Категорія №2.16

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 жовтня 2010 року Справа № 2а-4957/10/1270

           Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання           Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача –                               директор Цукур В.А. (контракт від 01.01.2010)

                                                  адвокат ОСОБА_2 (угода про надання правової допомоги

                                                  від 15.07.2010 б/н, свідоцтво про право на зайняття

                                                  адвокатською діяльністю від 07.06.2007 № 855)

від відповідача –                               начальник відділу контролю цін на ринку

                                                  монопольних утворень Севостьянова О.Л.

                                                  (довіреність від 20.10.2010 № 34-03-02/5898)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

Старобільського районного комунального підприємства

«Старобільський районний земельно-інформаційний центр»

до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області

про визнання неправомірним та скасування рішення від 10 червня 2010 року № 192

про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін,

                                                                 ВСТАНОВИВ:

22 червня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Старобільського районного комунального підприємства «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області, в якому позивач просить визнати неправомірним та скасувати рішення від 10 червня 2010 року № 192 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області у період з 02 червня 2010 року по 07 червня 2010 року на Старобільському районному комунальному підприємстві «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» проводилась планова перевірка з питання дотримання землевпорядними підприємствами дисципліни цін при формуванні, встановленні та застосуванні тарифів (плати) на землевпорядні роботи із землеустрою та земельно-кадастрові роботи, роботи та послуги, пов`язані з оформленням документів, в тому числі які посвідчують право власності на земельні ділянки при передачі їх безоплатно у власність громадянам України. За результатами перевірки складено акт від 07 червня 2010 року № 291.

В акті відповідач зазначив, що у період з 01.07.2009 по 31.05.2010 необґрунтовано нарахована сума за послуги за рахунок стягнення вартості послуг з виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного Кодексу України, у розмірі від 417,50 грн. до 584,50 грн., тобто понад встановлений граничний розмір 153,00 грн., в порушення Закону України «Про захист конституційних прав громадян на землю» складає 160929,50 грн. та підлягає поверненню споживачам, загальна сума необґрунтовано одержаної виручки склала – 96572,50 грн.

Необґрунтовано одержана підприємством сума виручки у період з 01.07.2009 по 31.05.2010  складає 96572,50 грн. та підлягає вилученню у доход відповідного бюджету із застосуванням штрафних санкцій згідно Закону України «Про ціни та ціноутворення». Відповідно до рішення від 10 червня 2010 року № 192 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін штраф складає 193145,00 грн.

Рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області, на думку позивача, є протиправним та підлягає скасуванню з таких підстав: по-перше, зазначене рішення було отримано підприємством поштою лише 15 червня 2010 року і виносилось без участі представника позивача; по-друге, до розрахунку вартості робіт з надання документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку включено вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа який посвідчує право власності на земельну ділянку, вартість виконання польових інженерно-геодезичних робіт, накладні витрати, плата за введення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії та вартість проведення державної землевпорядної експертизи; по-третє, відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» до виконання робіт із землеустрою не відноситься виконання польових інженерно-геодезичних робіт, накладні витрати, плата за введення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії, проведення державної землевпорядної експертизи. Як видно із кошторису підприємства на проведення розрахунку вартості робіт по виготовленню технічної документації, що посвідчують право власності на земельну ділянку, затверджену 01.05.2008, вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку складає саме 153,00 грн., тобто вартість робіт відповідає вимогам Наказу Держкомзему України від 12 серпня 2004 року № 264 «Про затвердження граничних розмірів плати з виконання землевпорядних робіт, Закону України від 20 січня 2005 року № 2375 «Про захист конституційних прав громадян на землю»; вчетверте, згідно Наказу від 15 червня 2001 року № 97/28/124 Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України «Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг» вартість земельно-кадастрових робіт та послуг визначається на основі індексів визначення кошторисної вартості проектних та вишукувальних робіт калькуляційним  (по елементним) методом та вартості людино-дня. Крім того, зазначеним Наказом від 15 червня 2001 року № 97/28/124 встановлено, що розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг не враховують витрати, які визначаються в конкретних умовах додатково згідно з угодою на проведення робіт, зокрема, унесення в проектну і вишукувальну продукцію доповнень, пов’язаних зі зміною виданих замовником завдань або технічних умов, розробку проектних рішень у двох і більше варіантах, експертизу проектної та вишукувальної документації тощо. Пунктом 6 Наказу від 15 червня 2001 року № 97/28/124 встановлено, що використання розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг не виключає застосування недержавними підприємцями та організаціями, за домовленістю сторін, договірних розцінок на виготовлення проектної та вишукувальної продукції та надання послуг.

На підставі вищевикладеного позивач вважає, що Старобільське районне комунальне підприємство «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» діяло на підставі законів і фінансових порушень не допускало, оскільки за виконання робіт не передбачених статтею 1 Закону України «Про землеустрій» бралась оплата згідно до затвердженого кошторису на підставі укладених між організацією та замовником договорів.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Державна інспекція з контролю за цінами в Луганській області позовні вимоги не визнала, про що подала заперечення на адміністративний позов від 19 липня 2010 року № 34-03-03, в яких у задоволенні позовних вимог Старобільському районному комунальному підприємству «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» просить відмовити (арк. справи 68-70). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.

Суть порушення, за яке застосовані економічні санкції, полягає в наступному – позивачем порушено порядок застосування цін (тарифів), а саме: у період з 01.07.2009 по 31.05.2010 необґрунтовано стягувалась вартість за послуги щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, у розмірі від 417,50 грн. до 584,50 грн. при граничному рівні вартості робіт 153,00 грн. Внаслідок цього підприємством необґрунтовано одержана виручка. Ці дії призвели до порушення вимог статті 1 Закону України від 20 січня 2005 року № 2375-IV «Про захист конституційних прав громадян на землю».

Закон України від 20 січня 2005 року № 2375-IV «Про захист конституційних прав громадян на землю» визначає фінансові засади щодо реалізації громадянами України прав власності на землю відповідно до статті 14 Конституції України. Закон України від 20 січня 2005 року № 2375-IV «Про захист конституційних прав громадян на землю» є Законом спеціальної дії, яким впорядковано плату, яку мають сплачувати громадяни України у випадках безоплатної приватизації ними земельних ділянок. Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України від 20 січня 2005 року № 2375-IV «Про захист конституційних прав громадян на землю» вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, крім випадків, визначених частиною першою цієї статті, не може перевищувати дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - 153,00 грн.

Законом України від 20 січня 2005 року № 2375-IV «Про захист конституційних прав громадян на землю» вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, чітко розмежовується як по видах робіт, так і по їх граничній ціні. Стягнення вартості робіт із землеустрою, пов’язаних з виготовленням документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, понад встановлені розміри, на думку відповідача, є порушенням вищезазначених норм Закону України від 20 січня 2005 року № 2375-IV «Про захист конституційних прав громадян на землю».

У запереченнях проти позову відповідач зазначив, що, на його думку, роботи із землеустрою щодо виготовлення документації, яка посвідчує право власності на земельні ділянки, є взаємопов’язаними, доповнюють одна одну, виконуються в комплексі та передбачають як польові вимірювання, так і обробку теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж ділянок та лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, оскільки всі ці дані наносяться на кадастровий план земельної ділянки, який є завершальним в переліку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку, а тому рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 10 червня 2010 року № 192 прийнято в межах повноважень та відповідно до вимог діючого законодавства.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях на адміністративний позов від 19 липня 2010 року № 34-03-03.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Дія цього Закону поширюється на відносини, пов’язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державним наглядом (контролем) є діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно із статтею 12 Закону України від 03 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» координацію роботи по здійсненню політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюється відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами.

Цей Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Так, стаття 8 Закону України від 03 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» передбачено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державний контроль за цінами відповідно до статті 13 Закону України від 03 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, Державна інспекція з контролю за цінами є урядовим органом, що діє у системі Мінекономіки, відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний та підконтрольний Міністрові економіки.

Основними завданнями Державної інспекції з контролю за цінами  є:

- організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів);

- проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках.

Державна інспекція з контролю за цінами відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого:

- у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування;

- надає за результатами перевірок органів виконавчої влади, суб’єктів господарювання обов’язкові для виконання приписи щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів;

- вживає відповідно до законодавства заходів за порушення суб’єктами господарювання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами;

- застосовує відповідно до законодавства адміністративно-господарські санкції за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

Відповідно до підпунктів 5 та 12 пункту 5 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, Державна інспекція з контролю за цінами має право приймати відповідно до законодавства рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів) та звертатись до суду з позовами про стягнення до бюджету сум у разі застосування відповідних адміністративно-господарських санкцій, зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Абзацом першим пункту 6 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, передбачено, що начальники державних інспекцій з контролю за цінами та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами приймають рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необґрунтовано одержаної суб’єктом господарювання виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення.

Державна інспекція з контролю за цінами має територіальні органи - державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами і мають права, передбачені пунктами 5, 6 цього Положення, відповідно до абзацу першого пункту 11 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819.

Відповідно до статті 14 Закону України від 03 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення» та пункту 1.3. Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню і зараховується в дохід відповідного бюджету із застосуванням штрафу у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки за належністю.

Пунктом 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, передбачено, що підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб’єктами господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в періоді, що перевіряється, порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Порушеннями порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, є, зокрема:

-  нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;

- застосування вільних цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) за умови запровадження для них режиму державного регулювання;

- застосування цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до законодавства граничний;

- застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого порядку обов’язкового декларування їх зміни;

- завищення або заниження розміру передбачених законодавством податків та обов’язкових зборів, що включаються в структуру ціни, або їх невключення в структуру ціни, що регулюється;

- включення в структуру регульованих цін (тарифів) не передбачених законодавством витрат або витрат понад установлені розміри;

- включення у вартість продукції та послуг, ціни (тарифи) на які регулюються, фактично не виконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);

- застосування торговельних і постачальницько-збутових надбавок (націнок) понад установлений граничний розмір;

- застосування цін (тарифів) суб’єктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг;

- застосування цін і тарифів з порушенням інших запроваджених методів регулювання.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, передбачено, що необґрунтовано одержана суб’єктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється:

- при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, - як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

- при неправомірному застосуванні вільних цін замість фіксованих або регульованих (декларованих) - як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) і вартістю від реалізації продукції (послуг, робіт) за цінами, які повинні застосовуватись згідно з вимогами законодавства;

- при неправомірному застосуванні цін (тарифів) суб’єктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг, - уся сума незаконно стягнутих коштів;

- при включенні у вартість продукції та послуг, ціни на які регулюються, фактично не виконаних послуг (робіт) або виконаних не в повному обсязі - як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів, з урахуванням фактичних обсягів виконання.

Пунктом 3.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, передбачено, що Державна інспекція з контролю за цінами та державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі приймають рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій у порядку, передбаченому законодавством.

Підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій є акти перевірок, які складаються посадовими особами органів державного контролю за цінами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, з 02 червня 2010 року по 07 червня 2010 року на підставі наказу від 12 травня 2010 року № 396-Н відповідно до посвідчення від 12 травня 2010 року № 291 головним державним інспектором з контролю за цінами у Старобільському районі проведено планову перевірку Старобільського районного комунального підприємства «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» з питання дотримання дисципліни цін при формуванні, встановленні та застосуванні тарифів (плати) на землевпорядні роботи із землеустрою та земельно-кадастрові роботи, роботи та послуги, пов’язані з формуванням документів, у тому числі, які посвідчують право власності на земельні ділянки при передачі їх безоплатно у власність громадянам України (арк. справи 71, 72).

За результатами планової перевірки Старобільського районного комунального підприємства «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області складено акт від 07 червня 2010 року № 291 (арк. справи 9-22).

Перевіркою дотримання Старобільським районним комунальним підприємством «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» застосування затверджених цін (тарифів) на платні послуги встановлено, що Старобільським районним комунальним підприємством «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» у період з 01 січня 2009 року по 31 травня 2010 року при виконанні робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України, допущено завищення вартості послуг за рахунок необґрунтованого стягнення вартості виконання польових інженерно-геодезичних робіт, накладних витрат, вартості послуг за внесення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії, вартості проведення державної землевпорядної експертизи. Фактично стягувалась вартість робіт в сумі від 417,50 грн. до 584,50 грн., замість обґрунтованого розміру 153,00 грн. - 459,00 грн. (арк. справи 18).

Загальна сума необґрунтовано отриманої Старобільським районним комунальним підприємством «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» виручки за період з 01 січня 2009 року по 31 травня 2010 року внаслідок стягнення вартості послуг з виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, у завищеному розмірі від 417,50 грн. до 584,50 грн. при граничному розмірі від 153,00 грн. до 459,00 грн., склала 160929,50 грн., в тому числі за період з 01 липня 2009 року по 31 травня 2010 року склала 96572,50 грн. (арк. справи 19).

На підставі акта перевірки від 07 червня 2010 року № 291 Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області прийнято рішення від 10 червня 2010 року № 192, яким до Старобільського районного комунального підприємства «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» за порушення державної дисципліни цін застосовані економічні санкції у вигляді вилучення необґрунтовано одержаної виручки в сумі              96572,50 грн. та штрафу в сумі 193145,00 грн. (арк. справи 8).

Постановою Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 15 червня 2010 року № 128 директора Старобільського районного комунального підприємства «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» Цукура В’ячеслава Анатолійовича за порушення державної дисципліни цін притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 85,00 грн. (арк. справи 64).

Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2010 року у адміністративній справі № 2а-2478/2010р. за позовом Цукура В’ячеслава Анатолійовича до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про скасування рішення щодо накладення адміністративного стягнення від 15 червня 2010 року № 128, адміністративний позов задоволено повністю, визнано неправомірною та скасовано постанову Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 15 червня 2010 року № 128 про притягнення Цукура В’ячеслава Анатолійовича до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 85,00 грн. (арк. справи 95-97).

Старобільським районним судом Луганської області в постанові від 16 вересня 2010 року у адміністративній справі № 2а-2478/2010р. зазначено, що для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, необхідною складовою являються польові, інженерно-геодезичні роботи, уведення земельно-кадастрової документації на магнітні носії, проведення державної землевпорядної експертизи, накладні витрати (метрологічне забезпечення, транспортні витрати, витрати на відрядження за межі міста Старобільськ), але вищевказаний перелік не входить до вказаних у статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» - «види робіт із землеустрою - обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою» і ці роботи не входять у вартість робіт по виготовленню технічної документації – 153,00 грн. Згідно з частиною 3 статті 26, пункту «б» частини 1 статті 28, пункту «в» частини 2 статті 28 Закону України «Про землеустрій», пунктів 5, 6 Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 червня 2001 року № 97/298/124 «Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг», за виконання робіт, не передбачених статтею 1 Закону України «Про землеустрій», бралась оплата згідно до затвердженого кошторису на підставі укладених між організацією та замовником договорів (арк. справи 96 зворотній бік).

Приймаючи до уваги наведене, Старобільський районний суд Луганської області в постанові від 16 вересня 2010 року у адміністративній справі № 2а-2478/2010р. зазначив, що позивачем не було допущено порушення державної дисципліни цін, зазначеного в постанові про накладення адміністративного стягнення від 15 червня 2010 року № 128 – у період з 01 липня 2009 року по 31 травня 2010 року необґрунтовано стягувалась вартість за послуги щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, у розмірі від 417,50 грн. до 584,50 грн., замість обґрунтованого розміру 153,00 грн., внаслідок чого підприємством необґрунтовано одержана виручка.

У відповідності із частиною 2 статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України постанова Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2010 року у адміністративній справі № 2а-2478/2010р. є остаточною, оскарженню не підлягає і набрала законної сили.

Згідно із частиною 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи серед іншого керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», є нормою конституційного характеру, яка встановлює права та свободи особи, зобов’язання держави щодо їх реалізації. Як норма міжнародного права України Конвенція є ієрархічно вищою за норми національного законодавства. Відповідно при застосуванні Законів України та Конвенції пріоритет має віддаватися останній. Конвенція є нормативно-правовим актом, який може застосовуватися безпосередньо суб’єктами правозастосовчої діяльності без додаткової імплементації її положень у національне законодавство. Вона ставить відповідні вимоги до національних нормативних актів та впливає на практику застосування законодавства. Її застосування ґрунтується на судовій практиці Європейського суду з прав людини, який уточнює зміст конкретних прав та свобод, закріплених у Конвенції, шляхом динамічного тлумачення її норм з метою якнайефективнішого захисту прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини).

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25липня 2002 року (рішення чинне з 06 листопада 2002 року) у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі «Брумареску проти Румунії», параграф 61).

Враховуючи вищевикладене, суд не може ставити під сумнів постанову Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2010 року у адміністративній справі № 2а-2478/2010р., яка набрала законної сили.

Статтею 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» визначений вичерпний перелік робіт із землеустрою: обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо (стаття 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій»).

Згідно зі статтею 25 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» одними з видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Статтею 56 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» визначений вичерпний перелік технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об'єднання земельних ділянок, який включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку;

в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб;

г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки;

ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди;

д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання;

е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності;

є) кадастровий план земельної ділянки;

ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Отже, роботи із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, є взаємопов'язаними та такими, що доповнюють одна одну, виконуються в комплексі, передбачають як польові вимірювання, так і обробку теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж ділянок та лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, оскільки всі ці дані наносяться на кадастровий план земельної ділянки, який відповідно до припису статті 56 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» є завершальним в переліку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку.

На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2000 року № 1619 «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів» Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство фінансів України та Міністерство економіки України наказом від 15 червня 2001 року № 97/298/124, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 579/5770, затвердили Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг.

Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню відповідно до частини 3 статті 9 КАС України.

Пунктом 5 вищезазначеного нормативно-правового акта регламентовано, що розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг не враховують витрати, які визначаються в конкретних умовах додатково згідно з угодою на проведення робіт, на:

- унесення в проектну і вишукувальну продукцію доповнень, пов'язаних зі зміною виданих замовником завдань або технічних умов;

- розробку проектних рішень у двох та більше варіантах;

- участь організації-виконавця в розробці завдання на проектування або в складанні технічних умов;

- оформлення технічних завдань на виконання інженерних вишукувань;

- транспортування до об'єкта роботи і у зворотному напрямку спеціальної техніки, обладнання та інструментів, що необхідні для виконання обстежувальних і вишукувальних робіт;

- будівельні матеріали, що потрібні для виготовлення межових знаків, ремонту пунктів геодезичної мережі й аналогічних потреб;

- оренду транспортних засобів особливого призначення; утримання спеціального вишукувального обладнання; будівництво тимчасових інженерних споруд, виробничих й інших приміщень; вирубування і викорчовування лісу; відновлення (рекультивацію) природних ресурсів, пошкоджених під час виконання проектних і вишукувальних робіт;

- експертизу проектної та вишукувальної документації;

- витрати на метрологічне забезпечення єдності та точності вимірювань;

- витрати на відрядження.

Як вбачається з кошторису на проведення розрахунку вартості робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянам по Старобільському району, затвердженого 01 травня 2008 року (арк. справи 24), до розрахунку вартості робіт із землеустрою включено:

- вартість робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку – 153,00 грн.;

- вартість робіт по уведенню земельно-кадастрової інформації на магнітні носії – 17,00 грн.;

- вартість робіт по підбору координат пунктів полігонометрії – 24,00 грн.;

- вартість робіт по прокладанню теодолітних ходів 1 категорії складності, протяжністю 0,5 км – 70,98 грн.;

- вартість робіт по теодолітній зйомці (зйомка контурів) М1:500 – 15,99 грн.;

- метрологічне забезпечення – 58,26 грн.;

- транспортні витрати – 41,76 грн.;

- витрати на відрядження – 16,50 грн.

Оскільки Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг не враховують витрати на метрологічне забезпечення єдності та точності вимірювань, витрати на відрядження та витрати та транспортування, суд вважає безпідставним висновок відповідача про завищення позивачем вартості робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, за рахунок необґрунтованого стягнення вартості накладних витрат.

Також безпідставним є висновок відповідача про те, що послуга з внесення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії є нав’язливою і непередбаченою законодавством, оскільки уведення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії та розмір оплати за цю послугу – 17,00 грн., передбачені Розмірами оплати земельно-кадастрових робіт та послуг та ця послуга кваліфікується як надання консультацій і довідок (таблиця 6.1 номер за порядком 21).

Правомірним є висновок відповідача про стягнення позивачем плати за проведення державної експертизи у розмірі 20,00 грн. при фактичному ненаданні зазначеної послуги.

Як вбачається з розрахунку вартості робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянам по Старобільському району (арк. справи 25), до розрахунку вартості робіт із землеустрою включена вартість проведення державної землевпорядної експертизи у розмірі 20,00 грн., яка позивачем за період з 01 січня 2009 року по 31 травня 2010 року не надавалась.

Суд критично оцінює доданий позивачем наказ від 01 жовтня 2008 року № 8, кошторис на проведення розрахунку вартості робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянам по Старобільському району Луганської області, та розрахунок вартості робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянам по Старобільському району Луганської області (арк. справи 107, 108, 109), оскільки при проведенні перевірки, при розгляді Старобільським районним судом Луганської області адміністративної справи  № 2а-2478/2010р. та до позовної заяви в Луганський окружний адміністративний суд надавались інші документи - кошторис та розрахунок, що були затверджені 01 травня 2008 року.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що вартість необґрунтовано отриманої виручки відповідачем розраховувалась шляхом віднімання від затвердженої вартості робіт із землеустрою (наприклад, 417,50 грн.) 153,00 грн. Сума, яка була отримана в наслідок віднімання, кваліфікувалась відповідачем як необґрунтовано одержана виручка.

Враховуючи, що до вартості робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, у відповідності із Розмірами оплати земельно-кадастрових робіт та послуг не входять витрати на метрологічне забезпечення єдності та точності вимірювань, витрати на відрядження, витрати на транспортування та внесення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії, суд прийшов до висновку про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування повністю з огляду на таке.

Встановивши невідповідність частини рішення суб’єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та, що без неї оскаржуване рішення в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми як основного платежу, так і штрафних (фінансових) санкцій.

Суд перевіряє обґрунтованість рішення контролюючого органу, зокрема, й у частині розрахунків, а тому рішення підлягає визнанню протиправним повністю, оскільки суд не може самостійно нараховувати частину штрафних (фінансових) санкцій.

Тобто, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 20 жовтня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 25 жовтня 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 72, 87, 94, 105, 158-163, 167, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                                     ПОСТАНОВИВ:

           Адміністративний позов задовольнити повністю.

          Визнати протиправним та скасувати рішення Державної інспекції контролю за цінами в Луганській області від 10 червня 2010 року № 192 про застосування до Старобільського районного комунального підприємства «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» (ідентифікаційний код 32280426) економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в сумі 289717,50 грн. (двісті вісімдесят дев’ять тисяч сімсот сімнадцять гривень п’ятдесят копійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Старобільського районного комунального підприємства «Старобільський районний земельно-інформаційний центр» (ідентифікаційний код 32280426, місцезнаходження: 92700, Луганська область, Старобільський район, м. Старобільськ, вул. Трудова, буд. 8) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 25 жовтня 2010 року.

           СуддяТ.І. Чернявська