2-717/2010
БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУ Д
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2010 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., при секретарі – Кирпічовій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості в сумі 6421,52 грн. та з відповідача ОСОБА_3 заборгованості в сумі 3500 грн., позивач також просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку судові витрати по справі
На обґрунтування вимог позивач в заяві та в судовому засіданні зазначив, що 23.01.2008 року на прохання відповідача ОСОБА_2 взяв кредит у ВАТ КБ „Надра” на суму 3600 грн., отриману кредитну картку передав відповідачу ОСОБА_2, який зняв з кредитної картки грошові кошти, але не погашав їх, та вказану заборгованість був вимушений погашати позивач.
24.04.2008 року позивач отримав кредит у ТОВ КБ „Дельта” на суму 3000 грн., отриману кредитну картку передав відповідачу ОСОБА_2, який зняв з кредитної картки грошові кошти, але не погашав їх, та вказану заборгованість був вимушений погашати позивач.
Для погашення заборгованості за кредитом перед ТОВ КБ „Надра” позивач у вересні 2008 року передав відповідачці ОСОБА_3 2000 грн. та ще по 500 грн. 10.02.2009 року, 13.03.2009 року та 22.04.2009 року.
Оскільки відповідачі не бажали добровільно повернути отримані від позивача грошові кошти – позивач 13.05.2009 року звернувся до Баштанського РВ УМВС України, посадова особа якого після перевірки відмовила в порушенні кримінальної справи та в ході перевірок відповідач ОСОБА_2 написав розписку, якою визнав боргові зобов’язання перед позивачем та зобов’язувався їх повернути поступово.
Посилаючись на викладене, позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив про задоволення позову - стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості в сумі 6421,52 грн. та з відповідача ОСОБА_3 заборгованості в сумі 3500 грн. та в солідарному порядку судових витрат по справі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав, вказавши, що дійсно отримав від позивача у борг гроші в сумі 3700 грн. та 3000 грн. Не повернув гроші, оскільки не дозволяло його матеріальне становище. Відповідач ОСОБА_2 визнає власні письмові пояснення, надані працівнику міліції 19.05.2009 року та власноручно написану розписку від 19.08.2009 року – письмовими доказами отримання ним у борг коштів від позивача.
Відповідач ОСОБА_3 до суду не з’явилася, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялась вчасно та належним чином. Від відповідача не надходило заяви про відкладення розгляду справи та заперечень на позов.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача ОСОБА_2, дослідивши наявні у справі матеріали (письмові пояснення ОСОБА_1 від 13.05.2009 року; постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 12.05.2009 року №639; банківські виписки по рахункам позивача, квитанції про оплату заборгованості по кредитам позивача; виконаний позивачем розрахунок позову; роздруковані особові розрахунки позивача; виписки по особовим рахункам; розписку ОСОБА_2 від 19.08.2009 року, письмові пояснення ОСОБА_2 від 19.05.2009 року), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.
Відповідно до ст.ст. 1046-1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно зі ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Визнання сторонами як письмових доказів наданої працівникам міліції розписки ОСОБА_2 та його письмових пояснень від 19.08.2009 року в матеріалах відмови в порушенні кримінальної справи, - не суперечить вимогам закону та не порушує чиїх-небудь інтересів.
Вказані письмові матеріали свідчать про наявність між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових боргових зобов’язань, за якими відповідач ОСОБА_2 отримав у позивача в борг загалом 6700 грн., оскільки вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 6421,52 грн., не перевищує підтверджену письмовими доказами та визнану відповідачем ОСОБА_2 суму боргу – вказана позовна вимога підлягає задоволенню відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України, що в повній мірі відповідатиме принципу справедливості та не суперечить вимогам закону, оскільки підтверджується письмовими доказами.
Визнання відповідачем ОСОБА_2 всієї суми позову (9921,52 грн.) не є підставою для стягнення з нього цієї суми, оскільки, по-перше, це виходить за межі сум, пред’явлених позивачем окремо до нього (ОСОБА_2), як одного з відповідачів та, по-друге, вказана сума не підтверджена належними та допустимими доказами, тому визнання відповідачем ОСОБА_2 позову на більшу суму, аніж ту, що просить стягнути з нього позивач та ту, яка підтверджена письмовими доказами – відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України не приймається судом, оскільки суперечить вимогам закону.
Оскільки позивач в супереч вимогам ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не довів наявність об’єктивного правового зв’язку між його відносинами з фінансовими установами з приводу виконання кредитних зобов’язань та його відносинами з позивачами, які є предметом судового дослідження – наявність таких відносин не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні належними та допустимими доказами і тому матеріали, що стосуються відносин позивача ОСОБА_1 з відповідними фінансовими установами, визнані судом такими, що не стосуються суті справи.
Крім того, позивач в супереч ст. 60 ЦПК України, не надав належних, достатніх та допустимих доказів з врахуванням процитованих вище норм ст.ст. 218, 1047 ЦК України щодо форми таких доказів, на підтвердження наявності будь-яких боргових правовідносин та зобов’язань між ним та відповідачкою ОСОБА_3 – позовна вимога про стягнення на користь позивача з відповідача ОСОБА_3 заборгованості в сумі 3500 грн. не підлягає задоволенню, як безпідставна.
Вищенаведене є підставою для часткового задоволення позовних вимог – стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 6421 гривня 52 копійки, в частині задоволення інших позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню витрати, пов’язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи та сплатою судового збору, пропорційно задоволеній частині позову.
На підставі викладеного та ст.ст. 218, 1046-1047 ЦК України та керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 61, 174 ч.4, 214; 215 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 6421 (шість тисяч чотириста двадцять одна) гривня 52 копійки.
В частині задоволення інших позовних вимог – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 64 (шістдесят чотири) гривні 22 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати пов’язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи в розмірі 120 (сто двадцять) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Миколаївської області через Баштанський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя