ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 серпня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.
суддів: Весельської Т.Ф., Гончар Л.Я., Гуріна М.І., Чумаченко Т.А.
при секретарі - Замезі Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про поновлення на службі в органах внутрішніх справ та стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рога від 25 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2005 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рога від 25 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2005 року у справі за його позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про поновлення на службі в органах внутрішніх справ та стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу.
Зазначає, що в березні 2005 року він звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що наказом № 135 від 27 червня 2000 року його було незаконно звільнено з посади слідчого Долгінцевського РВ КГУ УМВС України в Дніпропетровській області.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рога від 25 квітня 2005 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без розгляду
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рога від 25 квітня 2005 року без змін.
Вказуючи на допущені, на його думку, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, скаржник просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вимоги ОСОБА_1 пов»язані з визнанням незаконним наказу УМВС України в Дніпропетровській області № 135 від 27 червня 2000 року про звільнення його з органів внутрішніх справ за п. 64 «е» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української УРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.
Суди обґрунтовано дійшли до висновку, що правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ не регулюються законодавством про працю, а тому справи щодо цих спорів повинні розглядатися не в порядку позовного провадження, а за правилами, встановленими главою 31-А ЦПК України 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Спори працівників органів внутрішніх справ не лише щодо звільнення їх зі служби, але й пов»язаних з цим виплат за вимушений прогул, порушення строків належних виплат чи заниження розміру таких виплат, оскільки предметом таких спорів є порушення особистих прав і свобод заявників у сфері управлінської діяльності органів внутрішніх справ, мали розглядатися за правилами, встановленими главою 31- А ЦПК України 1963 року.
Вимоги щодо такого роду виплат за своїм змістом не є вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, а тому не підлягають розгляду у порядку позовного провадження.
Відповідно до положень ч. 7 ст.248-6 ЦПК України 1963 року суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається у порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах.
Проте суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про можливість застосування зазначеного правила і в тому випадку, коли при розгляді справи у позовному провадженні з»ясовується відсутність спору про право, який розглядається у порядку позовного провадження, та для вирішення якого процесуальним законом визначено інший порядок його розгляду, а тому безпідставно залишили позов без розгляду.
Стаття 229 ЦПК України 1963 року, на частину 1 якої послався суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, не передбачала серед підстав залишення заяви без розгляду встановлення при розгляді справи у позовному провадженні відсутності спору про право, а перелік підстав залишення заяви без розгляду, визначений зазначеною статтею, є вичерпним.
Встановивши при розгляді справи по суті відсутність спору про право, та визначивши, що правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ не регулюються законодавством про працю, а тому справи щодо цих спорів повинні розглядатися не в порядку позовного провадження, а за правилами, встановленими главою 31-А ЦПК України 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були не залишати позов без розгляду, а розглянути заявлені вимоги за правилами глави 31-А ЦПК України 1963 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що незаконність звільнення ОСОБА_1 стверджено ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 жовтня 2004 року, яка набрала законної сили, і якою скарга ОСОБА_1 на неправомірні дії посадових осіб УМВС України в Дніпропетровській області, Криворізького міського управління УМВС України в Дніпропетровській області про незаконне звільнення з органів внутрішніх справ залишена без розгляду у зв»язку з пропуском строку звернення зі скаргою.
Тобто в цій частині, відповідно до пункту 3 ст. 227 ЦПК України 1963 року, є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду, що є підставою для закриття провадження в справі.
В іншій частині вимог скарги ОСОБА_1 щодо стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу скаргу належить залишити без розгляду у зв»язку з пропуском строку звернення зі скаргою, визначених ст. 248-5 ЦПК України 1963 року, оскільки поважних причин його пропуску не вбачається, і скаржник з клопотанням про його поновлення до суду не звертався.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, провадження у справі в частині скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії посадових осіб УМВС України в Дніпропетровській області, Криворізького міського управління УМВС України в Дніпропетровській області про незаконне звільнення з органів внутрішніх справ закрити, а в частині вимог скарги ОСОБА_1 щодо стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст.210, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рога від 25 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2005 року скасувати.
Провадження в справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії посадових осіб УМВС України в Дніпропетровській області, Криворізького міського управління УМВС України в Дніпропетровській області про незаконне звільнення з органів внутрішніх справ закрити, а в частині вимог скарги ОСОБА_1 щодо стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу залишити без розгляду.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.
Головуючий: Юрченко В.В.
Судді: Весельська Т.Ф.
Гончар Л.Я.
Гурін М.І.
Чумаченко Т.А.