СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
18 жовтня 2010 року Справа № 5020-10/079
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Антонової І.В.,
суддів Котлярової О.Л.,
Ткаченка М.І.,
за участю представників сторін:
позивача: Мацевич Олег Анатолійович, довіреність № б/н від 23.05.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс";
відповідача: Лисякова Катерина Анатоліївна, довіреність № б/н від 10.05.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма"Ант";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Юріна О.М.) від 30 червня 2010 року у справі № 5020-10/079
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" (вул. Назукіна, 5, місто Севастополь, 99042)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма"Ант" (вул. Мраморна, 1, місто Севастополь, 99042; вул. Комунарів 18, місто Севастополь, 99043)
про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 10.06.2009
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Ант” про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 10 червня 2009 року щодо розірвання договору про спільну діяльність б/н від 20 березня 2006 року.
Заявою від 25 червня 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” змінило підстави позову (а.с. 121-124 том 1).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 30 червня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя від 30 червня 2010 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням місцевого господарського суду норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Так, за твердженням заявника апеляційної скарги, поза увагою місцевого господарського суду залишились положення статті 328 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Позивач твердить, що укладаючи договір про спільну діяльність від 20 березня 2006 року б/н, товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” мало намір на законних підставах придбати у власність чотирьохповерхову комплексну будівлю, тобто об’єкт нерухомості. Згідно з положеннями пунктів 8.9 та 8.9.16 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” від 31 березня 2008 року до виключної компетенції зборів учасників належить придбання та відчуження товариством нерухомого майна, тобто всі питання пов’язані з нерухомим майном товариства, за твердженням заявника апеляційної скарги, вирішуються вищим органом управління товариства, яким відповідно до пункту 8.3 Статуту є збори його учасників. Заявник апеляційної скарги твердить, що Кліменко В.В., укладаючи додаткову угоду № 1 від 10 червня 2009 року до договору, фактично позбавив товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” можливості отримати у власність нерухоме майно та вирішив питання щодо частки спільного майна товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс”, не маючи на те відповідних повноважень.
Крім того, товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” у своїй апеляційній скарзі зазначає, що виконавчий орган товариства не повинен був діяти всупереч інтересам самого товариства, проте, усвідомлюючи негативні наслідки укладення додаткової угоди № 1 від 01 червня 2009 року, Кліменко В.В. діяв всупереч інтересів довірителя, керуючись виключно інтересами відповідача, що, на думку позивача, дає підстави для висновку про наявність домовленості з цього приводу між Кліменком В.В. та відповідачем –товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Ант”, що, в свою чергу, суперечить вимогам частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Апеляційна скарга прийнята до провадження колегією суддів у складі: головуючий –суддя Антонова І.В., судді Ткаченко М.І., Градова О.Г.
У зв’язку з відпусткою судді Градової О.Г. на підставі розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2010 року здійснено заміну судді Градової О.Г. на суддю Котлярову О.Л.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в порядку статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
20 березня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Ант” (учасник - 1) та товариством з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” (учасник - 2) укладено договір б/н, відповідно до пункту 1.1 якого учасники зобов’язуються об'єднати свої вклади та спільні дії з метою будівництва, вводу до експлуатації та спільної експлуатації чотирьохповерхового комплексу будівель для забезпечення потреб громадян та організацій, які знаходяться на території Балаклавського району міста Севастополя (а.с. 10-14 том 1).
Пунктом 7.1 договору передбачено, що договір вступає в силу з дня його підписання та дії до 01 квітня 2009 року, однак у будь-якому разі до його повного виконання.
Згідно з пунктом 7.2 договору він вважається розірваним з моменту: підписання учасниками угоди про розрахунки; розрахунку з боргами; підписання угоди про розподіл майна у відповідності до пайової частки кожного з учасників та про повернення майна, переданого у спільне користування.
10 червня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Ант” в особі директора Зайцева Анатолія Костянтиновича та товариством з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” в особі директора Кліменка Вадима Вадимовича підписано додаткову угоду про розірвання договору від 10 березня 2006 року (а.с. 15 том 1).
Вважаючи вказану додаткову угоду до договору від 20 березня 2006 року такою, що суперечить нормам чинного законодавства, товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” звернулось до господарського суду міста Севастополя з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” з огляду на наступне.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором про спільну діяльність, а додаткова угода є правочином, спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Позивач, посилаючись на частину 2 статті 1130 Цивільного кодексу України та пункт 3.1 договору, зазначає, що укладення додаткової угоди №1 від 10 червня 2009 року фактично є відчуженням майна, що є спільною частковою власністю, тоді як відповідно до підпункту 8.9.16 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс»придбання та відчуження товариством нерухомого майна вирішується вищим органом управління товариства, яким відповідно до пункту 8.3 Статуту є збори його учасників.
Наведене, на думку позивача, свідчить про те, що додаткова угода від 10 червня 2009 року суперечить частині 2 статті 207 та частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме - підписана особою, яка на момент підписання не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення таких дій - директором товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс»Кліменком Вадимом Вадимовичем.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначене твердження товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” є неспроможним, виходячи з наступного.
Як зазначалося вище, предметом договору б/н від 20 березня 2006 року є об'єднання учасниками своїх вкладів і спільна діяльність з метою будівництва, вводу до експлуатації та спільної експлуатації чотирьохповерхової комплексної будівлі відповідно до робочого проекту, який є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктами 2.1 та 2.2 договору передбачено, що вкладом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ант» у спільну діяльність є внесок у вигляді будівельних матеріалів загальною вартістю 41372,45 грн. та грошовий внесок у розмірі 8627,55 грн., також відповідач зобов’язувався передати в безкоштовне користування земельну ділянку розміром 0,0231 га, що розташована за адресою: місто Севастополь, вул. Рубцова, 1; вкладом товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс»є грошовий внесок в розмірі 900000,00 грн.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що відповідач зобов'язується внести свій вклад не пізніше 6 місяців з дня підписання даного договору, а товариство з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс»зобов'язується внести свій внесок не пізніше 12 місяців з дня спливу строку внесення грошового внеску товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ант», тобто не пізніше 18 місяців з дня укладення договору.
Відповідно до пунктів 2.5-2.12 договору за додатковою угодою між учасниками вклади можуть також здійснюватися іншим майном, розмір грошового вкладу може бути збільшений або зменшений за рішенням учасника - володільця вкладу. Передача майна у спільне користування, а також внесення додаткових вкладів підтверджується актами, підписаними учасниками. Збільшення або зменшення будь-яким з учасників розміру свого грошового вкладу проводиться лише за підписанням двосторонньої угоди між учасниками. Після введення об'єкту до експлуатації учасники зобов'язані протягом 5 днів скласти та підписати уточнений акт оцінки часток. Розділ часток між учасниками здійснюється протягом 14 днів після підписання акта державною комісією про введення об'єкта до експлуатації шляхом підписання договору про розділ часток. Учаснику, розмір вкладу якого к моменту розділу складатиме більш 50 %, переходить у власність об'єкт. Учаснику, розмір вкладу у спільну діяльність якого до моменту розділу складатиме менш 50 %, компенсується в грошовій формі вартість внесеного вкладу. У разі переходу права власності на об'єкт до товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” право оренди зазначеної вище земельної ділянки визначається на підставі самостійного договору оренди між позивачем та власником земельної ділянки. У разі розділу об'єкта між учасниками право оренди на земельну ділянку визначається пропорційно часткам учасників, якщо інше не буде встановлено в договорі про розділ об'єкта.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, позивачем не надано доказів виконання обов'язку, передбаченого пунктами 2.2, 2.4 договору, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В своїй апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” кваліфікує дії директора Кліменка В.В. з укладення додаткової угоди як такі, що направлені на відчуження майна, що є спільною частковою власністю.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, додаткова угода за своєю природою є правочином, спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків за договором за згодою сторін в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України, та яким вирішено питання щодо повернення внесків товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Ант” у зв'язку з припиненням договору.
За твердженням товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс”, дії директора Кліменка В.В. з укладення додаткової угоди від 10 червня 2009 року є такими, що фактично направлені на позбавлення позивача можливості отримати у власність нерухоме майно та вирішення питання щодо частки спільного майна товариства.
На думку позивача, після введення об'єкту до експлуатації право власності на нього належатиме йому, тому твердить, що метою договору було отримання позивачем права власності на нерухоме майно.
Проте, як зазначалося раніше, метою договору від 20 березня 2006 року є будівництво та спільна експлуатація будівлі.
Колегія суддів вважає, що господарський суд міста Севастополя дійшов правильного висновку про те, що виникнення права власності на об'єкт після введення його до експлуатації саме у позивача носить ймовірний характер, оскільки пунктом 2.10 договору встановлено, що об'єкт переходить у власність учасника, розмір вкладу якого до моменту розділу складатиме більш 50 %. Момент розділу часток між учасниками визначений пунктом 2.9 договору та здійснюється протягом 14 днів після підписання акта державною комісіею про введення об'єкта до експлуатації шляхом підписання договору про розділ часток.
Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не доведено, що будівництво завершено та нерухоме майно здано до експлуатації як на момент укладення додаткової угоди, так і на час прийняття рішення у справі. Тобто, як правильно зазначив господарський суд міста Севастополя, об'єкт у розумінні умов договору не існує, нерухома річ не створена.
Відповідно до підпункту 8.9.16 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс»придбання товариством нерухомого майна та його відчуження вирішується вищим органом управління товариства, яким відповідно до пункту 8.3 Статуту є збори його учасників (а.с. 114 том 1).
Позивач тлумачить зміст цього пункту так, що всі питання, пов'язані з нерухомим майном товариства, вирішуються вищим органом управління товариства (абз. 1 а.с.123).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що поняття «придбання» та «відчуження» означають перехід права власності на річ, яка вже створена та існує як об'єкт цивільного права. Ці поняття використані у пункті 8.9 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс»само у цьому сенсі.
Таким чином, як вірно зазначив господарський суд міста Севастополя, укладення додаткової угоди №1 від 10 червня 2009 року не є відчуженням нерухомого майна, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс»в розумінні пункту 8.9.16 Статуту.
Пунктом 8.13 Статуту товариства у редакції, затвердженої зборами учасників від 21 березня 2008 року (протокол №21), передбачено, що директор товариства без довіреності діє від імені товариства, представляє його у відносинах зі всіма підприємствами, організаціями, установами та громадянами, має право першого підпису фінансових документів, укладає угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні (а.с.114 том 1).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс”, оформленого протоколом № 24/1 від 01 червня 2009 року, внесені зміни до Статуту товариства щодо обмеження повноважень директора та зазначено, що ці зміни набирають чинності з моменту підписання цього протоколу учасниками до державної реєстрації Статуту в новій редакції (а.с. 92 том 1).
Проте, як правильно визначив місцевий господарський суд, ці відомості є такими, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не можуть бути використані в спорі з відповідачем на підставі частини третьої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», оскільки державна реєстрація змін до Статуту проведена лише 10 березня 2010 року та позивачем не доведено, що відповідач знав або міг би знати про ці відомості.
Жодних обмежень повноважень директора щодо укладання додаткової угоди, як правильно зазначив господарський суд міста Севастополя, актами цивільного законодавства не встановлено.
На підставі наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для визнання додаткової угоди від 10 червня 2009 року недійсною з огляду на укладення її від імені позивача неповноважною особою відсутні.
Як на підставу недійсності правочину позивач також посилається на приписи частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Товариством з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів зловмисної домовленості Кліменка В.В. з товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Ант” та виникнення збитків, спричинених в результаті такої домовленості, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За даних обставин господарський суд міста Севастополя дійшов обґрунтованого висновку про неспроможність позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс”.
Оскільки рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 30 червня 2010 року у справі № 5020-10/079 залишити без змін.
Головуючий суддя І.В. Антонова
Судді О.Л. Котлярова
М.І. Ткаченко