КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-823/07 Головуючий у 1-й інстанції: Горбань Н.І.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бараненка І.І. та Малиніна В.В., при секретарі Ковальчук А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 08.02.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсними приватизаційних актів на земельні ділянки, -
в с т а н о в и л а:
У січні 2006 року позивачка звернулася до суду з цивільним позовом: про визнання частково недійсним приватизаційних актів на земельні ділянки, які розташовані АДРЕСА_1, видані на ім»я ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які межують з її, позивачкою, ділянкою; про зобов»язання вказаних осіб відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення її, позивачки, прав.
02.03.2007 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва було роз»єднано вказані позовні вимоги та вирішено розглядати позовні вимоги про визнання частково недійсним приватизаційних актів за земельну ділянку в порядку Кодексу адміністративного судочинства, а про захист прав на земельну ділянку зупинено до розгляду справи за позовом про визнання частково недійсним приватизаційного акту на земельну ділянку.
Постановою цього суду від 08.02.2007 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним приватизаційного акту на земельну ділянку відмовлено. Рішення вмотивовано тим, що позивач не надав суду доказів в підтвердження своїх тверджень стосовно того, що підпис від його імені на оскаржуваних актах належить іншій особі та під час приватизації з ним не погоджували межі земельних ділянок.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов про визнання встановленої межі між садибами № 15 та № 15-а невірною і в цій частині відмінити державні акти на право власності на землю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Посилалася на неправильність та неповноту дослідження доказів і встановлення обставин справи.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_5 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили скасувати постанову суду першої інстанції.
Представник позивача і треті особи: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація та ОСОБА_4 не з»явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з»явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду - скасуванню, а провадження у справі - закриттю, з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 157 ч. 1. п. 1, 203 ч.1 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та закриває провадження у справі, якщо встановлює, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку від 21.05.2003 року, виданого Управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 1/4 від 0,1000 га, АДРЕСА_1, а відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.05.2003 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 3/4 від 0,1000 га. З актів про встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі вбачається, що дані про межі між суміжними землекористувачами на земельні ділянки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, погоджено з позивачем, на кожному з цих актів міститься підпис ОСОБА_1
Водночас, ОСОБА_1 стверджує, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.01.1997 року та договору дарування від 21.09.2004 року вона є власником будинку АДРЕСА_3. Згідно рішення виконкому Московської районної Ради депутатів трудящих від 06.06.1960 року № 707 їй з чоловіком ОСОБА_6 та її матері ОСОБА_7 було відведено у безстрокове користування земельну ділянку, площею 600 кв.м, зі старої садиби, яка належала її рідним відповідно до плану 21232, в якому зазначені розміри ділянки. А 06.07.2004 року при виготовленні плану своєї земельної ділянки з метою приватизації вона виявила, що її земельна ділянка зменшилася в ширину на 3,84 м в порівнянні з планом 1960 року. З приводу розбіжності вона звернулася до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від яких дізналася, що ними земельні ділянки приватизовані. Останні межі з нею не погоджували і відновити розміри земельної ділянки на її вимогу вони не бажали.
Наведене свідчить про те, що між позивачкою і третіми особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує спір про право користування частиною земельної ділянки, відновлення порушеного права зі сторони третіх осіб, які як і позивачка на підставі рішень владних органів претендують на користування землею, що в свою чергу виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до ст.15 Цивільного процесуального кодексу України такий спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень не змінює правову природу спірних відносин та не робить даний спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 мають розглядатися в повному обсязі в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 08.02.2007 року скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсними приватизаційних актів на земельні ділянки - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий:
Судді: