КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01601, м.Київ-33, вул. Жилянська, 58-б тел.284-37-31
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.07.10 Справа № 25/8А
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мостової Г.І.,
суддів: Зеленіної Н.І.,
Фаловської І.М.,
при секретарі судового засідання Вітюку Р.В.,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 13.04.2010 р.
у справі № 25/8 а (суддя Босий В.П.)
за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1
до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Полтава
про стягнення 45 000, 00 грн.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_4 - дор. б/н 30.10.2009 р.
відповідача: ОСОБА_5 - дор. б/н від 03.01.2008 р.
в с т а н о в и в:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.04.2010 р. вимоги фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 задоволено повністю, визнано недійсним договір суборенди нежитлових приміщень №4 від 15.04.2006 р., укладений між приватним підприємцем ОСОБА_2 та приватним підприємцем ОСОБА_3; присуджено до стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 45 000, 00 грн. боргу, 450, 00 грн. держмита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою № 10-ю від 23.04.2010 р. (вх. суду № 2-04/2/321/1220 від 06.05.2010 р.), в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає його необґрунтованим, незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.2010 р. скаргу прийнято до провадження.
За клопотанням сторін на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору у цій справі, розгляд апеляційної скарги ухвалою апеляційного господарського суду від 21.06.2010 р. відкладено у зв’язку із задоволенням клопотання б/н від 21.06.2010 р. (вх. суду № 2-05/2527 від 21.06.2010 р.) представника відповідача.
У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просить скасувати рішення місцевого суду у цій справі та прийняти на підставі норм ч. 2 ст. 103 ГПК України нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти вимог відповідача, просить рішення місцевого суду, посилаючись на викладене у відзиві на апеляційну скаргу від 14.06.2010 р. (вх. суду № 2-05/2620 від 21.06.2010 р.).
Запис розгляду судової справи здійснено за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду»на диск CD-R, серійний номер CIC №hBA60920054147.
Перевіривши і оцінивши встановлені судом першої інстанції обставини справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно ст.101 ГПК України апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі.
Відповідно до ст.7 Загальної декларації прав людини, що прийнята та проголошена Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10.12.1948 року (надалі Декларація), всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист перед законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Стаття 4-2 ГПК України проголошує, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
До господарського суду Полтавської області звернулася фізична особа –підприємець ОСОБА_3 з позовною заявою від 27.01.2010 р. (вх. суду № 303 від 01.02.2010 р.) про визнання договору недійсним та стягнення коштів з фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, в якій просить: зупинити виконавче провадження № 963/3 за наказом господарського суду Полтавської області від 21.06.2008 р. до вирішення цього позову; стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 45 000, 00 грн.; судові витрати по справі державне мито в сумі 450, 00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236, 00 грн., витрати на послуги адвоката –2000, 00 грн., покласти на відповідача (а.с.5).
Як вбачається з доданих до позовної заяви документів, позивачем сплачене державне мито у розмірі 450, 00 грн., тобто у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», а саме: 1 відсоток ціни позову –ставка визначена для звернення до господарського суду із заявою майнового характеру (квитанція №9 від 21.01.2010 р. на а.с.6).
Дослідивши матеріали справи, колегія апеляційного суду встановила, що підчас розгляду цієї справи у місцевому суді позивач будь-яких заяв в порядку ст. 22 ГПК України щодо збільшення, доповнення або зміни позовних вимог не подавав, відповідачу в установленому ГПК України порядку не надсилав/не вручав, державним митом не оплачував.
Рішенням місцевого суду позов задоволено та визнано недійсним договір суборенди нежитлових приміщень № 4 від 15.04.2006 р., укладений між приватним підприємцем ОСОБА_2 та приватним підприємцем ОСОБА_3; присуджено до стягнення з фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 –45 000, 00 грн. боргу, 450,00 грн. держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката.
Вказане свідчить про те, що на момент винесення рішення місцевим судом, відповідачу у справі не були відомі правові підстави визнання недійсним договору суборенди нежитлових приміщень № 4 від 15.04.2006 р., саме тому, він був позбавлений можливості протиставити цій вимозі свої заперечення. І як наслідок, відповідач був позбавлений права відповідно до діючого законодавства захищати свої охоронювані законом інтереси, що порушує надані йому права, передбачені ст.ст.7, 8 Декларації та ст.1 ГПК України, а також в порушення ст.4-2 ГПК України надає позивачу перевагу перед відповідачем при захисті своїх охоронюваних законом інтересів у суді.
Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду вважає, що в порушення вищезазначених норм, місцевий суд вийшов за межі заявлених позовних вимог та задовольнив позовні вимоги, які позивач не заявляв, чим порушив конституційний принцип диспозитивності, передбачений ст. 129 Конституції України. За таких обставин, оскаржуване судове рішення не можна визнати законним й обґрунтованим, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 13.04.2010 р. у справі № 25/8а підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Правовідносини між сторонами врегульовано договором суборенди нежитлових приміщень №4 від 15.04.2006 р. (а.с.13-15). Відповідно до умов вказаного договору, а саме:
· п.п. 1.1., 1.2. орендодавець (відповідач) зобов’язався передати орендарю (позивач) на умовах, визначних цим договором, в оренду частину нежитлового приміщення за адресою: м. Полтава, АДРЕСА_2, яке буде використовуватися орендарем, як об’єкт торгівлі непродовольчими товарами. Передане в оренду майно є власність ОСОБА_6;
· п. 7.1. строк дії договору встановлюється на 364 дні з моменту підписання або до 2007 року. Договір вступає в силу з моменту його підписання.
Між сторонами було підписано акт приймання-передачі орендованого майна (нежитлового приміщення) б/н від 15.04.2006 р., який є додатком до договору суборенди нежитлових приміщень №4 від 15.04.2006 р. (а.с.16).
Як вбачається з п.п. 5.1., 5.2. договору, початок оплати за оренду встановлюється з моменту підписання акту прийому-передачі. Орендна плата за перший місяць оренди встановлюється у розмірі 5 000 грн. Орендар попередньо перераховує орендодавцю плату за 364 дні дії договору. Орендна плата може вноситися попередньо і на наступні періоди з дотриманням вимог цього пункту договору.
На виконання умов договору, позивачем платіжним дорученням №01 від 03.04.2006 р. було перераховано відповідачу 45 000, 00 грн. У вказаному платіжному дорученні в графі «призначення платежу» зазначено –за оренду приміщення з 15.04.2006 р. по 12.04.2007 р. згідно рахунку-фактури № 6 від 30.03.2006 р.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За загальним правилом цією статтею проголошується презумпція правомірності правочину, яка є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасників цивільних відносин. Неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини), а також ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини).
З матеріалів справи вбачається, що сторонами у справі позовна вимога про визнання недійсним договору суборенди нежитлових приміщень № 4 від 15.04.2006 р. не заявлялась, а місцевим господарським судом також не було прийнято рішення в порядку п. 1 ст. 83 ГПК України про визнання цього договору недійсним.
Отже, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що оскільки договір суборенди нежитлових приміщень № 4 від 15.04.2006 р. не визнаний недійсним, тому грошові кошти у розмірі 45 000, 00 грн. не можуть вважатися безпідставно отриманими. І як наслідок, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо стосується позовної вимоги про зупинення виконавчого провадження № 963/3 за наказом господарського суду Полтавської області від 21.06.2008 р. до вирішення цього позову, то колегія апеляційного суду вважає, що вказана вимога не може бути предметом розгляду у цій справі, оскільки вичерпний перелік підстав для зупинення виконавчого провадження визначається ст.ст. ст. 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження». І як наслідок, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 45, 46, 49, 99-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
п о с т а н о в и в :
1. Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 13.04.2010 р. у справі №25/8а задовольнити.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 13.04.2010 р. у справі № 25/8а скасувати з прийняттям нового рішення.
3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про зупинення виконавчого провадження № 963/3 за наказом господарського суду Полтавської області від 21.06.2008 р. до вирішення цього позову.
4. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 45 000, 00 грн.
5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) державне мито за подачу апеляційної скарги у розмірі 225 (двісті двадцять п’ять) грн. Видати наказ.
6. Видачу наказу доручити господарському суду Полтавської області.
7. Матеріали справи № 25/8А повернути до господарського суду Полтавської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Мостова Г.І.
судді: Зеленіна Н.І.
Фаловська І.М.