Справа №2-а-1959/10/0108

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

  08 жовтня 2010  року  14 годин 45 хвилин    

 Керченський міський суд  міський  суд АР Крим  в складі:

               головуючого судді  – Захарової К.П,

                       при  секретарі –  Прокопець М.А.,  

за участю              позивача -    ОСОБА_1

   представника відповідача -   Садовської Т.А.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі  суду  в  м.  Керчі  адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління  пенсійного  фонду  України  у м. Керч Автономної  Республіки  Крим  (далі УПФУ м. Керчі) про визнання дії неправомірними,  зобов’язання вчинити  певні дії, індексації недоотриманої грошової виплати та стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

 ОСОБА_1 звернувся  до суду з даним позовом,  у якому просить визнати  дії відповідача противоправними, зобов’язати зробити перерахунок та стягнути недоплачену грошову надбавку як «дитині війни» у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей  війни»  № 2195 – IV  (далі Закон № 2195 – IV) за 2006 -2010 роки.

             Вимоги мотивовані  тим, що він  є «дитиною війни», в розумінні  Закону  України  «Про соціальний  захист  дітей  війни»  і має  право на  пільги,  передбачені  цим Законом, які їй не сплачені відповідачем за зазначений період.    

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову  заперечував, мотивуючі тим, що позивачем у своєму розрахунку помилково було застосовано мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений ст.. 28 Законом України № 1058 от 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) , однак на думку позивача вказаний розмір пенсії за віком розповсюджується лише  на правовідносини врегульовані вказаним Законом. Окрім того, відповідач вважає, що вимоги позивача стосовно стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають, тому, що дії Управління Пенсійного фонду України у м. Керчі стосовно не нарахування та несплати позивачеві грошової надбавки, як дитині війни правомірні, а стягнення моральної шкоди можливо тільки за наявності вини.

Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.    

Відповідно до ст. 1 Закону України  «Про  соціальний захист  дітей війни» «дитина війни»  -  особа,  яка  є громадянином  України, та  якій  на час закінчення  Другої світової війни  (02 вересня  1945 року) було  менше 18  років. ОСОБА_3  народився  ІНФОРМАЦІЯ_1, на час закінчення  Другої світової війни  їй  було  менш 18 років, тому він віднесений до категорії осіб, визнаних  дітьми  війни, що підтверджується відміткою у пенсійному посвідченні (а.с. 3).

З позовної заяви  вбачається, що позивачі до 2010 року взагалі не було відомо про те, що він має право на грошову надбавку у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, скільки ним була отримана довідка Управління праці на соціального захисту населення Керченської міської ради про те що він має статус  «дитини війни» 16.09.2010 року (а.с. 3). Позивач у судовому засіданні підтвердив, що саме у цей час він довідався про те, що порушено його право, передбачене Законом № 2195 – IV.

Зі змісту ч. 2 ст. 99 слідує, що «для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх право, свобод чи інтересів.

З цих підстав суд приходить до висновку, що позивачем не було пропущено строку звернення до адміністративного суду.

Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом  № 2195-ІУ від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 № 3235-ІУ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" № 489-У від 19.12.2006, Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-УІ від 28. 12.2007 року.

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і  свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення  прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на
соціальний захист захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі
введенням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану
 на  певний  строк.    

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону  №' 2195-ІУ від 18.11.2004, є чинними, його не скасовано, не змінено, і позивач є дитиною війни, тому він  має право на їх одержання, і органи державної влади  не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право  на отримання підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону № 2195-ІУ  не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від  20.12.2005 № 3235-ІУ зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни».

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на   2006 рік" від 19.01.2006 № 3367-ІУ виключено пункт 17 статті 77, статтю 110 викладено в наступній редакції: "Встановити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".

Пільги, встановлені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у
2006 році запроваджені не були.    

Вказані положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний  бюджет на 2006 рік"' не були визнані неконституційними, а тому відсутні підстави, для задоволення позову щодо нарахування щомісячного підвищення до пенсії  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006 рік.

Пунктом  12 частини першої статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України   на 2007 рік" від 19.12.2006 № 489-У дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист  дітей війни" зупинено на 2007 рік, з урахуванням статті 111    Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік".

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 визнано такими, о не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 12 частини першої статті  71 та статтю 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-УІ від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про несення змін до деяких законодавчих актів України"' № 107-УІ від 28.12.2007 визнаний таким. що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

  Отже, положення Закону України, "Про Державний бюджет України на відповідний
рік", не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни,
оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України.

Таким чином, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 (дати прийняття рішення Конституційного Суду України) діє у  попередній редакції, згідно з якою «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне грошові, утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Положення статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне   страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на   законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.

Неврегулювання на законодавчому рівні порядку здійснення підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії особам, які мають статус дітей війни, відсутність коштів,для забезпечення виплат підвищення до пенсії, не може бути підставою для невиконання відповідачем завдань, покладених на нього Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку що відповідач неправомірно не нараховував та не сплачував позивачеві підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та  з 22.05.2008 року по  08.11.2010 року.

Також суд вважає, що позовні вимоги стосовно стягнення з позивача моральної шкоди у розмірі 4 000 грн. підлягають частковому задоволенню, оскільки п. 3  Постанови Пленуму  Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що  «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків», проте як слідує з довідки наданої Керченською міською лікарнею № 2  ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні з 31.12.2003 року по 23.01.2004 року  у ТМО № 2  з діагнозом ІХС: великоочаговий інфаркт міокарда передневерхушечної області лівого шлуночка з переходом на бокову стінку лівого шлуночка. Після виписки знаходився на обліку у кардіолога та дільничного терапевта з діагнозом: атеросклероз венозних артерій та аорти, НК-1 симптоматична  гіпертонія. До 2007 року стан здоров’я задовільний. Погіршення здоров’я почало спостерігатися  з 2007 року, яке було виявлене під час амбулаторних оглядів у лікаря.  Окрім того, у довідці вказане, що  Долгій ІМ. не може виконувати рекомендації мед. персоналу через брак коштів,  але що він потребує санаторно-курортного лікування та знаходження на обліку у відповідного мед. персоналу.

Окрім того позивачем суду була надана довідка про те, що він 28.06.2010 року звернувся до міс. лікарні № 1  з діагнозом: 3  перелом VII ребра зліва, при цьому позивач пояснив, що через те що в нього мала пенсія, він через брак коштів не зміг придбати призначені йому мед. препарати, отримував тільки обезболюючі уколи, не зміг також придбати корсет, який йому призначив лікар ортопед - травматолог. Ці обставини спричинили йому фізичні страждання. Позивач вважає, що якщо би він отримував збільшену пенсію, стан його здоров’я так би не погіршився, тому він оцінює моральну шкоду саме у сумі 4 000 грн.

Суд, з'ясувавши чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіянні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, дійшов висновку про законність таких вимог позивача.

Моральна шкода полягає у тому, що позивач мав переживання, душевні страждання через те, що був не в змозі через  маленьку пенсію, і як слідство - брак коштів  придбати призначені йому  лікарями необхідні ліки для здійснення лікування.

Таким чином, все це позначилось на здоров’ї та укладі життя позивача.

Однак, з огляду на обставини справи, беручи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд вважає, що розмір моральної шкоди, що вказаний позивачем, є завищеним.

Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Позивачем не доведений визначений ним розмір відшкодування моральних втрат.

Враховуючи усі обставини і наявні докази, а саме обґрунтовані пояснення представника позивача, представлені письмові докази, суд вважає, що у даному випадку 1000  грн. може бути відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду.

Тож, вимоги у цій частині позову підлягають задоволенню частково в розмірі 1000  грн.

Отже, суд вважає, що доводи позивача стосовно індексації недоотриманої грошової допомого  згідно з вимогами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»  від 03.07.1991, № 1282-XIІ задоволенню не підлягають оскільки  п. 2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати»,  затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159, встановлено, що «компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року», однак  з листа №14348/04-08 від 05.11.2010 року Управління  Пенсійного фонду України у м. Керчі за період з 2006 року по листопаду 2010 року  жодної особі, яка має статус «дитини війни» , та отримує пенсію, або щомісячне  довічне  грошове  утримання  чи  державну  соціальна допомогу,  що  виплачується  замість  пенсії,  надбавка у розмірі 30 %  мінімальної  пенсії  за  віком – не нараховувалась.

Згідно із ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вона просять.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

          При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

         Проте, представником відповідача у своїх запереченнях не було доведено правомірності дії стосовно яких було подано адміністративний позов.

На підставі  викладеного  та  керуючись ст. ст. 6, 8, 9, 70-72 , 86, 99, 100,  158-163, 167  Кодексу  адміністративного  судочинства  України,  ст. 6  закону  України  «Про соціальний захист дітей війни»  суд,

П О С Т А Н О В И В :

    Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

       Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Керч АР Крим  щодо не донарахування та недоплати позивачу підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та  з 22.05.2008 року по  08.11.2010 року - неправомірними

  Зобов’язати  Управління  пенсійного  фонду  України  в м. Керчі Автономної  Республіки  Крим нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1, недоплачене підвищення до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чі державної соціальної допомоги, що виплачуться замість пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі  30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по  08.11.2010 року з урахуванням виплаченого.    

   Стягнути з Управління  Пенсійного  фонду  України  в м. Керчі Автономної  Республіки  Крим  на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча)  грн.

  В  решті  позовних  вимог -    відмовити.  

Зобов’язати Управління пенсійного  фонду  України  в м. Керчі Автономної  Республіки  Крим надати суду звіт у порядку встановленому  абзацом 7 п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України  про виконання цієї постанови протягом місяця з моменту надбання постановою законної сили.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова,  якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Керченський міський суд протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови суду, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення постанови суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом  десяти днів з дня отримання копії цієї постанови

      Повний текст постанови складений 12.11.2010 року.

Суддя                                                           Захарова К.П.