КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01601, м.Київ-33, вул. Жилянська, 58-б тел.284-37-31
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.05.10 Справа № 9/001-10
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мостової Г.І.,
суддів: Зеленіної Н.І.,
Фаловської І.М.,
при секретарі судового засідання Лебедєвій С.В.,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 18.02.2010 р.
у справі № 9/001-10 (суддя Сокуренко Л.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю промислового підприємства «ЗІП», м. Дніпродзержинськ
до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Славутич
про стягнення 30 622, 56 грн.
за участю представників:
позивач: Божков І.О. - дов. №73 від 15.04.2010 р.
відповідача: ОСОБА_2 – підприємець
в с т а н о в и в:
Рішенням господарського суду Київської області від 18.02.2010 р. позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю промислового підприємства «ЗІП»про стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 15 874, 47 грн. основного боргу, 1 664, 94 грн. пені, 4 383, 96 грн. 10 % річних, 8 699, 21 грн. інфляційних збитків та судових витрат: державне мито в сумі 307 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпе чення судового процесу, задоволено повністю.
Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, відповідач звернулася з апеляційною скаргою (вх. суду № 2-04/1/292/715 від 18.03.2010 р.), в якій просить відновити строк на подачу апеляційної скарги, відмінити рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, з урахуванням об’єктивної перевірки справжності наданих позивачем доказів, вважає рішення суду необґрунтованим, неповним, незаконним, таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.03.2010 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження.
На виконання вимоги суду представником позивача у судовому засіданні 19.04.2010 р. надано на огляд колегії апеляційного суду, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 та її представника оригінали документів, доданих до позовної заяви, а саме оригінали договору поставки № 20-185 від 07.11.2006 р., видаткової накладної № 20-0004927 від 09.11.2006 р. та видаткової накладної № 20-0004890 від 07.11.2006 р.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 19.04.2010 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 31.05.2010 р.
На підставі поданої сторонами заяви відповідно до ст.69 ГПК України строк вирішення спору продовжено.
В ході розгляду апеляційної скарги відповідачем подано клопотання (вх. суду № 2-05/1800 від 30.04.2010 р.), копію якого також вручено у судовому засіданні 31.05.2010 р. представнику позивача, про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою дослідження підписів, виконаних від імені ОСОБА_2 на договорі поставки № 20-185 від 07.11.2006 р., видатковій накладній № 20-0004890 від 07.11.2006 р. та видатковій накладній № 20-0004927 від 09.11.2006 р. Колегія апеляційного суду, з’ясувавши думку представника позивача, який не заперечив проти заявленого клопотання, порадившись, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 41 ГПК України, встановила, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки вважає, що спір про недійсність договору поставки № 20-185 від 07.11.2006 р. повинен бути розглянутий в окремому судовому провадженні.
Представник відповідача в засіданні суду вимоги, викладені в апеляційній скарзі та в заяві про уточнення апеляційних вимог від 16.04.2010 р., підтримав, просить рішення скасувати, у задоволенні вимог позивачу відмовити, з підстав зазначених у скарзі.
Представник позивача проти доводів заявника апеляційної скарги заперечив, просить рішення місцевого суду залишити без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 19/04 від 19.04.2010 р. (вх. суду № 2-05/1600/н від 19.04.2010 р.), відповідний примірник якого представнику відповідача надано в судовому засіданні.
Перевіривши і оцінивши встановлені судом першої інстанції обставини справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія апеляційного суду встановила наступне.
Між сторонами у справі укладено договір поставки № 20-185 від 07.11.2006 р. (а.с. 23-25), відповідно до умов якого:
· п.1.1. постачальник (позивач) зобов’язується поставити, а покупець (відповідач) зобов’язується прийняти та оплатити на умовах цього договору продукцію виготовлену ТОВ ПП «ЗІП» (товар), кількість, асортимент та ціна якої вказана у специфікаціях (накладних), які є невід’ємною частиною цього договору;
· перехід права власності на товар, згідно п.3.4 договору, настає в момент передачі товару;
· п. 4.1. передбачено, що товар, який поставляється оплачується по ціні, встановленій постачальником і вказаній у специфікаціях (накладних);
· порядок розрахунків за товар визначений в п.4.2, а саме: або шляхом 100% передоплати вартості партії товару або з відстрочкою, тобто оплатою з періодичністю через кожні 5 банківських днів за весь реалізований протягом цих днів товар. Покупець зобов’язаний повністю оплатити вартість поставленого йому постачальником товару протягом 30 днів з моменту закінчення строку дії цього договору або здійснити повернення нереалізованого товару на умовах визначених цим договором;
· у разі прострочення оплати товару по вині покупця, останній зобов’язаний сплатити постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та пеню в розмірі 5 % від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення (п. 5.2. договору);
· крім того, згідно п. 5.5. договору, у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику 10 % річних від простроченої суми;
· договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2006 р.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується: видатковими накладними № 20-0004890 від 07.11.2006 р. на суму 5 610, 85 грн. (з ПДВ) та № 20-0004927 від 09.11.2006 р. на суму 10 263, 62 грн. (з ПДВ) підписаними та скріпленими печатками сторін, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 31-32), а всього на загальну суму 15 874, 47 грн.
Відповідач, як свідчать матеріали справи, в порушення умов договору за поставлений товар не розрахувався, у зв’язку з чим позивач направив на адресу відповідача 22.09.2007 р. акт звіряння взаєморозрахунків станом на 31.10.2009 р. від 20.09.2007 р. (а.с. 28) та претензію № 36 від 20.09.2007 р. (а.с. 26-27) із вимогою терміново сплатити суму вартості отриманого товару з урахуванням встановленого індексу інфляції –16 866,14 грн., 10% річних від простроченої суми –1009, 00 грн., і пеню –184 143, 85 грн., а всього 202 018, 99 грн. Вказані документи отримані відповідачем 27.09.2007 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та описом вкладення у рекомендований лист, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 29-30). Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді, що останнім не спростовано підчас розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, заборгованість не погашена.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України). Приписами п. 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За таких обставин, місцевим судом правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 15 874, 47 грн.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов’язань може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», згідно з п.п. 1, 3 якого розмір пені за прострочення платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладені правові норми, а також те, що сторони передбачили п. 5.2. договору відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, зокрема, у вигляді пені, перевіривши правильність здійсненого розрахунку пені, колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, яким встановлено, що вимога щодо стягнення пені підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі 1 664, 92 грн. за період з 06.05.2009 р. по 28.10.2009 р.
Крім того, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, сторони у договорі (п. 5.5) погодили, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику 10 % річних від простроченої суми, що не суперечить положення вказаної статті.
Колегія апеляційного господарського суду, перевіривши правильність розрахунку сум інфляційних втрат та річних, у зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання, погоджується з висновками місцевого суду, яким встановлено, що позовні вимоги про стягнення збитків, завданих внаслідок інфляції, за період з 31.01.2007 р. по 03.11.2009 р. у розмірі 8 699, 21 грн. та 10 % річних у розмірі 4 383, 96 грн. за період з 31.01.2007 р. по 03.11.2009 р. також підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія апеляційного суду вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст.129 Конституції України одними із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані конституційні принципи кореспондовані із закріпленням їх у ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України.
Колегія апеляційного суду звертає увагу, що приписами ст. 22 ГПК України законодавець покладає на сторони обов’язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, однак відповідач у засідання суду двічі не з’явився, покладеного чинним процесуальним законодавством та господарським судом Київської області обов’язку, зокрема, в частині виконання вимог суду, зазначених в ухвалах не виконав, відзиву на позовну заяву та інших доказів стосовно заявлених позивачем вимог не подав.
Крім того, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.
Враховуючи вказане вище та згідно з приписами ст. 75 ГПК України, повторна неявка у судове засідання однієї із сторін та неподання відзиву на позов не перешкоджає господарському суду розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Київської області від 14.12.2009 р. (а.с.1-2) прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 9/001-10; розгляд справи призначено на 02.02.2010 р.; зобов’язано, зокрема, відповідача подати оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію Свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, інші докази стосовно заявлених вимог; копії ухвали, як вбачається з матеріалів справи, надіслано місцевим судом на адреси сторін рекомендованою кореспонденцією 18.12.2009 р.
В судове засідання 02.02.2010 р. представник відповідача не з’явився, вимог суду не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив, у зв’язку з чим розгляд справи відкладено на 18.02.2010 р.; зобов’язано відповідача виконати вимоги, викладені в ухвалі суду від 14.12.2009 р.; явку повноважних представників сторін визнано обов’язковою; копії ухвали, як вбачається з матеріалів справи, надіслано судом першої інстанції на адреси сторін 05.02.2010 р. (а.с. 58).
В судове засідання 18.02.2010 р. представник відповідача вдруге не з’явився, про причини неявки в судове засідання не повідомив. Як вбачається з протоколу судового засідання місцевий суд розглянув справу, заслухавши пояснення представника позивача, та відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами (а.с. 61-64).
Отже, враховуючи дотримання місцевим судом вимог щодо належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду справи, колегія апеляційного суду не вбачає підстав вважати, що місцевим судом при винесенні рішення порушено відповідні норми процесуального права.
Також, заявник апеляційної скарги заперечує проти самого факту наявності договору між сторонами. При цьому колегія апеляційного суду враховує наступне:
· відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За загальним правилом цією статтею проголошується презумпція правомірності правочину, яка є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасників цивільних відносин. Неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини), а також ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини);
· з матеріалів справи вбачається, що договір поставки № 20-185 від 07.11.2006 р. не був визнаний недійсним в судовому порядку; місцевим господарським судом також не було прийнято рішення в порядку п. 1 ст. 83 ГПК України про визнання цього договору недійсним; сторонами у справі позовна вимога про визнання недійсним договору також не заявлялась. За таких обставин, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що договір поставки № 20-185 від 07.11.2006 р. є дійсним;
· відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна цього умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Відповідно ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом;
· підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду також встановила, що зобов’язання за договором поставки № 20-185 від 07.11.2006 р. не були припиненні у встановленому законом порядку, сторони договору від договору не відмовлялися.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В супереч положенням вказаної статті ГПК України відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження вчинення дій спрямованих на визнання договору поставки № 20-185 від 07.11.2006 р. недійсним, доказів які б спростовували одержання фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2 товару згідно видаткових накладних № 20-00014927 від 09.11.2006 р. та № 20-0004890 від 07.11.2006 р., а також оригінальності проставленої на договорі та видаткових накладних печатки, інших доказів на підтвердження відсутності договірних відносин між сторонами.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 99-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
п о с т а н о в и в :
1. Апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 18.02.2010 р. у справі № 9/001-10 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 18.02.2010 р. у справі № 9/001-10 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 9/001-10 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Мостова Г.І.
судді: Зеленіна Н.І.
Фаловська І.М.