ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 липня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Смоковича М.І.,
суддів: Амєліна С.Є., Весельської Т.Ф., Гуріна М.І., Юрченка В.В.,
при секретарі - Замезі Ю.І.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача Ільєнка А.Б., Мандрика В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу ТВО начальника військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України № 18-ПМ від 30 листопада 2004 року щодо звільнення позивача з військової служби в запас у зв»язку зі скороченням штатів та наказу начальника Івано-Франківського зонального відділення військової служби правопорядку № 230 від 27 грудня 2004 року зі змінами, внесеними до нього наказом начальника Західного територіального управління військової служби правопорядку № 96 від 7 квітня 2006 року, щодо виключення його зі списків особового складу частини за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову військового апеляційного суду Центрального регіону України від 26 квітня 2006 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову військового апеляційного суду Центрального регіону України від 26 квітня 2006 року у справі за його позовом про визнання незаконним наказу ТВО начальника військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України № 18-ПМ від 30 листопада 2004 року щодо його звільнення з військової служби в запас у зв»язку зі скороченням штатів та наказу начальника Івано-Франківського зонального відділення військової служби правопорядку № 230 від 27 грудня 2004 року зі змінами, внесеними до нього наказом начальника Західного територіального управління військової служби правопорядку № 96 від 7 квітня 2006 року, щодо виключення його зі списків особового складу частини.
Зазначає, що в лютому 2005 року він звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що він проходив службу в Івано-Франківському зональному відділенні Військової служби правопорядку, яке на підставі Директиви Міністра оборони України № Д-1 від 24 січня 2004 року підлягало розформуванню. В зв»язку з розформуванням зазначеного зонального відділення він був в усній формі попереджений командуванням частини про звільнення з військової служби в запас та перед звільненням 29 вересня та 29 жовтня 2004 року з ним у встановленому порядку було проведено дві бесіди, під час яких він висловив бажання бути звільненим з військової служби у зв»язку з реформуванням Збройних Сил України, про що особисто власноручно написав два клопотання. В клопотаннях він написав, що відмовляється від запропонованих йому посад, претензій до командування не має та йому доведено, що на момент звільнення не набув права на пенсію, однак такі клопотання він написав під примусом.
Вважає, що оскільки на момент його звільнення з військової служби посада, на якій він перебував, ще не була скорочена, що є порушення порядку його звільнення з військової служби. Крім того, всупереч вимогам п. 7.21 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України , затвердженого наказом Міністра оборони України № 237 від 16 липня 2002 року, про звільнення командування не попередило його письмово, що є обов»язковим для осіб які не набули права на пенсію. Вказуючи, що таке звільнення з військової служби є незаконним, обмежує його права, визначенні в ст.. 2 Закону України «про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», просив поновити його на військовій службі.
Постановою апеляційного суду Центрального регіону України від 26 квітня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вказуючи на допущені, на його думку, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, скаржник просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та постановити нове яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримку касаційної скарги, заперечення представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в Івано-Франківському зональному відділенні Військової служби правопорядку, яке на підставі Директиви Міністра оборони України № Д-1 від 24 січня 2004 року підлягало розформуванню. Відповідно до наказу ТВО начальника військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України № 18-ПМ від 30 листопада 2004 року його було звільнено з військової служби в запас у зв»язку зі скороченням штатів. Наказом начальника Івано-Франківського зонального відділення військової служби правопорядку № 230 від 27 грудня 2004 року зі змінами, внесеними до нього наказом начальника Західного територіального управління військової служби правопорядку № 96 від 7 квітня 2006 року, позивача було виключено зі списків особового складу частини.
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України, розглядаючи справу у порядку п.8 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, ухвалив рішення на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин у справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що при звільненні ОСОБА_2 з військової служби в запас були дотримані вимоги чинного законодавства, а тому підстав для задоволення позовних вимог позивача немає.
При цьому суд підставно зазначив, що командуванням частини позивачу про звільнення його з військової служби в запас було доведено ще в липні 2004 року та перед звільненням 29 вересня та 29 жовтня 2004 року з ним у встановленому порядку було проведено дві бесіди, під час яких він висловив бажання бути звільненим з військової служби у зв»язку з реформуванням Збройних Сил України, про що особисто власноручно написав відповідне клопотання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч.3 ст.210 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись ст. ст.210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову військового апеляційного суду Центрального регіону України від 26 квітня 2006 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України.
Головуючий: Смокович М.І.
Судді: Амєлін С.Є.
Весельська Т.Ф.
Гурін М.І.
Юрченко В.В.