ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь  представники :

В С Т А Н О В И В  :

Рішенням   господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.06 (суддя Васильєв О.Ю.) стягнуто з відповідача - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь позивача - ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» 96 041,19 грн. -заборгованості, 960,41 грн. -витрат на сплату держмита, 118,00 грн. -витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.06.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.06 апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.06 -без змін.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.06, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.06 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.06, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а зокрема, ст. 48 Закону України “Про власність”, ст.ст. 283, 174, 180 ГК України, ст. 761 ЦК України та ст.ст. 33, 43 ГПК України та ч.6 ст. 283 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 759 Цивільного Кодексу України  за  договором  найму  (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного Кодексу України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору оренди № НОМЕР_1від 31.08.04 позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендатор) прийняв в тимчасове платне користування майно: холодильну камеру №1 (інвентарний №1301), площею 860,0 м², холодильну камеру №6 (інвентарний №1301), площею 900,0 м² та холодильну камеру №7 (інвентарний № 1315) площею 470,0 м². Орендна плата незалежно від результатів господарської діяльності вноситься орендатором  щомісяця,   не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, в сумі 11 150,00 грн. з  ПДВ, яка коригується на індекс інфляції, починаючи з першого місяця. Строк дії оренди   погоджено сторонами до 31.05.05. 

02.09.04 сторонами складено Акт приймання-передачі майна, відповідно до якого орендодавець передав,  а орендатор прийняв в тимчасове користування холодильні камери № 1, 6, 7 загальною площею 2 230,0 м² строком до 31.05.04.

07.10.04 сторони уклали додаткову угоду №НОМЕР_2 до договору оренди № НОМЕР_1від 31.08.04, відповідно до якої із переліку майна, що передано в користування, виключено холодильну камеру №6 (інвентарний №1301), площею 900,0 м²; орендна плата вноситься орендарем за холодильну камеру №1 (інвентарний №1301), площею 860,0 м² в розмірі 4 300,00 грн. в місяць, за холодильну камеру №7 (інвентарний № 1315) площею 470,0 м² -в сумі 2 350,00 грн. з ПДВ в місяць, та коригується на індекс інфляції, починаючи з першого місяця. вартість комунальних послуг за холодильну камеру №1 (інвентарний №1301), площею 860,0 м² складає 21,87 грн. в місяць, за холодильну камеру №7 (інвентарний № 1315) площею 470,0 м² складає 21,87 грн. в місяць. Експлуатаційні витрати на холодильні камери №№ 1, 7, що орендуються, складають  9 731, 84 грн. в місяць та сплачуються незалежно від  результатів господарської діяльності кожного місяця, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Судами встановлено, що відповідач в порушення умов договору орендну плату за користування холодильними камерами сплачував не в повному обсязі та несвоєчасно. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача станом на час звернення з позовом складає 96 041,19 грн. (з урахуванням часткової сплати в розмірі 13 394,24 грн.).

Заперечення відповідача щодо того, що договір оренди є неукладеним, що позивач не довів свого права власності на орендоване майно і що позов заявлено не тією юридичною особою, яка уклала договір оренди, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає  безпідставними виходячи з такого.

Чинним на момент укладення спірного договору цивільним законодавством не визначено істотною умовою договору оренди вартість переданого в оренду майна та не закріплено виключність права передачі майна в оренду за його власником (ст.ст. 759-761 Цивільного кодексу України). Відповідач не довів у суді порушення прав власника (користувача) при передачі йому в оренду майна за спірним договором, який визначав склад майна з посиланням на його інвентарні номери, що дозволяло встановити вартість орендованого майна по інвентарних описах . Відповідачем здійснювались проплати на виконання спірного договору, що підтверджує вчинення дій по його визнанню та прийнятті до виконання спірного договору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 90 Цивільного Кодексу України юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування, тому безпідставним є твердження відповідача про те, що позовна заява подана до суду неналежним позивачем, а саме по договору оренди орендодавцем є ВАТ “Дніпровський меткомбінат”, а позивачем є ВАТ «Дніпровський  металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», тобто різні юридичні особи, оскільки відповідно до п.п. 1.3, 1.4 Статуту відкритого акціонерного товариства «Дніпровський  металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського»скороченим найменуванням товариства українською мовою є ВАТ “Дніпровський меткомбінат”.             

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи заявника касаційної скарги та не вбачає підстав для скасування рішень попередніх судових інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111^5,,111⁷,111⁹,111¹¹ ГПК України Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 18.05.06 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.06 залишити без змін.

Головуючий                                                                              Б. Поляков

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

               С. Разводова