. США в рахунок сплати нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Також сторони дійшли згоди, що в майбутньому буде укладено договір купівлі-продажу квартири та сплачено всю вартість за неї.

15 травня 2010 року сторонами було підписано угоду про розірвання договору завдатку, відповідно до якої сторони домовилися розірвання угоди здійснити на наступних умовах: грошова сума завдаток залишається у відповідача, витяг з реєстру прав власності на  нерухоме майно від 15 березня 2010 року, який знаходиться на збереженні в третьої особи, повертається відповідачу.

Суд вважає, що позивачем не доведено вчинення проти неї обману, примусу чи тиску тощо під час підписання угод, оскільки це не підтверджено жодними доказами, крім її слів.

Разом з тим за таких обставин суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, а саме стягненню з відповідачів 1000 дол. США, що еквівалентно 7 911 грн., відповідно до офіційного курсу НБУ, як авансового платежу, отриманого ними від позивача в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири, оскільки договір про завдаток, укладений між сторонами, свідчить лише про наміри сторін укласти договір купівлі-продажу, проте самого договору купівлі-продажу в установленому законом порядку (ст. 657 ЦК України) укладено не було.

Згідно ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, що передбачає ч. 2 ст. 570 ЦК України.

Якщо ж сторони домовились укласти договір, але відповідним чином його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавались.

Таким чином, ч. 1 ст. 571 ЦК України до застосування у даному випадку не підлягає. При цьому суд вважає, що між сторонами не тільки не було договірних зобов’язань щодо купівлі-продажу квартири, а й не могло виникнути відповідних договірних зобов’язань, оскільки титульним власником квартири на той момент була не ОСОБА_2, а її чоловік ОСОБА_3

При цьому кошти слід стягувати саме з ОСОБА_2 як з особи, яка їх отримала.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідачів 1600 гривень у відшкодування моральної шкоди, то в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Однак відповідачами жодних прав позивача не порушено, оскільки у позивача ніяких прав в розумінні ч. 1 ст. 626 ЦК України за «договором про завдаток» не виникло.

Згідно ст. 1167 ЦК України підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, наявність вини особи, що завдала шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними рішенням, дією або бездіяльністю та шкодою. Сам факт порушення домовленості не тягне за собою відшкодування моральної шкоди.

Крім того, моральна шкода відшкодовується лише у випадках, коли її право на відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції чи чинного законодавства, якими встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди. В даному випадку законом не передбачено відшкодування моральної шкоди.  

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, то згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог.

Також судом не вбачається підстав для винесення окремої ухвали, оскільки між сторонами виникли цивільно-правові відносини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 570, 571, 1167 ЦК України та ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 7911 гривень, а також судовий збір в сумі 79 гривень 11 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 98 гривень 89 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя