Справа № 372/4602/24

Провадження № 2-з-59/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2024 року                                                                м. Обухів

Суддя Обухівського районного суду Київської області Рабчун Р.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,

ВСТАНОВИВ:

До Обухівського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє – адвокат Крижовий Д.В., про забезпечення позову до подання позовної заяви, яка була передана судді Рабчуну Р.О. 22.08.2024 року.

В обґрунтування даної заяви, зазначено, що 09.09.2014 року між ОСОБА_1 , як Позичальником та ОСОБА_2 , як Позикодавцем було укладено Договір позики від 09.09.2014 року про отримання позики у розмірі 1 200 000 грн. строком до 09.09.2016 року. 09.09.2014 року між ОСОБА_1 , як Іпотекодавцем та ОСОБА_2 , як Іпотекодержателем було укладено Договір іпотеки від 09.09.2014 року, посвідчений ПНКМНО ОСОБА_3 , зареєстровано у реєстрі за №764.

Із врахуванням факту зміни права власника на житловий будинок та три земельних ділянки заявника, останній вважає що існує велика вірогідність подальшого відчуження та перереєстрації майна на іншого власника з метою його продажу, так і вчинення дій щодо проникнення на територію будинку та виселення з неї як її власника, так і орендаря. Незаконне позбавлення права власності заявниці на її приватну власність – завдає майнової шкоди в особливо великому розмірі, оскільки як встановлено з трьох правочинів про відчуження чотирьох предметів іпотеки загальна ціна продажу за домовленістю сторін складає 1 200 500 грн. Ціна продажу зовсім не відповідає ринковій вартості такого майна та навіть оціночній вартості об`єкта нерухомості сформованої за допомогою Єдиної бази даних звiтiв про оцiнку від 08 серпня 2024 року, що була вказана у правочинах відчуження у загальному розмірі 67 576 732,2 грн. Тому враховуючи, що відповідно до ч.6 ст.38 ЗУ «Про іпотеку» ціна продажу предмету іпотеки, що є власністю заявника повинна була бути на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, тому вважає, що безпосереднє відчуження відбувалось з метою створення умов для уникнення відповідальності іпотекодержателя свого обов`язку відшкодування іпотекодавцю різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього, як мінімум у розмірі 66 376 232,20 грн. Заявницею буде замовлено проведення незалежної оцінки предметів іпотеки з метою визначення ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна та буде долучено таку оцінку до позову. Тому вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки після перереєстрації права власності на іншу особу відповідне нерухоме майно може бути реалізована і надалі, тому необхідно вжити заходи забезпечення позову.

Вважає такі діяння протиправними та має намір підготувати та подати у строк передбачений ЦПК України позовну заяву. Вважає за необхідне накласти арешт на земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,250 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3223187705:02:026:0049 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 449145432231); накласти арешт на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0919 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 322318780502:026:0050 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 449189732231); накласти арешт на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0399 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 322318780502:026:0051 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 449236332231); накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 449314332231), з метою недопущення подальшого переходу права власності, до вирішення позову в суді.

Згідно з приписами частини другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За частиною першою статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Враховуючи положення частини першої статті 153 ЦПК України, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви у судовому засіданні без повідомлення учасників справи.

У відповідності до пунктів 3, 4 частини першої ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову має містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам відповідно до роз`яснень у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Як передбачено положеннями ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Види забезпечення позову визначені положеннями ст. 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:1) найменування суду, до якого подається заява;2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності;3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України за безпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Крім того, позивач має довести, що в разі невжиття заходів забезпечення існує загроза невиконання рішення суду чи ускладнення його виконання або ефективного захисту чи поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернеться до суду.

При цьому, позивач всупереч вищевказаних вимог, не надав до суду доказів того, що відповідачі мають реальні наміри на відчуження/перереєстрацію/передачу в оренду нерухомого і рухомого майна.

Разом з тим, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача, судом не встановлено розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а тому суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись статями 149-153, 260, 353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя:                                                                                 Р.О. Рабчун