ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "09" листопада 2010 р.                                                           Справа № 6/220

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  

суддів:                                                                        

при секретарі                                                             ,

за участю представників сторін:

від позивача: Сущук Т.І. - представника за довіреністю від 30.11.2009 р.,

від відповідача: Джигирей Л.Й. - представника за довіреністю від 02.09.2010 р.,

 за участю Сича Ю.М. - прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Житомирської області (посвідчення №52),

розглянувши апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ та апеляційне подання Прокурора Володарсько-Волинського району Житомирської області  

на рішення господарського суду Житомирської області

від "10" червня 2010 р. у справі № 6/220  (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Прокурора Володарсько-Волинського району Житомирської області в інтересах держави в особі Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ   

до Відкритого акціонерного товариства "Кварцсамоцвіти", смт. Володарсько-Волинський район Житомирської області  

про  зобов'язання відшкодування 21500 грн.  

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.06.2010 р. у справі №6/220 в задоволенні позову Прокурора Володарсько-Волинського району Житомирської області в інтересах держави в особі Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ до Відкритого акціонерного товариства "Кварцсамоцвіти", смт. Володарсько-Волинський район Житомирської області про зобов"язання відшкодувати 21500,00 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Державний комітет України з державного матеріального резерву, м. Київ звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Як вважає позивач, при розгляді справи та при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, дано невірну оцінку матеріалам справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Позивач вказує, що згідно положень п.3 ст.11 ЦК України та п.3, п.4 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву відповідно до мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства, на підставі якого як адміністративного акту, й виникають правовідносини між сторонами.

Указом Президента України №1039/95 від 14.11.1995 р. "Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України" (має гриф "Для службового користування") визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності в разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання. Відповідно до п.19 Постанови КМ України від 29.01.1998 р. №100-03 повинне щорічно подавати до Держкомрезерву річний звіт по формі 12-мр. В той же час, річні звіти по формі 12-мр позивач вважає належними доказами на підтвердження закладання та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Посилаючись на викладене, позивач вказує, що відповідач є відповідальним зберігачем та зобов"язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву.

Позивач наголошує, що господарський суд зазначив в оскаржуваному рішенні про те, що матеріальні цінності мобрезерву були накопичені у відповідача згідно Номенклатури накопичення матеріальних цінностей мобрезерву, що проведено на підприємстві з 1969 по  1973 роки згідно мобзавдання Міністерства кольорової металургії Головтитанпредмету, а також сам відповідач визнає факт наявності у нього на збереженні матецінностей мобрезерву.

При цьому, вказує, що господарським судом порушено та невірно застосовано норми ст.35 ГПК України, ст.ст.526,936,942,949 ЦК України, ст.423 ЦК УРСР,  ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.2,11,12 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Посилаючись на ст.2, ст.12 Закону України "Про державний матеріальний резерв", позивач зазначає, що держрезерв матеріальних цінностей є недоторканим, а зберігач має забезпечувати якісне зберігання закладених до мобілізаційного резерву товарно-матеріальних цінностей та звітувати перед Держкомрезервом України в установленому порядку. Відповідно до ст.423 ЦК УРСР та ст.936 ЦК України, у відповідача виникло зобов"язання повернути до державного резерву матеріальні цінності мобілізаційного резерву з моменту їх відсутності та продовжує існувати до фактичного повернення. Отже, факт відсутності матеріальних цінностей державного резерву є порушенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву, що в свою чергу є порушенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву, що свідчить про неналежне виконання своїх зобов"язань, передбачених ЦК України, ЗУ "Про державний матеріальний резерв", Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву та інших нормативних актів, які регулюють порядок здійснення операцій по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей державного резерву. В свою чергу, п.10 ст.14 ЗУ "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, у т.ч. самовільного відчуження з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього їх обсягу за кожний день до повного їх повернення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просить скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Прокурор Володарсько-Волинського району Житомирської області також не погодився з прийнятим судом першої інстанції рішенням та вніс апеляційне подання, в якому просить рішення місцевого господарського суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким зобов"язати відповідача відшкодувати вартість матеріальних цінностей в сумі 21500,00 грн. на користь позивача.

В апеляційному поданні зазначено про те, що на балансі ВАТ "Кварцсамоцвіти" перебували матеріальні цінності мобрезерву лісоматеріалів (руд стояки) в кількості     86 куб.м., які були закладені на підприємстві в 1969 році згідно плану Міністерства кольорової металургії Головтитанпредмету. В порушення чинного законодавства, ПАТ "Кварцсамоцвіти" не забезпечило збереження матеріальних цінностей мобрезерву, а саме: лісоматеріал на рудникові стояки в кількості 82,3 метра кубічних знищені пожежею. Відповідно до акту про пожежу від 13.03.2003 р. причиною пожежі стало замикання електричних проводів. А 3,7 метра кубічних на даному підприємстві зберігається у вигляді обгорілих, обвуглених колод, які розтріскалися та частково розсипалися. Комісією ПТК від 12.01.2009 р. прийнято рішення залишки лісоматеріалів вивезти на сміттєзвалище. В подальшому, матеріальні цінності, які зберігалися на ПАТ "Кварцсамоцвіти" Постановою КМУ від 18.10.2004 р. №797-р були розброньовані та передані на реалізацію на конкурсній основі ДП "Укрспецавтобаза". Незабезпечення збереження ВАТ "Кварцсамоцвіти" матеріальних цінностей в кількості 86 куб.м. призвело до заподіяння збитків в розмірі 21500 грн.

Прокурор зазначає, що незважаючи на те, що між підприємством і центральним органом виконавчої влади договір про зберігання матеріальних цінностей не укладався, фактично матеріальні цінності Державного комітету України з державного матеріального резерву - лісоматеріали в кількості 86 куб.м. перебували на балансі ПАТ "Кварсамоцвіти", відповідно, службові особи зобов"язані були вжити заходів щодо збереження матеріальних цінностей безпосередньо на підставі вимог ЗУ "Про державний матеріальний резерв".

В засіданні суду прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційного подання і просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти новий судовий акт, якими задовольнити позов прокурора Володарсько-Волинського району Житомирської області у повному обсязі.

ПАТ "Кварцсамоцвіти", яке є відповідачем по справі, виклало свої заперечення проти доводів апеляційної скарги та подання у письмовому відзиві (а.с.18-20).

Відповідач вважає, що судом першої інстанції з"ясовано всі обставини, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вказує, що ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено стягнення штрафу, виходячи з ринкової вартості матеріальних цінностей на день виявлення  факту їх відсутності. Ціну позову визначено з цін 2009 року, в той час як відповідачем доведено факт відсутності матеріальних цінностей 2002 року.

Також, зазначає, що мобілізаційні завдання 1986 року відповідно до постанови КМУ №948-0015 від 30.10.2008 р. втратили чинність, матеріальні цінності розброньовані згідно з розпорядженням КМУ від 28.10.2004 р. №797.

Відповідач вказує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, зокрема, враховуючи, що:

- договір відповідального зберігання матеріальних цінностей позивач з відповідачем, як вимагають норми Закону України "Про державний матеріальний резерв" не укладав;

- вини у незбереженні матеріальних цінностей відповідача немає: за фактом пожежі вини службових осіб ВАТ "Кварцсамоцвіти" прокуратурою не встановлено;

- матеріальний резерв закладався за кошти підприємства.

Тому, відповідач просить залишити оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача та апеляційне подання прокурора - без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача проти доводів апеляційної скарги та апеляційного подання заперечив. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідач вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.  

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги і апеляційного подання прокурора, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга та апеляційне подання не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, що знаходяться на відповідальному зберіганні ВАТ "Кварсамоцвіти" за період з 07.02.2001 р. по 27.07.2009 р., проведеної контрольно-ревізійним відділом Східного регіону Контрольно-ревізійного департаменту та контрольно-ревізійним відділом ДП "Укрресурси" Держкомрезерву України, встановлено, що запозичення матеріальних цінностей мобрезерву з перервою в часі згідно з постановою (розпорядженням) Кабінету Міністрів України та їх повернення не проводилось. У період, охоплений перевіркою, проводилось розбронювання матеріальних цінностей мобрезерву. Матеріальні цінності розброньовані згідно з постановою КМУ від 28.10.2004 р. №797-р. Встановлено також, що внаслідок пожежі має місце незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобрезерву (розброньовані постановою КМУ від 28.10.2004 р. №797-р.), а саме: лісоматеріали на рудникові стояки в кількості 82,3 куб.м. знищені пожежею; 3,7 куб.м. зберігається у вигляді обгорілих, обвуглених колод, які розтріскалися та частково розсипалися. Комісією ПТК від 12.01.2009 р. прийнято рішення залишки лісоматеріалів вивезти на сміттєзвалище, про що зазначено в акті від 24.07.2009 р. (а.с.7-9, т.1). Зазначений акт перевірки направлено до прокуратури Володарсько-Волинського району.

15.12.2009 р. прокуратурою Володарсько-Волинського району після проведеної перевірки винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по факту зловживання службовим становищем службовими особами ВАТ "Кварцсамоцвіти" за ст.ст.364, 365 КК України, у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину (а.с.4-5, т.1).

Водночас, в лютому 2010 р. прокурор Володарсько-Волинського району звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ до Відкритого акціонерного товариства "Кварцсамоцвіти", смт. Володарсько-Волинський район Житомирської області  про відшкодування вартості матеріальних цінностей в сумі 21500,00 грн., посилаючись  на те, що незабезпечення збереження відповідачем матеріальних цінностей в кількості 86 куб.м. призвело до заподіяння збитків у вказаній сумі. Згідно заяви про зміну предмету позову від 24.03.2010 р. прокурор просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 21500,00 грн. на користь позивача.

Як уже зазначалось, рішенням, що оскаржується, в задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

Розглядаючи питання щодо законності та обґрунтованості вказаного судового рішення судова колегія враховує наступне.

Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

Згідно ст.2 вказаного Закону відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву – це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, є державною власністю і не підлягають відчуженню.

Відповідно до статті 12 цього ж Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним.

У відповідності до п.3 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про державний матеріальний резерв" номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються  Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. №1129, на підприємствах, установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо. Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держкомрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни.

У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, накопичення матеріальних цінностей мобрезерву проведено на підприємстві з 1969 р. по 1973 р. згідно мобзавдання Міністерства корольової металургії Головтитанредмету СРСР. Згідно доповнень Міністерства геології СРСР до мобплану на 1986р., для проведення гірничих робіт по добуванню кварцевої сировини підземним способом з використанням рудстойки було затверджено розмір накопичення 86 куб.м. лісоматеріалів (рудстойки). Договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву між Держкомрезервом України та ВАТ "Кварцсамоцвіти" не укладався, що підтверджує і акт КРУ від 24.07.2009 р. З 1992 р. у зв'язку з тяжким фінансовим становищем підприємства відповідача освіження мобрезерву не проводилось. З 21.08.2001 р. по 19.05.2004 р. ВАТ "Кварцсамоцвіти" перебувало в стадії банкрутства. Між боржником та кредиторами укладена мирова угода про розстрочення боргів. З 2003 року рахунки та майно підприємства арештовані Державною виконавчою службою та активи знаходяться під податковою заставою. Відповідач не мав можливості власними силами проводити освіження мобрезерву.

Згідно п.2 ст.7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти ВАТ "Кварцсамоцвіти" з державного бюджету для освіження, утримання та зберігання мобрезерву не виділялися.

При цьому, спірні матеріальні цінності - лісоматеріали (рудстойки) зберігалися на підприємстві відповідача на відкритій площадці. Стан зберігання вказаних лісоматеріалів до пожежі був задовільний, про що свідчить акт від 07.02.2001 р., складений спеціалістом Головної інспекції Державного агентства з управління державним резервом (а.с.46-48, т.1).

Згідно п.4 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв",  підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ні мобілізаційні завдання, ні плани накопичення матеріальних цінностей, відповідно до вимог законодавства, відповідачу  не доводились.

Відповідно до листа Деркомрезерву за вих.№10-2/1331 від 18.03.2005р. матеріальні цінності мобрезерву відповідно до розпорядження Кабінету міністрів України від 28.10.2004р. №797р розброньовані (а.с.44, т.1).

Згідно листа Мінпромполітики від 01.12.2008р. за вих.№10/1-3-1822, мобілізаційні завдання 1986 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №948-0015 від 30.10.2008 р. втратили чинність (а.с.32, т.1).

13.03.2002 р. на території проммайданчика підприємства сталася пожежа, внаслідок чого лісоматеріал (рудстойки) згорів.

Слід зазначити, що згідно ч.1 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, згідно наявних у справі матеріалів, за фактом пожежі вини службових осіб ВАТ "Кварцсамоцвіти" не встановлено, в порушенні кримінальної справи відмовлено (а.с.4-5, т.1).

Залишок лісоматеріалу після пожежі складав 3,7 куб.м., обвуглений лісоматеріал за 6 років прийшов в непридатний стан, розсипався і був вивезений на сміттєзвалище.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач зазначали про наявність між сторонами правовідносин з відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, про що, на їх думку, свідчить акт перевірки контрольно-ревізійного відділу Східного регіону Контрольно-ревізійного департаменту та контрольно-ревізійного відділу ДП "Укрресурси" Держкомрезерву України та річні звіти, а підставою виникнення таких правовідносин є номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобрезерву та мобзавдання Міністерства кольорової металургії Головтитанпредмету.

Слід зазначити, що відповідно до статей 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами.

Згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані можуть встановлюватись письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників та інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.

Водночас, статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до п.10 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року №1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акту про їх прийняття, розміщення на місце постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. Аналогічна норма містилась і у Положенні про мобілізаційний резерв, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.1969 р., що діяла на момент затвердження номенклатури матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Як вбачається з матеріалів справи, акт про закладення до ВАТ "Кварцсамоцвіти" матеріальних цінностей мобілізаційного резерву прокурором та позивачем не надано. Не надано також акту за формою №1 чи будь-яких інших доказів закладення відповідачу цінностей мобілізаційного резерву.

Щодо посилань позивача на річні звіти, які, на його думку, засвідчують передачу відповідачу на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобрезерву, судова колегія враховує таке.

Дійсно, відповідно до Постанови КМУ від 08.10.1997 р. №1129 (п.п.23-26) передбачено звітність про запаси матеріальних цінностей державного резерву, яка складається з натуральних і вартісних показників за формами, погодженими з Мінекономіки, Мінфіном і Державним комітетом статистики. При цьому, в п.23 вказаної Постанови зазначено, що умови та вимоги щодо проведення обліку наявності та руху матеріальних цінностей державного резерву є обов"язковими для відповідальних зберігачів і включаються в договори про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Згідно Методичних рекомендацій про порядок формування, розміщення та виконання завдань (замовлень) з накопичення матеріальних цінностей у мобілізаційному резерві міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, підприємствами, установами, організаціями України, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.12.2001 р. №305-дск, підприємства щороку складають звіт про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 1 січня року, що настає за звітним (форма 12 мр). Зазначений звіт (форма 12мр) та пояснювальну записку до нього, а також, форми 13 мр, 14 мр, 15 мр, 16 мр, 17 мр у термін до 20 січня року, що настає за звітним, підприємства подають Держкомрезерву (прим.1), міністерствам, іншим центральним  та місцевим органам виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать (прим.2) (п.75).

У даному випадку, до матеріалів справи подано пояснювальну записку та форми 13 мр, 14 мр, 15 мр, 16 мр, 17 мр, адресовані ВАТ "Кваросамоцвіти" Голові Держкомрезерву України 15.05.2009 р. При цьому, вказані документи подані станом на 01 січня  2009 року і жодна з довідок (форми 13мр-17 мр) відповідачем не підписана (а.с.135-141, т.1). Доказів подання відповідачем звітності щодо прийняття та зберігання матеріальних цінностей мобрезерву в попередні роки, тим більше, саме форми 12 мр, на яку саме й посилається позивач, до справи ні сторонами, ні прокурором не надано.

При цьому, судова колегія наголошує, що незважаючи на те, що апеляційний розгляд справи неодноразово відкладався саме з метою надання прокурором і позивачем будь-яких доказів на підтвердження закладення матеріальних цінностей мобрезерву на відповідальне зберігання відповідача, вимоги ухвал суду щодо надання необхідних для вирішення справи доказів так і не були виконані.

Слід зазначити, що загальні положення про зберігання регулюються параграфом 1 глави 66 Цивільного кодексу України.

Статтями 937 та 208 Цивільного кодексу України передбачено, що договір зберігання між юридичними особами укладається в письмовій формі.

Необхідність укладання договору зберігання матеріальних цінностей держрезерву визначено пунктом 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, згідно з якого розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Державним комітетом України з державного матеріального резерву на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Проте, договір про прийняття на відповідальне зберігання матеріальних цінностей відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" №51/97-ВР від 24.01.1997 р., який набрав чинності з 05.03.1997 р., Державним комітетом України з державного матеріального резерву з ВАТ "Кварцсамоцвіти" не укладався, акт приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання не складався.

З урахуванням викладеного, належні та допустимі докази приймання  відповідачем матеріальних цінностей мобрезерву на відповідальне зберігання від позивача суду у справі відсутні. Посилання ж прокурора та позивача на акти перевірки контрольно-ревізійного відділу Східного регіону Контрольно-ревізійного департаменту та контрольно-ревізійного відділу ДП "Укрресурси" Держкомрезерву України та річні звіти як на докази, що підтверджують обґрунтованість позовних вимог, не можуть бути прийняті до уваги.

Слід зазначити, що саме у зв"язку з недоведеністю факту закладення спірних матеріальних цінностей на зберігання відповідачу відсутні підстави для задоволення позову у даній справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України: від 04.02.2010 р. у справі №19/51-45/182-13/345 та від 06.04.2010 р. у справі №4/113-45/195.  

За таких обставин, суд першої інстанції у порядку виконання припису ст.43 Господарського процесуального кодексу України дав належне юридичне обґрунтування доказам по справі в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні заявленого позову.

Рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2010 р. у справі №6/220 відповідає матеріалам справи і вимогам матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги та подання прокурора спростовуються наведеним, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного судового акту. Апеляційна скарга та апеляційне подання задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.  101,103,105  Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд                                               

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2010 р. у справі №6/220 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ та апеляційне подання Прокурора Володарсько-Волинського району Житомирської області  - без задоволення.

2. Справу №6/220 повернути до господарського суду  Житомирської  області.

Головуючий суддя                                                                  

судді:

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу

4 - прокурору Володарсько-Волинського району Житомирської області

5 - прокуратурі Житомирської області  

6 - в наряд