СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
03 листопада 2010 року Справа № 2-7/2614-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фенько Т.П.,
суддів Заплава Л.М.,
Прокопанич Г.К.,
за участю представників сторін:
представник позивача: Чернова Валентина Петрівна, довіреність № 4279 від 10.09.10, публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Кримське Центральне відділення Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк";
представник відповідача: Папуша Олександр Васильович, паспорт НОМЕР_1 від 17.08.99, арбітражний керуючий Папуша Олександр Васильович, ліквідатор товариство з обмеженою відповідальністю "Зіза";
представник відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус Альфа";
розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Зіза" арбітражного керуючого Папуши Олександра Васильовича на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І. ) від 12 серпня 2010 року у справі №2-7/2614-2010
за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченко, 12, місто Київ 1,01001)
в особі філії "Кримське Центральне відділення Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк" (вул. Севастопольська, 10, місто Сімферополь, 95011)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Зіза" (вул. Лугова, 6, місто Сімферополь, 95033) (адреса ліквідатора: вул. Маршала Василевського, 51/2, кв. 45, місто Сімферополь, 95047)
товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Альфа" (вул. Чонгарська, 1, місто Сімферополь,95034)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Кримське Центральне відділення Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Зіза", товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Альфа" про визнання недійсним договору №1/10 купівлі-продажу майна, що виставлене на торги, укладеного 16 жовтня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Зіза" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус Альфа".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч положень пункту 3 статті 51, статті 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Зіза" здійснив прямий продаж майна, яке перебувало в заставі у позивача.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 серпня 2010 року у справі №2-7/2614-2010 позов задоволено. Визнано недійсним укладений 16 жовтня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Зіза" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус Альфа" договір №1/10 купівлі-продажу майна, що виставлене на торги. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В основу судового рішення покладений висновок про те, що при укладенні договору №1/10 купівлі-продажу майна, що виставлене на торги, від 16 жовтня 2009 року відповідачами було порушені вимоги чинного законодавства, зокрема статті 3-1, 26, 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що є безумовною підставою для визнання його недійсним та задоволення позову.
Не погодившись з рішенням суду, ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Зіза" арбітражний керуючий Папуша Олександр Васильович звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Заявник апеляційної скарги вказує на незаконність рішення суду першої інстанції та недоведеність факту порушення прав позивача укладенням спірної угоди, оскільки кошти від продажу виставленого на торги майна у будь-якому разі будуть спрямовані на погашення кредиторських вимог позивача, задоволених заставою.
У судове засідання, призначене на 03 листопада 2010 року, представник товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Альфа" не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, який не з'явився, за наявними документами в матеріалах справи.
Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
29 травня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Кримське Центральне відділення Промінвестбанку" (банк), правонаступником якого є позивач, та товариством з обмеженою відповідальністю «Зіза»(позичальник) був укладений кредитний договір №28, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредит в сумі 1 000 000, 00 грн на умовах, встановлених цих договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором (а. с. 32-37).
З метою забезпечення виконання вказаного договору 04 червня 2007 року між банком та позичальником був укладений договір іпотеки, предметом якого є комплекс загальною площею 2 823,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Саки, вул. Промислова, 13 (а. с. 38-43).
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Зіза»було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру банкрутства відповідно до статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»строком на шість місяців, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Майстренко Павла Володимировича, якого зобов’язано у п’ятиденний термін опублікувати в офіційних друкованих органах оголошення про визнання товариство з обмеженою відповідальністю «Зіза»банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури (а. с. 11) .
Оголошення про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «Зіза»банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури було опубліковано в офіційному друкованому органі газеті «Голос України»№ 175 (4675) від 18 вересня 2009 року. Оголошення про проведення відкритих торгів з продажу майна боржника було опубліковано у газеті «Кримська газета» від 15 вересня 2010 року, проведення торгів було призначено на 15 жовтня 2009 року.
Відповідно до протоколу засідання аукціонної комісії за результатами проведення аукціону з продажу майна товариства з обмеженою відповідальністю «Зіза»від 15 жовтня 2009 року № 2 аукціон визнано таким, що не відбувся, та рекомендовано ліквідатору укласти договір купівлі-продажу майна, яке виставлене на аукціон, з товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус Альфа".
16 жовтня 2009 року товариством з обмеженою відповідальністю «Зіза»в особі ліквідатора Майстренко П. В. (продавець) було укладено з товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус Альфа" (покупець) договір №1/10 купівлі-продажу виставленого на торги майна (а. с. 132-133), за яким покупцю було відчужено майно: обладнання, комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: м. Саки, вул. Промислова, 13.
Ухвалою господарського суду Автономної республіки Крим від 04 березня 2010 року у справі №2-19/4410-2009 дії ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «Зіза» Майстренко П. В. щодо реалізації майна боржника, яке у тому числі перебувало у заставі філії "Кримське Центральне відділення Промінвестбанку" визнано неправомірними (а. с. 7-8).
Вважаючи договір купівлі-продажу майна, що виставлене на торги, від 16 жовтня 2009 року №1/10 таким, що був укладений з порушенням положень чинного законодавства, публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до суду з даним позовом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв’язку з наступним.
Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, що виставлене на торги, від 16 жовтня 2009 року №1/10.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року N 9 цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Згідно частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 179 господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року N 9 судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 N02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Так, зі змісту позовної заяви про визнання оскаржуваного договору недійсним, судом встановлено, що підставою даної вимоги є порушення арбітражним керуючим порядку проведення реалізації майна боржника, яке перебуває у заставі банку, у термін до визнання грошових вимог кредиторів.
Відповідно до частин 2, 3 статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в нього ліцензії. Кредитори мають право заявити свої претензії до боржника, який ліквідується, в місячний строк з дня публікації оголошення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом.
З матеріалів справи вбачається, що оголошення про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «Зіза»банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури було опубліковано в офіційному друкованому органі газеті «Голос України»№ 175 (4675) від 18 вересня 2009 року, отже укладена ліквідатором 16 жовтня 2010 року оскаржувана угода була вчинена до сформування пасиву боржника, в період, визначений для заявлення кредиторами своїх претензій.
Порядок продажу майна банкрута визначений статтею 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в частині 1 якої зокрема передбачено, що після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
Доказів дотримання передбаченого статтею 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»порядку продажу майна банкрута, матеріали справи не містять.
Більш того, ухвалою господарського суду Автономної республіки Крим від 04 березня 2010 року у справі №2-19/4410-2009 дії ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «Зіза»Майстренко П. В. щодо реалізації майна боржника, яке у тому числі перебувало у заставі філії "Кримське Центральне відділення Промінвестбанку, визнано неправомірними, зокрема встановлено, що реалізація майна до сформування кредиторських вимог не відповідає принципам сумлінності та розумності, які встановлені вимогами статтею 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом».
Отже, ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю «Зіза»Майстренко П.В. здійснив реалізацію майна боржника, яке перебувало у заставі філії «Кримське Центральне відділення Промінвестбанку», до сформування пасиву боржника, чим порушуються законні права заставодержателя.
Факти, встановлені ухвалою господарського суду Автономної республіки Крим від 04 березня 2010 року у справі №2-19/4410-2009, мають преюдиційне значення для даної справи, і свідчать, що оскаржувана угода була вчинена при порушенні норм діючого законодавства, що є підставлю для задоволення позовних вимог та визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.
Актом №04 позапланової перевірки дотримання ліцензійних умов арбітражним керуючим, складеного 28 січня 2010 року Управлінням з питань банкрутства в Автономній Республіці Крим та міста Севастополь Державного департаменту з питань банкрутства встановлено, що арбітражним керуючим Майстренком П. В. кошти, які одержані від реалізації майна банкрута, не були спрямовані для першочергового задоволення вимог заставодержателя (публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), чим порушені вимоги абз. 2 частини 2 статті 26 та частини 6 статті 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом».
Відповідно до пункту 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»від 07 квітня 2008 року N 01-8/211 за загальним правилом частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що за змістом абз. 2 частини 2 статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом»реалізація майна банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя, судова колегія дотримується однозначної думки про те, юридична зацікавленість позивача в законності і дотриманні порядку реалізації спірного майна, що перебуває у нього в заставі, є очевидною, оскільки при цьому порушуються його майнові інтереси.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог, у зв’язку з чим вони задоволенню не підлягають.
За результатами повторного перегляду справи, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим господарським судом вирішено спір без порушень норм процесуального та матеріального права України з правильним встановленням всіх обставин справи.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Зіза" арбітражного керуючого Папуши Олександра Васильовича залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 серпня 2010 року у справі №2-7/2614-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.П. Фенько
Судді Л.М. Заплава
Г.К. Прокопанич