Справа № 22-1624 - 2010 р.                           Головуючий у 1-й інст. -   Доля В.А.              

   Категорія №  57                                              Доповідач - Оніпко О.В.

                                                           РІШЕННЯ

                     ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ    

1 листопада   2010 р.                                        м. Рівне

                Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

                     Головуючого судді -  Оніпко О.В.

                                            Суддів  -    Мельника Ю.М., Ковалевича С.П.

                                            При секретарі  - Омельчук А.М.

                           З участю представників - адвокатів ОСОБА_1,

         ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_2  на рішення Рівненського міського суду від 9 вересня 2010 р.  в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири об"єктом права спільної сумісної власності, визнання права на 1/ 2 частину квартири, усунення перешкод в користування квартирою та стягнення моральної шкоди.

    Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з"явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги,  колегія суддів , -

                               в с т а н о в и л а :

     Рішенням Рівненського міського суду від 9 вересня 2010 р.  позов ОСОБА_4 задоволено частково : визнано квартиру АДРЕСА_1 об"єктом спільної сумісної власності сторін, визнано за позивачем право власності на 1/ 2 частину вказаної квартири. Зобов"язано відповідачку усунути перешкоди в користуванні позивачем даного житла та надати останньому ключ від квартири, в решті в позові - відмовлено.

    В поданій на рішення апеляційній скарзі представник відповідачки адвокат ОСОБА_2 вважає його незаконним, оскільки судом задоволені цивільно -правові вимоги позивача, однак суд обгрунтовував їх нормами сімейного права. Безпідставно судом не застосовано  строк позовної давності.  

Суд визнав спірну квартиру спільним майном подружжя лише через юридичне перебування сторін на час її придбання у шлюбі, хоча фактично вони припинили подружні стосунки та не вели спільного господарства, оскільки відповідачка перебувала у фактичних шлюбних відносинах з іншим чоловіком.  

Відповідачка особисто отримала кредит на купівлю спірної квартири під час перебування у шлюбі сторін, однак всі виплати по погашенню боргу несла  та продовжує нести особисто вона, а не сторони за  спільні кошти подружжя,  і обов"язку перед банком по сплаті  кредитних коштів позивач на себе не брав . Тому згода позивача на заставу квартири у забезпечення виконання умов  кредитного договору не створює у нього права власності на це житло.

Згідно ст. 60 СК України, для виникнення права спільної сумісної власності на майно необхідно , щоб воно було придбане в період шлюбу та  за спільні кошти. Якщо будь-яка з умов відсутня, виникає спільна часткова власність подружжя.  

Суд , визнавши за позивачем, який будь-яких витрат на  придбання квартири не ніс,  право власності на її половину , звільнив його від будь-яких зобов"язань перед банком та відповідачкою, не взявши  до уваги  обов"язки, які продовжує одноособово нести відповідачка по кредитній угоді з банком щодо погашення кредиту на придбання житла , оскільки при поділі майна подружжя враховуються не тільки права, а й обов"язки, що виникли в інтересах сім"ї.

Суд повинен був керуватися в даному випадку не ст.ст.  60 та 65  СК України, а нормами ст. ст. 1 -1 0, 16 ЦК України та  ст. ст.  8, 18 СК України , оскільки при захисті сімейних прав можуть застосовуватися норми ЦК України для регулювання майнових відносин, що не врегульовані СК, а при регулюванні цивільно -правових відносин норми сімейного права не застосовуються.

Не взято до уваги і пропуск позивачем строку позовної давності , про що у справі є заяви та неодноразово наголошувалося відповідачкою, оскільки  позивачу про реєстрацію квартири на ім."я відповідачки стало відомо 17.08.2004 р., а не з дня ухвалення  судом рішення про розірвання шлюбу.

Також, вселивши  позивача у спірне житло  суд не врахував, що спільне користування сторонами  цим  житлом є  неможливим, оскільки позивач має іншу сім"ю та малолітню дитину.

      Просив рішення скасувати, в позові ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Третя особа на стороні відповідача - ПАТ " Укрсоцбанк" подала до суду заяву про приєднання до апеляційної скарги відповідачки та просила рішення скасувати, в позові ОСОБА_4  відмовити.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції - скасуванню в частині визнання спірної квартири об"єктом спільної сумісної власності та визнання за ним права власності на 1/ 2 її частину з ухваленням нового рішення в справі, виходячи з наступного.

 Судом  встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2000 р., який розірвано  рішенням Рівненського міського суду від 9.11.2006 р.

На підставі договору купівлі-продажу від 5.08.2004 р. квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , за відповідачкою  6.08.2004 р. було оформлено право власності на  вказане житло ( а.с. 55, 62).

Згідно з умовами даного договору, продаж вказаної квартири вчинено за 150 200 грн. та відповідачка сплатила ОСОБА_6 при укладенні договору 60 100 грн., а 90 100 грн. зобов"язалась сплатити до 14.08.2004 р., що і зробила після  оформлення  кредиту на 15 000 доларів США, про що свідчить розписка ОСОБА_6

16.08.2004 р. між ОСОБА_3 та АК Б " Укрсоцбанк" було укладено кредитний договір № 279 Ж  на суму 15 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12 % річних , терміном до 16.08.2016 р. для придбання квартири АДРЕСА_1 ( а.с. 29 - 35) .

17.08.2004 р.  у забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов"язань за кредитним договором, між нею та  банком було укладено договір іпотеки вказаного житла     ( а.с. 17 – 21 т. 1 ).

У  нотаріально посвідченій  заяві  позивача від 17.08.2004 р. зазначено,  що  останній надає згоду на заставу його дружині ОСОБА_3  вказаної квартири, придбаної ними під час шлюбу , для забезпечення повернення позики згідно з кредитним договором № 297 Ж від 16.08. 2004 р. ( а.с. 69).

З витребуваної апеляційним  судом цивільної справи № 2-8012/2006 р.  за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу , зокрема з позовної заяви ОСОБА_3, поданої до суду 20.09.2006 р. вбачається,  що  сторони  тривалий час не підтримують подружніх стосунків , не ведуть спільного господарства, 10.03.2005 р. вона народила дитину від іншого чоловіка, з яким разом проживає,  про що відповідачу відомо, однак батьком дитини зазначено відповідача, оскільки сторони формально перебували у зареєстрованому шлюбі. Також зазначено, що у спірній квартирі через негативну поведінку чоловіка до неї, вона не проживає понад півроку, хоча витрати, пов"язані із сплатою кредиту , оформленого для її придбання,  несе лише вона.

В судовому засіданні 9.11.2006 р. ( а.с. 11 ) ОСОБА_4 позов визнав повністю та ствердив  вказані обставини, які також відображені у рішенні Рівненського міського суду від 9.11.2006 р , яким шлюб між сторонами розірвано.

     Згідно з вимогами ч. 1 ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу , належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку ( доходу ).

    Разом з тим, відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4.10.1991 р. № 7 " Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок"  встановлено, що судам слід враховувати, що відповідно до правил кредитування приватного житлового будівництва позичальник до закінчення виплати одержаної позички не має права відчужувати збудований або капітально відремонтований за рахунок позички будинок без дозволу банку або підприємства (організації), що видали позичку.

При вирішенні спору про право власності на будинок обов'язок виплатити заборгованість по позичці   за згодою позикодавця  може бути покладено на інших співвласників - учасників будівництва.

При відсутності такої згоди обов'язок виплати позички лежить на особі , яка її одержала. Ця обставина має прийматись судом до уваги при визначенні частки  кожного учасника спільної власності і при вирішенні питання про грошові розрахунки між сторонами.

Згідно з роз"ясненнями п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України " Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя " № 11 від 21.12.2007 р., до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за   зобов"язаннями,  що виникли в інтересах сім"ї  ( ч. 4 ст .65 СК України ).

    Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_4 та визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя та право власності позивача на її 1/ 2 частину, суд 1-ї інстанції вказаних вимог закону не врахував.

Зокрема, місцевий суд не взяв до уваги, що лише частина спірної квартири  була сплачена сторонами під час їх перебування у шлюбі, що обов"язок по виплаті кредиту за договором, укладеним між ПАТ " Укрсоцбанк" та відповідачкою 16.08.2004 р. лежить у повній мірі лише на ОСОБА_3, борг за вказаним зобов"язанням не виплачено і термін  виконання нею цього зобов"язання ще не сплив ( до 16.08.2016 р. ).

    Також не враховано, що при вирішенні спору про право власності на вказану квартиру обов"язок по сплаті заборгованості може бути покладено на інших співвласників лише за згодою позикодавця , тобто, банку , який, як встановлено судом, такої згоди  протягом усього часу розгляду справи не надає.

     У зв"язку з наведеним, та обставина, що ОСОБА_4 17.08.2004 р. надав своїй дружині письмову згоду на заставу вказаної квартири, придбаної ними під час шлюбу, для забезпечення повернення нею позики згідно з кредитним договором № 297 Ж від 16.08. 2004 р., яка , окрім того, діє до повного виконання зобов"язання відповідачкою по кредитній угоді, не є підставою для визнання  цілої квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права за позивачем на її 1/ 2 частину.

    Не заслуговують на увагу і посилання позивача на внесення ним не депозитний рахунок ТУ ДСА в Рівненській області  коштів в рахунок часткового погашення боргу за кредитним договором, укладеним на придбання спірної квартири, оскільки, як зазначено вище, ОСОБА_4  стороною у цьому договорі не є , а банк в порядку вимог ст. 520 ЦК України , такої згоди не надає.

З листа   АКБ „ Укрсоцбанк”  від 11.04.2008 р. ( а.с. 52 т. 1 )  вбачається,  що станом на 9.11.2006 р . відповідачкою в погашення боргу за кредитним договором було сплачено  2 708 , 16 доларів США основного богу , що еквівалентно на той час 13 676 грн. 20 коп.    (за  курсом НБУ 1 долар США – 5 грн. 05 коп.).      

    Таким чином судом безспірно встановлено,  що до розірвання  шлюбу між сторонами , останніми на придбання спірної квартири  були понесені витрати  в сумі 60 100  грн .-  під час укладення договору купівлі-продажу 5.08.2004 р.  та   13 676 грн. 20 коп.   в період з 16.08.2004 р. по листопад 2006 р.( до моменту розірвання шлюбу) .

     Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про сплату вказаної суми лише за кошти відповідачки та позики, отриманої нею від її батька в сумі 3 000 доларів, оскільки вони належними та достовірними доказами не стверджені.

    Згідно з вимогами ст. 355 ЦК України, майно, що  є у власності двох або більше осіб ( співвласників ), належить їм на праві спільної сумісної власності ( спільне майно ).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Оскільки відповідачка після розірвання шлюбу  9.11.2006 р.  продовжує повертати заборгованість по кредиту за рахунок своїх власних коштів,  спільною сумісною власністю сторін є не ціла квартира, а частка у ній, набута ними за час перебування їх у шлюбі та за спільні кошти в сумі   73 776 грн.  ( 60 100 грн. + 13 676  грн.).

Ч. 1 ст. 356 цього Кодексу встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.    

Таким чином, виходячи з коштів, сплачених сторонами на придбання спірної квартири за час їх перебування у шлюбі та вартості квартири 150 200 грн.,  в порядку вимог ч. 2 ст. 357 ЦК України,  з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання майна, частка позивача у даному майні становить   :   73 776 грн.   х   100 %   :   150 200  =   49, 1 %   :  2 =

24, 5 %.

За таких обставин, спірна квартира є спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, частки яких у ній становлять – 75, 5 %  та 24, 5 %  відповідно.

Посилання апеляційної скарги на пропуск строку позивачем для звернення до суду з даним позовом, оскільки він з часу укладення договору купівлі - продажу квартири знав, що житло зареєстровано на праві власності за відповідачкою, не заслуговують на увагу,

З матеріалів справи вбачається,  що 26.12.2007 р. ОСОБА_4 звернувся   до ОСОБА_3 з  позовом про поділ спільного майна подружжя,   а саме - придбаної сторонами до розірвання шлюбу ( 9.11.2006 р. )  квартири АДРЕСА_1 .

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 72 СК України, до вимоги про  поділ майна, що є об"єктом права спільної сумісної власності застосовується позовна давність - три роки  від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У зв”язку з наведеним, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Оскільки , у відповідності до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, та враховуючи, що відповідачка замінила замок у вхідних дверях квартири та не допускає позивача у житло, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги останнього та  зобов"язав відповідачку усунути перешкоди у користуванні ним житлом та надати ключ.

      На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307,  309, 313-314. 316 ЦПК України, ст. 60 СК України, ст. ст. 355 - 357, 391 ЦК України,  колегія суддів,-

                    в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 9 вересня 2010 р. в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири  АДРЕСА_1  спільною сумісною власністю та визнання за ним права власності на 1/ 2 частину цієї квартири - скасувати.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та  визнання за ним права власності на 1/ 2 частину вказаної квартири - задовольнити частково  : визнати  право власності  ОСОБА_4 на 24, 5 %  квартири  АДРЕСА_1 .

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий                 Судді