Справа № 2а-3562/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 лютого 2010 року Київський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого - судді Шликова С.П.,
при секретарі – Цикаловій К.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київського району в м. Донецьку про стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2003 -2008 роки,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київського району у м. Донецьку про стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2003-2008 роки. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої він має право на щорічну компенсаційну виплату за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2003-2008 роки. Позивач зазначила, що вона має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджує посвідчення серії А № 089564 від 30. 10.1997 року. Позивач надає розрахунок недоотриманої щорічної компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю за 2003-2008 роки, який становить 7805,00 грн. Просила суд визнати дії відповідача протиправними, стягнути з відповідача на користь позивача 7805,00 грн.
Позивач в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, направила заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, в зв’язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без участі позивача на підставі наявних даних.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, надіслав заперечення на позовну заяву та просив розглянути справу без його участі, в зв’язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без участі представника відповідача на підставі наявних даних.
Представник відповідача у наданих ним запереченнях пояснив, просив відмовити у задоволенні вимог позивача, мотивуючи тим, що позивач дійсно знаходиться на обліку відповідача як учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи , є інвалідом 3-ї групи у зв’язку з чим відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення. Виходячи з існуючих можливостей держави, згідно до Законів «Про Державний бюджет» на відповідні роки та Постанов Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р. відповідачем на користь позивача проводились грошові виплати, тому всі виплати здійснені відповідачем у відповідності до закону. Зазначив, що розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями, а також приймають бюджетні обов’язки та витрачають кошти в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків. Крім того, Законом України «Про Державний бюджет на 2006 р.» від 20.12.2005 р. зупинено на 2006 рік дію абзацу другого частини четвертої ст..48 в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Також зазначив, що позивач взагалі пропустив строк передбачений ч.2 ст.99 КАС України для звернення до суду. Оскільки позивачу сума допомоги на оздоровлення виплачена у повному обсязі та відповідно до законодавства , то просив у позові відмовити.
Дослідив матеріали справи, суд дістається висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню за наступними підставами.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку , у тому числі, органів державної влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень , у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданого порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 р. № 796-ХІІ (далі – Закон № 796-ХІІ).
Статтями 63,48 Закону № 796-ХІІ передбачено, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 був затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, і встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, відповідач з 29.10.03 р. є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладний обов’язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення , зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку відповідача як інвалід 3-ї групи і відповідно до ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання соціальної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Здійснення грошових виплат відповідачем базувалось на існуючих можливостях держави та відповідно до Законів України «Про Державний бюджет» на відповідні роки та Постанови КМУ № 836 от 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.2005 р. Фактично відповідачем на користь позивача були виплачені наступні суми на оздоровлення : за 2003-2004 роки в розмірі 21,50 грн.; за 2005-2008 роки в розмірі 90,00 грн.
Між сторонами немає розбіжностей щодо цих обставин, тому вони вважаються судом достовірними і приймаються до уваги.
Згідно частини 7 статті 48 вищенаведеного Закону № 796-ХІІ розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Нормами спеціального закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, що кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати, інвалідам ІІІ групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.
Під час здійснення виплат на оздоровлення відповідач виходив з існуючих можливостей держави та керувався Законами України «Про Державний бюджет» на відповідні роки та Постановами КМУ №836 от 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.2005 р., а також Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими встановлювався розмір щорічної допомоги на оздоровлення, що не відповідає розміру, встановленому іншими законами України, всупереч норм спеціального Закону № 796-ХІІ , зазначеними постановами були встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, а не в кратній мінімальній заробітній платі.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно частини 4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу силу відповідності до пункту 2 Указу Президента України « Про Єдиний реєстр нормативних актів» від 27.06.96 р стосовно преюдиції нормативних актів.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на відповідні роки, а не вказані Постанови КМУ.
Крім того, зі змісту вимог законів України про державний бюджет України на 2003- 2005, 2007 роки вбачаються обмеження щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», такі обмеження відповідними рішеннями Конституційного суду України визнавались неконституційними.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Згідно зі ст.75 Конституції України - Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону , в тому числі залежно від предмету правового регулювання, немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у праві про набрання чинності Конституцією України зазначив : «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом , автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше»
За змістом частини третьої ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спору у цих відносинах суд має застосувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку, відповідач не довів в суді правомірності нарахувань позивачу сум на оздоровлення з посиланням на існуючі фінансові можливості держави, відповідні Закони «Про бюджет» та Постанови Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р. у 2003-2005 та 2007,2008 роках.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007,2008 роки є неправомірними. Позивачем правильно визначений розмір мінімальних заробітних плат з врахуванням дати фактичної виплати, розрахунок недоотриманих ним сум зроблений вірно.
Стосовно посилання відповідача на порушення позивачем процесуального строку для звернення з позовом до суду, суд також вважає їх необґрунтованими і до уваги не приймає, оскільки відповідно до частини 3 ст.99 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду. Пункт 3 частини 1 ст.268 ЦК України передбачає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
У зв’язку з тим, що позивачу завдана шкода ушкодженням здоров’я внаслідок його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, саме з цього приводу він здобув інвалідність, а спірні кошти виплачуються йому на оздоровлення у зв’язку з таким ушкодженням здоров’я, то суд вважає, що позовна давність на такі правовідносини не поширюється.
Що стосується дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік є правомірними, оскільки Законом України «Про Державний бюджет на 2006 р.» від 20.12.2005 р. зупинено дію абзацу другого частини четвертої ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, в зв’язку з чим дії відповідача, спрямовані на виконання цих законів, протиправними визнані бути не можуть, а позовні вимоги у цій частині (за 2006 рік) задоволенню не підлягають.
Проаналізувавши виниклі правовідносини, встановлені судом обставини та матеріали справи у їх сукупності, суд вважає що Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради повинно виплатити позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення за 2003-2005, 2007-2008 роки, виходячи з наступного розрахунку:
За 2003 рік - в сумі 820.00 грн.(205х4-21,50); за 2004 – в сумі 948.00 грн.(237х4-21,50), за 2005 рік - 1328грн.( 332х4-90,00 ); за 2007 рік - в сумі 1760 грн.(440х4-90,00); за 2008 рік – в сумі 2060 (515х4-90,00) а всього підлягає стягненню з відповідача 6395,00 грн.
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,8,10,11,17,158-163 КАС України, Конституцією України, ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального населення Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради, які виразилися у недоплаті ОСОБА_1 недоотриманої суми компенсації на оздоровлення у 2003-2005 та 2007-2008 роках.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Донецьку ради суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 та 2007-2008 роки у розмірі 6395,00 (шість тисяч триста дев’яносто п’ять) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1.
У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови.
Суддя: