ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 411
ПОСТАНОВА
Іменем України
03.08.2006 | Справа №2-31/9295-2006А |
12 годин 10 хвилин
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі
судді Привалової А.В.
при секретарі судового засідання Гамаюнової В.С.
за участю представників сторін:
від позивача – Манько В.В., представник довіреність №347/01 від 05.09.05р.; Целіщева Г.О., представник довіреність №197/01 від 20.07.06р.
від відповідача – не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом – Бахчисарайського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (98404, АР Крим, м.Бахчисарай, вул.Гагаріна,6)
до відповідача – Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі Автономної республіки Крим(98400, АР Крим, м.Бахчисарай вул.Сімферопольська, 3)
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Бахчисарайське ВП ВКГ звернулося до господарського суду АРК з адміністративним позовом до ДПІ в Бахчисарайському районі про визнання протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від 18.01.2006р. про донрахування податкового зобов'язання по штрафним санкціям за затримку сплати узгодженого податкового зобов’язання: №0001731530/3 в сумі 133346,19грн. з ПДВ, №0001531530/3 в сумі 3435,76грн. з податку на прибуток, №0001721530/3 в сумі 4571,61грн. з ПДВ і №0001741530/3 в сумі 161623,94грн з ПДВ.
Відповідно до резолюції першого заступника голови Господарського суду АРК Ковтун Л.О. від 17.05.06р. змінено склад суду по справі №2-28/9295-2006А. Суддю Альошину С.М., у зв’язку з її хворобою, замінено на суддю Привалову А.В., справі присвоєно номер №2-31/9295-2006А. Згідно акту приймання-передачи справу для розгляду судді Приваловій А.В. передано 13.06.06р.
Ухвалою господарського суду АРК від 14.06.06р. справу №2-31/9295-2006А прийнято до провадження і призначено до розгляду.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідачем безпідставно застосовані до нього штрафні санкції за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання, оскільки штрафні санкції були сформовані в автоматичному режимі, шляхом спрямування коштів, які надійшли в рахунок погашення зобов’язань по податкам , на погашення податкового боргу з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних термінів їх сплати, що порушує його Конституційні права.
У ході судового розгляду справи позивач змінив позовні вимоги відповідною заявою від 24.07.06р. в порядку ст.ст.49, 51 КАС України і просить визнати протиправними і нечинними вказані у позові податкові повідомлення-рішення.
Представник відповідача проти позову заперечує, але підстави з яких відповідач не згоден з позовом не виклав, письмового заперечення на позов не представив.
У судові засідання 24.07.06р. і 03.08.06р. представник відповідача не з’явився без поважних причин, про причини не прибуття суд не повідомив, про день час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином-судовими повістками, отриманих відповідачем.
Суд керуючись принципом розумності строку вирішення справи, передбаченого ст.122 КАС України, беручи до уваги повторну неявку відповідача без поважних причин, відповідно до п.4 ст.128 КАС України розглядає справу на підставі наявних у ній доказів.
В порядку ст.150 КАС України по справі оголошувались перерви з 10.07.06р. до 24.07.06р., справа слуханням відкладалась у зв’язку з неявкою відповідача з 24.07.06р. до 03.08.06р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає що, позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ДПІ у Бахчисарайському районі на підставі актів про несвоєчасність сплати суми узгодженого податкового зобов’язання від 07.07.05р. №133/1502 і від 30.07.05р. №142/15-01 були прийняти і направлені позивачу податкової повідомлення-рішення від 05.07.05р. №0001721530/01/01 на суму 4571,61грн., №0001731530/0 на суму 148795,00грн., №0001741530/0 на суму 161623,94грн. і від 04.07.05р. №00153153/0 на суму 3555,01грн. про застосування штрафних санкцій за затримку сплати узгодженої суми податкових зобов’язань з ПДВ на загальну суму 314990,63грн. і податку на прибуток в сумі 3555,01грн.
Позивач оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення в порядку апеляційного узгодження. За результатами оскарження ДПА України штрафні санкції були зменшені по податку на прибуток в сумі 119,25грн. і по ПДВ – 15448,84грн.
Відповідачем за наслідками оскарження були виписані нові податкові повідомлення-рішення, які є предметом оскарження:
-№0001731530/3 від 18.01.06р. – штраф у розмірі 50% в сумі 133346,19грн. за затримку сплати податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 297589,72грн. на 273 дня;
-№0001531530/3 від 18.01.06р. – штраф у розмірі 50% в сумі 3435,76грн. за затримку сплати податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 7110,02грн. на 466 днів;
-№0001721530/3 від 18.01.06р. – штраф у розмірі 10% в сумі 4571,61грн. за затримку сплати податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 45716,10грн. на 28;
-№0001741530/3 від 18.01.06р. – штраф у розмірі 20% в сумі 161623,94грн. за затримку сплати податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 806119,70грн. на 85 днів.
Вказані податкові повідомлення-рішення прийняти на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», положеннями якого встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні. Отже, приписи даної правової норми санкціонують відповідальність платника податків за несвоєчасне виконання узгодженого податкового зобов’язання. При цьому обов’язковою умовою застосування такої відповідальності Закон визначає виконання платником податків узгодженого податкового зобов’язання.
Проте відповідачем не надано суду доказів того, які саме податкові зобов’язання виконані позивачем несвоєчасно, з порушенням граничних строків їх сплати.
Відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платниками податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.01р. №253 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.01р. за №567/5758 (з подальшими змінами), який розроблено відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та інших законодавчих актів, встановлено форму податкових повідомлень-рішень. Зокрема, за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання п.3.2 цього Порядку визначено форму «Ш» податкового повідомлення-рішення, яка передбачає обов’язкове посилання на акт перевірки.
Але спірні податкові повідомлення-рішення не містять посилання на конкретний акт перевірки, з чого не можливо діти висновку чи приймались ці рішення на підставі актів перевірки і чи саме на підставі цих актів, що вказані позивачем у позові. Отже спірні податкові повідомлення-рішення прийняти відповідачем з порушенням встановленого порядку і не відповідають встановленої процесуальної формі.
Згідно з п.4.1.1 ст.4 Закону №2181 платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації. Податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Згідно з п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і відповідно до Податкового роз’яснення щодо черговості погашення і окремих питань стягнення сум податкового боргу, затвердженого Наказом ДПА України від 13.11.2002р. №540, кошти, які надійшли в рахунок погашення зобов’язань по податках і зборах (обов’язкових платежах), прямують на погашення податкових зобов’язань з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних строків їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків і стосується як самостійно розрахованих платниками податків податкових зобов’язань, так і податкових зобов’язань нарахованих контролюючими органами. При цьому зазначене положення застосовується виключно при наявності податкового боргу платника.
Як свідчать матеріали справи при розрахунку суми штрафних санкцій в розмірі 50% по ПДВ в рахунок оплати податкового боргу по декларації №1462 від 19.12.2002р. було зараховано ПДВ в розмірі 1000грн. по платіжному дорученню №558 від 15.04.03р., в яком вказано призначення платежу – ПДВ за березень 2003р., в рахунок податкового боргу по ПДВ по декларації №2426 від 20.04.04р. були зараховані грошові кошти в сумі 2000грн. по платіжному дорученню №1296 від 31.08.04р., в яком зазначено призначення платежу – ПДВ за червень 2004 року, при погашенні податкового боргу по декларації №7822 від 19.08.04р. були використані грошові кошти, направлені на погашення ПДВ за січень 2005р. згідно платіжному дорученню №10 від 27.04.05р., №70 від 05.05.05р., в рахунок погашення податкового боргу по декларації №8270 від 20.09.04р. були направлені грошові кошти платіжним дорученням №91 від 23.06.05р., в якому зазначено призначення платежу – ПДВ за квітень 2005р. Такі зарахування платежів і нарахування штрафних санкцій мали місце і в других датах оплати.
Таким чином, відповідач вважав, що узгоджені суми по деклараціям були сплачені позивачем фактично з затримкою, у зв’язку з чим застосував штрафні санкції на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181.
Суд не погоджується з такою правовою позицією відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 розділу IV Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» №2346 від 05.04.01р. (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок одержувача.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані (ст.22). Конституція України має вищу юридичну силу (ст.8).
Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість виконання яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства Украни.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 20.03.1952р., ратифікованого Україною 17.07.1997р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Частина 2 цієї ж статті зазначає, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів.
Основні положення про власність в України встановлені Законом України «Про власність», яким передбачено, що право власності в України охороняється законом, держава забезпечує стабільність правовідносин власності, суб’єктами права власності в Україні визначаються народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов’язки чи обмеження. Захист права власності здійснюється судом.
Пункт 3 статті 47 Господарського кодексу України також передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав суб’єктів господарювання.
Таким чином, з аналізу наведених правових норм випливає, що власник коштів вільно володіє і на свій розсуд розпоряджається цими коштами, що є його власністю, і будь-які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою власника або за рішенням суду.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняти (вчинені) ці рішення на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, яким є відповідач, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 2 статті 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи податкової служби є органами виконавчої влади, отже зобов’язані діяти виключно в межах повноважень і у спосіб, передбачений законом.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватись Конституції України і закони України, інші нормативно-правові акти, права і інтереси громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій і повною мірою використовувати надані їм права.
Серед повноважень органів податкової служби, передбачених Законом України «Про державну податкову службу в Україні» такого права як самостійне, без згоди на те платника податків або без відповідного рішення суду, визначення призначення платежу і зарахування перерахованих платником – власником коштів за певним цільовим призначенням на інші платежі. Отже орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що ДПІ у Бахчисарайському районі діяла із значним перевищенням своїх повноважень, передбачених Законом України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки не вправі була самостійно, без згоди позивача або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі визначати призначення платежів, суд вважає, що застосування відповідачем п.17.1.7 ст.7 Закону №2181 спірними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача неправомірно і порушує право власності позивача, що є конституційним правом.
Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у судовому спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Проте, доказів обгрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання, відповідачем суду не надано.
Враховуючи, що відповідач не надав докази, що підтверджують факт порушення позивачем граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання та документально не спростував наведені позивачем доводи щодо підстав скасування спірних податкових повідомлень-рішень, за умов відсутності достовірно встановленого факту зазначеного порушення позивачем, та при перевищенні відповідачем своїх повноважень щодо розпорядження власністю позивача без згоди останнього, позовні вимоги Бахчисарайського ВП ВКГ підлягають задоволенню у повному обсязі, а спірні податкові повідомлення-рішення визнанню нечинними.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч.1 ст.94 КАС України.
В судовому засіданні 03 серпня 2006 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови підписано 09 серпня 2006 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7,8,9,11,12,70, 71,86,94,98,158–163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення №0001731530/3 від 18.01.2006р. ДПІ у Бахчисарайському районі про застосування до Бахчисарайського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства штрафних санкцій в сумі 133346,19грн.
3. Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення №0001531530/3 від 18.01.2006р. ДПІ у Бахчисарайському районі про застосування до Бахчисарайського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства штрафних санкцій в сумі 3435,76грн.
4. Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення №0001721530/3 від 18.01.2006р. ДПІ у Бахчисарайському районі про застосування до Бахчисарайського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства штрафних санкцій в сумі 4571,61грн.
5. Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення №0001741530/3 від 18.01.2006р. ДПІ у Бахчисарайському районі про застосування до Бахчисарайського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства штрафних санкцій в сумі 161623,94грн.
6. Стягнути з Державного бюджету України на користь Бахчисарайського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (98404, АР Крим, м.Бахчисарай, вул.Гагаріна,6, рахунок №26001272 в КРД АППБ «Аваль», МФО 384470, ОКПО 05450357) 03,40грн. державного мита.
Виконавчий документ видати після набрання постановою законої сили.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст.186 КАС України.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подання заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Привалова А.В.