Справа № 2-6198/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Кругового О.О., при секретарі – Гальченко О.А., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення грошових коштів. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 02.04.2010 року відповідач позичив у неї кошти у сумі 24000 гривень строком до 05.06.2010 року, про що надав їй розписку. У визначений договором час, відповідач не виконав своїх зобов’язань. На неодноразові її вимоги повернути суми позичених коштів, відповідач ніяким чином не реагує. Просить стягнути з відповідача на її користь в рахунок боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції 27 600 гривень та 720 гривень три відсотка річних.
В судовому засіданні представник позивача, посилаючись на доводи викладені в позові та зазначені в судовому засіданні, збільшив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на її користь борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 24 960 грн., проценти річних в сумі 309,12 грн., пеню в сумі 43 700,23 грн. та судові витрати по справі.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що позивача взагалі не знає, гроші у розмірі суми позики не отримував, розписку дійсно написав він власноруч, але під впливом психологічного тиску та загроз фізичного насильства з боку третіх осіб. Просить у позові відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та аналізуючи все у своїй сукупності, зважаючи на те, що позивачу та відповідачу було роз’яснено право змінити, уточнити, доповнити заявлені вимоги та процесуальні наслідки невиконання вказаних дій; що сторонам по справі було роз’яснено положення ст. 137 ЦПК України, суд прийшов до висновку про необхідність у задоволенні позову.
Відповідно до ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В судовому засіданні встановлено, що 02.04.2010 р. відповідач позичив у позивача гроші в сумі 24 000 грн.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або iншi речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кiлькiсть речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мiнiмуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кiлькостi речей.
Сума позики, факт її отримання, строк повернення позики, відповідальність сторін відображені у розписці відповідача 02.04.2010 р. Той факт, що розписка написана ним особисто, відповідач не заперечує.
Таким чином, 02.04.2010 р. між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що випливають із договору позики, оформлені у встановленій законом формі.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідач не надав суду доказів повного чи часткового повернення суми позики в обумовлений договором строк.
Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму в порядку, передбаченому ст.. 625 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченого суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахування уточнених позовних вимог позивач просить стягнути на її користь борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 24 960 грн. та проценти річних в сумі 309,12 грн. Перевіривши наведені в додатковій заяві позивача від 12.11.2010 р. розрахунки, суд вважає, що на підставі ст. 625 ЦК України позовні вимоги в частині стягнення суми боргу у урахуванням індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно розписки відповідача у разі неповернення грошей він зобов’язався платити позивачу неустойку за кожний тиждень прострочення в сумі 1900 грн., що становить 271,43 грн. за день прострочення.
Оскільки відповідач не повернув борг у зазначений в розписці строк, з 05.06.2010 р. у позивача виникло право вимагати сплати неустойки (пені) за прострочення повернення боргу в установлений строк, а у відповідача виник обов’язок сплатити позивачеві таку пеню.
Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення повернення суми боргу, загальний розмір якої станом на 12.11.2010 р. становить 43 700,23 грн.
Відповідач з посиланням на ст. 551 ЦК України просить зменшити розмір неустойки з урахуванням його сімейного та матеріального стану.
Відповідно до ст. 551 ЦК України суд може зменшити розмір неустойки за наявності обставин, які мають істотне значення.
Посилаючись на сімейні та інші обставини як на підставу зменшення розміру неустойки, відповідач не надав суду доказів на підтвердження жодної з цих обставин. Крім того, суд приймає до уваги суперечливість позиції відповідача щодо пред’явленого до нього позову. З одного боку, він заперечує проти позову у повному обсязі, стверджуючи, що взагалі не отримував гроші від позивача, з іншого боку просить зменшити розмір неустойки, чим фактично визнає наявність боргу перед позивачем.
Суд критично оцінює ствердження відповідача про те, що він не отримував від позивача суму позики. Відповідно до ст. 1051 ЦК України відповідач має право оспорити договір позики на тій підставі, що гроші насправді ним не були одержані від позивача, але відповідач не скористався цим своїм правом.
Суд також не приймає до уваги ствердження відповідача про те, що він написав розписку під впливом психологічного тиску та загрозою застосування фізичного насильства до нього з боку третіх осіб. Відповідач повідомив суду, що з приводу того, що його примусили написати боргову розписку, до правоохоронних органів він не звертався, а звертався лише до свого знайомого, співробітника міліції, у приватному порядку. Клопотання про виклик свідків, які могли б підтвердити факт примусу відповідача до написання боргової розписки всупереч його волі та обставини, за яких це відбувалося, відповідач не заявляв.
Згідно ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отримання відповідачем від позивача позики в сумі 24 000 грн. підтверджується розпискою відповідача від 02.04.2010 р. Факт власноручного написання боргової розписки відповідачем не заперечується. Правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та неустойки випливає із закону та умов укладеного між позивачем та відповідачем договору.
Суд вважає недоведеними посилання відповідача на те, що в дійсності він не отримував від позивача суму позики, та ствердження про написання розписки під впливом психологічного тиску та загрозою застосування фізичного насильства, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати понесені останнім при подачі позову та підтвердженні в судовому засіданні у сумі 765,60 гривень, з яких 645,60 гривень судовий збір 120 гривень витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також 44,09 гривень несплачених позивачем при подачі позову.
Враховуючи зазначене вище, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, а вимоги викладені у зустрічному позові, не підлягають задоволенню повністю.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів – задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 борг в сумі 24 960 (двадцять чотири дев’ятсот шістдесят) гривень, проценти у сумі 309 (триста дев’ять) гривень 12 копійок, пеня 43700 (сорок три тисячі сімсот) гривень 23 копійок, а всього 68 969 (шістдесят вісім тисяч дев’ятсот шістдесят дев’ять) гривень 35 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати по справі судовий збір у сумі 645 ( шістсот сорок п’ять) гривень 60 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень, а разом 765 (сімсот шістдесят п’ять) гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у сумі 44(сорок чотири) гривні 09 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення апеляційної скарги, а особи які не були присутні при його оголошенні, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.О. Круговий