ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2010 р. Справа № 2659/10/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді Сапіги В.П.
Суддів Попка Я.С. , Онишкевича Т.В.
при секретарі судового засідання Вітер І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу військової частини А 0796 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 0796 про відшкодування коштів, витрачених під час перебування у відрядженні, -
ВСТАНОВИВ:
10.02.2009 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до військової частини А 0796 просить відшкодувати кошти, витрачені під час перебування у відрядженні в розмірі 3 675,00 грн.
В обгрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що згідно з ч.2 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, що знаходяться на службі в Збройних силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх родин. Зокрема зазначає, що під час проходження військової служби наказами командира військової частини А 2626, яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини А 0796, неодноразово направлявся в службові відрядження у військові частини та установи Київського гарнізону. При переводі на службу в іншу військову частину відповідачем не було відшкодовано витрати пов»язані з відрядженням.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2009 року позов задоволено з тих підстав, що обставини викладені в позові підтвердженні наявними доказами.
Не погодившись з постановою суду її оскаржила в/ч А 0796, яка просить скасувати дану постанову та винести нову, за якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
При цьому апелянт покликається на те, що позивачем вчасно не надано відповідно до вимог п.1.13. Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №9 від 17.01.2000 року авансові звіти, а деякі з них взагалі відсутні. Крім цього, зазначає, що на момент звернення позивача за відшкодуванням коштів, витрачених під час перебування у відрядженні, військова частина не була забезпечена відповідними бюджетними призначеннями.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, що мають значення для правильного вирішення позову та визначив правові норми, що регулюють дані правовідносини.
Так військова частина А2626 перебуває на фінансовому забезпеченні у військової частини А0796, що стверджується довідкою №1736 від 17.11.2009 року, наявною в матеріалах справи.
Наказами командира військової частини А2626 №72 від 30.06.2006 року, №97 від 10.08.2006 року. №106 від 26.08.2006 року. №118 від 11.09.2006 року, №123 від 19.09.2006 року, №126 від 25.09.2006 року, №129 від 02.10.2006 року, № 133 від 07.10.2006 року, №140 від 17.10.2009 року, №151 від 01.11.2006 року. № 161 від 13.11.2006 року, №166 від 28.11.2006 року, №177 від 13.12.2006 року, №183 від 26.12.2006 року позивача було направлено у службові відрядження у військові частини та установи Київського гарнізону, де він знаходився 147 днів.
ОСОБА_1 наказом від 16 січня 2007 року №5 призначено на посаду помічника начальника штабу - начальника інформаційно - аналітичної групи військової частини А 3817 м. Самбір.
Після переводу до нового місця служби з позивачем не було проведено розрахунку щодо відшкодування добових в період перебування його у відрядженні.
13.08.2007 року позивач звернувся до командира військової частини А 0796 з заявою про відшкодування витрат на відрядження та отримав відповідь про те, що у в/ч А 0796 відсутні кошти на дані виплати.
Відповідно до п.6 постанови Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23.04.1999 року №663, установлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження в межах України і за кордон підприємствами, установами, організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності оригіналів підтвердних документів відшкодовуються витрати: на проїзд до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження; на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у готелях.
Вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23.04.1999 року №663 встановлено норми добових витрат в межах України до 28.03.2008 року - у розмірі 25 грн., а з 29.03.2008 року - 30 грн.
Крім цього, ч.4 та ч.5 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21.12.1991 року №2011-ХІІ, зі змінами та доповненнями, передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністерством Оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади , що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальними органів України.
Станом на момент розгляду справи заборгованість відповідача зі сплати витрат на відрядження становить (25*147) 3675 грн.
Колегія суддів вважає, що відсутність бюджетного фінансування на вказані виплати, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Отже доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення суду по даній справі постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справи, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
І
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.п.1ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1ч.1 ст.205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
апеляційну скаргу військової частини А 0796 - залишити без задоволення;
постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2009 року у справі № 2а-4821/09/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Сапіга В.П.
Судді Попко Я.С. , Онишкевич Т.В.
Повний текст ухвали
виготовлено 23.08.2010р.