І інстанція  

Справа № 2-950/10  

Категорія 45  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

  27 жовтня   2010 року  Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі:  

головуючого судді – Кравченко В.Є., при секретарі  - Пронкіній К.О.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання приватизації недійсною, за зустрічним  позовом  ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, об’єднаного з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільно набутого під час шлюбу майна, -  

  В С Т А Н О В И В :  

    ОСОБА_1 звернувся до Нахімовського районного суду м. Севастополя з позовною заявою до ОСОБА_2, третя особа : Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, в якій посилаючись на  статті 2,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» , статтю 79 ЖК України  просить визнати приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною.  

    ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 з зустрічною позовною заявою про  усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання його таким, що  втратив право користування житловим приміщенням.  

  Ухвалою суду від 25.12.2009 року, у порядку ст.123 ЦПК України, зазначені позовні вимоги були прийняти до спільного розгляду з первісним позовом  ОСОБА_1 про визнання  приватизації недійсною.  

  Також у провадженні суді знаходився позов  ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та розподіл спільно набутого під час шлюбу майна.  

ОСОБА_1 звернувся  до суду з зустрічною позовною заявою, в  якій запропонував свій варіант розподілу майна, сумісно набутого з ОСОБА_4 під час шлюбу, до складу якого, зокрема сумісно набутих речей домашнього обіходу, за його думкою повинна була ввійти квартира АДРЕСА_1.    

  Ухвалою Нахімовського районного суду м. Севастополя від 07.12.2009 року  за клопотанням сторін позовні вимоги  ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та розподіл спільно набутого майна – роз’єднані в самостійні провадження.  

  Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя 07.12.2009 року по справі № 2-5015/09  позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволений, шлюб, зареєстрований 01.09.1995 відділом РАГС Нахімовського району м. Севастополя (актовий запис № 474) між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірваний. Рішення набрало законної сили 18.12.2009 року.  

  Ухвалою суду від 01.02. 2010 року провадження по справі  в частині позовних вимог ОСОБА_4 щодо розділу сумісно набутого під час  шлюбу майна  та зустрічного позову ОСОБА_1 про  розподіл майна було зупинено до розгляду по суті позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання приватизації спірної квартири недійсною, оскільки вона була включена ОСОБА_1 до складу спірного майна подружжя.  

  Під час  розгляду справи ОСОБА_1 відмовився від розгляду своїх позовних вимог про визнання  приватизації квартири АДРЕСА_1 недійсною, а також не наполягав на розгляді  позовних вимог про розподіл сумісно набутого майна подружжя в якості  зустрічної вимоги за позовом ОСОБА_3 про розподіл майна, проте просив прийняти до уваги його заперечення на її позов, в яких він зазначив, що квартира АДРЕСА_1 в розумінні положень   ст.ст. 69,70 Сімейного кодексу України   є спільною сумісною власністю подружжя та вона підлягає розподілу між сторонами у рівних частках. Щодо розподілу іншого майна погодився  з пропозицією  позивачки, проте просив суд критично оцінювати вимогу позивачки щодо виключення  з цього майна оверлока, комп’ютера та цифрового фотоапарату, оскільки ці речі були придбані її братом – ОСОБА_5, оскільки  це не відповідає фактичним обставинам справи, грошові кошти на купівлю цього майна виділялися ОСОБА_1 . проте  придбав їх ОСОБА_5 Також відповідач ОСОБА_6 вважає доцільним залишити у його володінні та користуванні холодильник, оскільки  у нього  після  розділу майна взагалі не залишається  кухонної техніки.  

  Ухвалою суду від 17.09.2010 року провадження  по справі  за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа : Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради,  про визнання приватизації  квартири АДРЕСА_1 недійсною, закрито за  заявою позивача відповідно до п.3 ст.205 ЦПК України.  

  Ухвалою від 17.09.2010 року провадження  по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 було поновлено у зв’язку з відмовою ОСОБА_6 від вимог про  визнання  приватизації вищевказаної квартири недійсною та  усуненням обставин, що зумовили його зупинення.  

  Ухвалою суду від 27.10.2010 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розподіл сумісно набутого під час шлюбу майна, залишені без розгляду за клопотанням позивача ОСОБА_1, який зазначив, що свою позицію він виклав у запереченнях на  цей позов.  

  Остаточним предметом даного судового розгляду є вимоги ОСОБА_3 про розподіл сумісно набутого сторонами майна під час шлюбу, об’єднані з вимогою ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1  

Враховуючий тривалий час розгляду даної справи та враховуючі те, що відповідач вважає квартиру про втрату право користування якою наполягає позивач об’єктом сумісної власності подружжя, з метою об’єктивного вирішення спірних правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає недоцільним роз’єднання цих вимог в самостійні провадження.  

  Позовні вимоги щодо розподілу спільно набутого майна обґрунтовані тим, що з 01.09.1995 року сторони перебувають у зареєстрованому відділом РАЦС Нахімовського району м. Севастополя шлюбі. За період перебування у шлюбі вони придбали наступне майно: м’які меблі (кутовий диван та крісло) вартістю 900,00 грн.; телевізор «Самсунг» вартістю 200,00 грн.; холодильник «LG» вартістю 500,00 грн.; пральну машину – автомат «Індезіт» вартістю 400,00 грн., СВЧ піч «LG» вартістю  450,00 грн., пилосос «Філіпс» вартістю 400,00 грн., всього майна на суму – 2850,00 грн.  

  Розподіл сумісно набутого майна, за твердженням позивачки, у добровільному порядку неможливий у зв’язку з наявністю спору між сторонами. У зв’язку з чим позивач просить суд здійснити розподіл спільного сумісно набутого майна, виділивши в її користування та володіння наступне майно:  холодильник «LG» вартістю 500,00 грн., пральну машину – автомат «Індезіт» вартістю 400,00 грн., пилосос «Філіпс» вартістю 400,00 грн., а інше майно – залишити у користуванні та володінні ОСОБА_1  

  У подальшому позивач ОСОБА_3, враховуючи заперечення відповідача, позивач змінила позовні вимоги зазначивши, що до складу сумісно набутого майна подружжя належать:  газова колонка «Беретта» (вартість 850,00 грн.), вмонтована варочна поверхня «Арістон» (вартість 1335,00 грн.), витяжка кухонна (вартість 500,00 грн.), кухонні меблі (вартість 2500,00 грн.), холодильник LG (вартість 2477,00 грн.), блендер (вартість 443,00 грн.), електрична м’ясорубка (вартість 387,00 грн.), тумба умивальника (вартість 450,00 грн.), кондиціонер (вартість 1800,00 грн.). пилосос (вартість 500,00 грн.), праска (вартість 250,00 грн.),  шафа 2-х дверна (вартість 200.00 грн.), тумба 2-х дверна (вартість 100,00 грн.), мікрохвильова пічка (вартість 935,00 грн.), пральна машина автомат (вартість 2500,00 грн.). дзеркало в ванну кімнату (вартість 350,00 грн.), шафа навісна (вартість 100,00 грн.), вбудовані меблі прихожої (вартість 2500,00 грн.), м’який куточок з кріслом (вартість 2500,00 грн.), телевізор «Самсунг» (вартість 800,00 грн.), відеомагнітофон «Самсунг» (вартість 587,00 грн.), DVD - програвач «ББК» (вартість 300,00 грн.), кондиціонер (вартість 1800,00 грн.), радіотелефон «Панасонік» (вартість 599,00 грн.).  

  Просить розподілити його на підставі ст. 60 СК України у рівних частках, виділивши їй у власність:  газову колонку «Беретта» (вартістю 850,00 грн.), вмонтовану варочну поверхню «Арістон» (вартістю 1335,00 грн.), витяжку кухонну (вартістю 500,00 грн.), кухонну мебель (вартістю 2500,00 грн.), холодильник LG (вартістю 2477,00 грн.), блендер (вартістю 443,00 грн.), електричну м’ясорубку (вартістю 387,00 грн.), тумба умивальника (вартістю 450,00 грн.), кондиціонер (вартістю 1800,00 грн.), пилососу (вартістю 500,00 грн.), праску (вартість 250,00 грн.), всього на суму  - 11492,00 грн.  

  Позивачем запропоновано у власність ОСОБА_3 виділити: шафу 2-х дверну (вартістю 200.00 грн.), тумбу 2-х дверну (вартістю 100,00 грн.), мікрохвильову пічку (вартість 935,00 грн.), пральну машину - автомат (вартість 2500,00 грн.). дзеркало в ванну кімнату (вартістю 350,00 грн.), шафу навісну (вартістю 100,00 грн.), вбудовану меблі прихожої (вартістю 2500,00 грн.), м’який куточок з кріслом (вартістю 2500,00 грн.), телевізор «Самсунг» (вартістю 800,00 грн.), відеомагнітофон «Самсунг» (вартістю 587,00 грн.), DVD - програвач «ББК» (вартістю 300,00 грн.), кондиціонер (вартістю 1800,00 грн.), радіотелефон «Панасонік» (вартістю 599,00 грн.), всього на суму 11471,00 грн.  

  Позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим  приміщенням  обґрунтовані тим, що квартира АДРЕСА_1 належить їй та її неповнолітній доньці – ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14.10.2004 року. Оскільки відповідач ОСОБА_1 добровільно залишив квартиру, перевіз свої речі, вона вважає, що він втратив право користування спірною житловою площею  на підставі ст. 167 Житлового кодексу України.  

  В судовому  засіданні позивач – ОСОБА_3 та її представник позовні вимоги  щодо визнання відповідача особою, яка втратила право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 підтримали в повному обсязі, наполягали на їх задоволенні.  

  Позовні вимоги щодо поділу сумісно набутого під час шлюбу сторонами майна ОСОБА_3 підтримала в повному обсязі, наполягала на їх задоволенні. При цьому зазначила, що із запереченням відповідача ОСОБА_1 щодо включення та розподілу до спільного сумісно набутого майна: квартири, комплекту меблі для дитячої кімнати, оверлоку, комп’ютеру та цифрового фотоапарату не погодилась в повному обсязі,  пояснивши, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована нею та її неповнолітньою донькою – ОСОБА_7, 1997 року народження, 14.10.2004 року, на підставі розпорядження органу приватизації – Управління з питань майна комунальній власності Севастопольської міської державної адміністрації № 713/39 від 14.10.2004 року. Таким чином, її частка власності у квартирі складає тільки половину, а друга половина належить її дитині та взагалі не може бути включена до спільної сумісної власності подружжя. За думкою позивача, фактично держава подарувала їй Ѕ частину квартири, ОСОБА_1 ніякої участі у приватизації квартири не приймав, оскільки він до цього вже використовував своє право на приватизацію житла, яким розпорядився на власний розсуд у  м. Керчі. Крім того, на момент приватизації спірної квартири вона з відповідачем проживала окремо. При таких обставинах, ОСОБА_3 вважає, що відсутні законні підстави для  включення квартири до майна, що  складає  спільну сумісну власність подружжя  та її розподілу у рівних частках при наявності  частки власності  на цю квартиру їх сумісної неповнолітньої доньки, у зв’язку з чим просить виключити з числа сумісного спільно набутого  майна подружжя – квартиру АДРЕСА_1.  

  Разом з цим позивач зазначила, що комплект меблі для дитячої кімнати є власністю дитини та не підлягає розподілу, як спільне сумісно набуте майно подружжя. Також, із списку майна, зазначеного відповідачем, вона просить виключити оверлок, оскільки вони його не купляли разом  з колишнім чоловіком, комп’ютер та цифровий фотоапарат, оскільки ці речі були придбані її братом – ОСОБА_5    

  Відповідач – ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 щодо усунення перешкод в користуванні житлом шляхом визнання відповідача особою, яка втратила  право користування жилим приміщенням не визнали повністю, пояснивши, що ОСОБА_3 отримала квартиру АДРЕСА_1 шляхом шахрайства,  обмінявши її на власність ОСОБА_1 – квартиру АДРЕСА_2 Після чого вона незаконно приватизувала її, позбавивши його право на житло.     Твердження ОСОБА_3 про те, що він в 2009 році добровільно переїхав проживати до батьків не є правдивим, оскільки позивач ОСОБА_3 створила неможливі умови проживання у спірній квартирі, а саме: провокує сварки, принижує його, виганяє з квартири, у зв’язку з чим в нього виникає необхідність інколи переночувати у батьків. Таким чином, він не переїжджав на постійне місце проживання в інше житлове приміщення, а відповідно відсутні підстави для  позбавлення його права на користування спірною квартирою за заявленими підставами. У зв’язку з чим просить в задоволенні позову в цій частині відмовити за необґрунтованістю.    

  Відносно позовних вимог ОСОБА_3 щодо розподілу сумісно набутого майна вважає за необхідним розподілити все зазначене ним майно, включаючи  квартиру АДРЕСА_1, оверлок, комп’ютер та цифровий фотоапарат, у рівних частинах, оскільки ці речі були придбані ними у період перебування у шлюбних відносинах та в силу положень   ст.ст. 69,70 Сімейного кодексу України   є спільною сумісною власністю подружжя. Доказів придбання оверлоку, комп’ютера  та цифрового фотоапарату за їх сумісні гроші під час  знаходження у шлюбі  не має, оскільки всіма фінансовими джерелами їх родина займалася його колішня дружина - позивач у справі,який він  повністю довіряв, вважає, що оформлення покупки цих речей на її брата було зроблено умисно  для  позбавлення  його  у подальшому права на  частку у власності цих  предметів техніки.  

  Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню, з врахуванням  варіанту їх розподілу підтриманого позивачкою в судовому засіданні 27.10.2010 року, виходячи  з наступного.  

  Судом встановлено, що 01.09.1995 року  між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відділом РАГС Нахімовського району м. Севастополя зареєстрований шлюб (актовий запис № 474). Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину – доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.  

  Рішенням районного суду Нахімовського району м. Севастополя від 07.12.2009 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був розірваний.  

  Рішення набрало законної сили 18.12.2009 року.  

  За час перебування у шлюбі сторонами було придбане наступне майно: шафа 2-х дверна (вартість 200,00 грн.), тумба 2-х дверна (вартість 100,00 грн.), газова колонка «Беретта» (вартість 850,00 грн.), вмонтована варочна поверхня «Арістон» (вартість 1335,00 грн.), витяжка кухонна (вартість 500,00 грн.), мікрохвильова піч (вартість 935,00 грн.), кухонні меблі (вартість 2500,00 грн.), холодильник LG (вартість 2477,00 грн.), блендер (вартість 443,00 грн.), електрична м’ясорубка (вартість 387,00 грн.), автоматична пральна машина (вартість 2500,00 грн.), дзеркало до ванної кімнати зі світильником (вартість 350,00 грн.), тумба умивальника (вартість 450,00 грн.), шафа навісна (вартість 100,00 грн.), вбудовані меблі прихожої (вартість 2500,00 грн.),  м’який куточок з кріслом (вартість 2500,00 грн.), телевізор «Самсунг» (вартість 800,00 грн.), відеомагнітофон «Самсунг» (вартість 587,00 грн.), DVD - програвач «ББК» (вартість 300,00 грн.), кондиціонер (вартість 1800,00 грн.), радіотелефон «Панасонік» (вартість 599,00 грн.), праска (вартість 250,00 грн.), пилосос (вартість 500,00 грн.).  

  Наступне майно : 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 комп’ютер (вартість 4500,00 грн.), цифрової фотоапарат (вартість 1500,00 грн.), оверлок (вартість 3200,00 грн.), комплект меблі дитячої кімнати (вартість 4800,00 грн.) позивач ОСОБА_3 просить виключити  зі  складу майна, що  підлягає  поділу, оскільки воно не є   спільною сумісною власністю подружжя.  

    Задовольняючи вищевказані позовні вимоги ОСОБА_2., суд виходив з наступних мотивів.  

  Стаття 60 Сімейного кодексу  України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а відповідно до ст.ст. 69,70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. При цьому, в разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.  

  Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.  

  Згідно ст.ст. 1,9 Житлового кодексу України відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло. Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.  

  Статті 1,5,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначають, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) державного житлового фонду на користь громадян України. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), кімнат у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.  

  При цьому, згідно ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком), кімнатою (кімнатами) у гуртожитку на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.  

  Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 14 жовтня 2004 року Управлінням з питань майна комунальної власності  Севастопольської міської державної адміністрації, квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_7. Зазначена квартира була приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».  

  Таким чином, Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 шляхом реалізації її права на приватизацію державного житлового фонду, у зв’язку з чим суд дійшов до висновку, що вона є її особистою приватною власністю та не може бути включена до складу спільного сумісно  набутого майна подружжя, а відповідно не підлягає розподілу між сторонами.    

Інша половина квартири АДРЕСА_1 належить на праві власності неповнолітньої доньці – ОСОБА_7, у зв’язку з чим суд знаходить неспроможними заперечення відповідача щодо його права власності на Ѕ частку квартири у вигляді  кімнати  більш меншої площі. Крім того, ця  квартира, в силу вище приведених норм Закону, не  може бути об’єктом   спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7.  

  Посилання ОСОБА_1 на наявність в діях ОСОБА_3 шахрайства при процесі приватизації квартири, які дозволили її приватизувати квартиру без його участі, спростовується  матеріалами справи, оскільки  за наслідком проведеної в порядку ст.97 УПК України перевірки постановою від 24.07.2010 року УІМ Нахімовського РВ УМВС у м. Севастополі ОСОБА_10, не оскарженою заявником в установленому порядку,  – відмовлено в порушенні відносно ОСОБА_3 кримінальної справи по ст. 190 УК України за відсутністю ознак складу злочину (п.2 ст.6 УПК України).  

  Від розгляду вимог про визнання  приватизації квартири недійсною ОСОБА_6, реалізуючи своє суб’єктивне – матеріальне право, відмовився, про що судом  постановлена відповідна ухвала.  

Щодо виключення іншого майна зі складу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності  подружжя, суд дійшов до наступних висновків.  

  Відповідно до ст. 174 Сімейного кодексу України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.  

  З матеріалів справи вбачається, що комплект меблі для дитячої кімнати (вартість 4800,00 грн.) дійсно був придбаний сторонами під час знаходження ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у шлюбі, але виключно для надання їхній неповнолітній дитині – доньки ОСОБА_7 можливості навчатися та розвиватися у комфортних умовах, користується вказаним майном особисто донька, тому зазначене майно є власністю дитини та не набуває на підставі ст. 174 Сімейного кодекс України, статусу спільного сумісно набутого майна подружжя.  

Стосовно заперечень відповідача ОСОБА_1 щодо розподілу цифрового фотоапарату (вартість 1500,00 грн.), оверлоку (вартість 3200,00 грн.) та комп’ютеру (вартість 4500,00 грн.) суд дійшов до висновку, що останнім не доведений факт того, що зазначене майно є спільним сумісно набутим майном подружжя, оскільки доказів придбання саме подружжям у період шлюбу цього майна суду не надано. Навпаки, ОСОБА_4 надані гарантійний  договір № 1736 від 07.03.2008 року на комп’ютер  та товарний чек № 87 від 15.03.2008 року на цифрової фотоапарат, укладені та оформлені , відповідно на ім’я ОСОБА_5  

Від факту придбання іншого майна під час шлюбу сумісно з позивачем, що підлягає розподілу ОСОБА_3 не заперечувала.  

  Позовні вимоги ОСОБА_3 щодо усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщення, задоволенню не підлягають, виходячи  з наступних підстав.  

  Позивач, посилаючись на вимоги ст. 167 Житлового кодексу України вважає, що відповідач – ОСОБА_1 перешкоджає їй у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1, в тому числі й з тих підстав, що вона має намір проживати у квартирі з новою сім’єю. При цьому, вказує, що відповідач у квартирі не проживає, переїхав до іншого жилого приміщення, його особистих та інших речей у спірній квартирі не має.  

  Відповідно до ст. 167 Житлового кодексу України наймач жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.  

  Згідно ст. 158 Житлового кодексу України наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.  

  Стаття 60 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.  

  Як вбачається з матеріалів справи та наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає, звільнив її добровільно у зв’язку з неприязними відносинами з ОСОБА_3,  викликаними народженням останньою дитини (хлопчика Ігоря 16.05.2008 р.) від іншого чоловіка, цю  дитину ОСОБА_6 вважав своєю, біологічно рідною та  відповідно до ній відносився.  

  Під час судового розгляду позивачем не заперечена наявність у квартирі особистих речей ОСОБА_1  При цьому, суду не надано будь-яких доказів ані укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору найму житлового приміщення (квартири) у квартирі АДРЕСА_1, ані вчинення ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_3 у користування та розпорядженні спірною квартирою. За цих обставин, суд дійшов до висновку про не доведення позивачем порушення її прав користування квартирою АДРЕСА_1, на захист яких ОСОБА_3 звернулась до суду.  

  В силу ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.  

  У зв’язку з чим суд вважає, що позовні  вимоги ОСОБА_3 не співвідносяться з вказаними її підставами для задоволення позову та матеріальним законом, отже, підлягають залишенню без задоволення.  

  Судові витрати підлягають розподілу за правилами статей 84,88,89 ЦПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам.  

  З врахуванням сплачених ОСОБА_3 судового збору в сумі 51,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в сумі 120,00 грн., ці  судові витрати, понесені позивачем за розгляд вимог про розподіл майна, сумісно набутого під час шлюбу, підлягають відшкодуванню ОСОБА_6 на її користь. Додатково з позивачки ОСОБА_3 на користь  держави підлягають стягненню судовий  збір, в сумі 63,92 грн. (11492,00 грн.- 51,00 грн.), які відповідно до вартості майна , що передано її у власність за наслідком розгляду справи, повинно було доплатити. У зв’язку з відмовою в задоволенні частини вимог про усунення  перешкод в користування власністю, судовий збір, в сумі 08,50 грн. та витрати на  інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду, в сумі 37,00 грн., понесені позивачкою, відшкодуванню останній не підлягають.  

  На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,5,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 57, 60, 174 Сімейного кодексу України, ст. 368 Цивільного кодексу України ст.ст. 3, 10, 11, 27-31, 57-62, 70, 84, 88, 89, 209, 212-215, 218, 223 Цивільного процесуального кодексу України, суд,  

  В И Р І Ш И В :  

  Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл сумісного майна подружжя – задовольнити.  

Виключити з переліку майна, що є спільним сумісно набутим майном подружжя: 2-кімнатну квартиру № 25 за адресою: м. Севастополь, вул. Горпіщенко, 96, комплект меблі для дитячої кімнати (вартість 4800,00 грн.), цифровий фотоапарат (вартість 1500,00 грн.), оверлок (вартість 3200,00 грн.) та комп’ютер (вартість 4500,00 грн.).  

Розділити спільне сумісно набуте майно подружжя шляхом залишення у власності ОСОБА_2: газову колонку «Беретта» (вартість 850,00 грн.), вмонтовану варочну поверхню «Арістон» (вартість 1335,00 грн.), витяжку кухонну (вартість 500,00 грн.), кухонні меблі (вартість 2500,00 грн.), холодильник LG (вартість 2477,00 грн.), блендер (вартість 443,00 грн.), електрична м’ясорубка (вартість 387,00 грн.), тумбу умивальника (вартість 450,00 грн.), кондиціонер (вартість 1800,00 грн.), праску (вартість 250,00 грн.), пилосос (вартість 500,00 грн.), всього на загальну суму 11492,00 грн.  

Залишити у власності ОСОБА_1: шафу 2-х дверну (вартість 200,00 грн.), тумбу 2-х дверну (вартість 100,00 грн.), мікрохвильову піч (вартість 935,00 грн.), автоматичну пральну машину (вартість 2500,00 грн.), дзеркало до ванної кімнати зі світильником (вартість 350,00 грн.), шафу навісну (вартість 100,00 грн.), вбудовані двері-купе у прихожої (вартість 2500,00 грн.), м’який куточок з кріслом (вартість 2500,00 грн.), телевізор «Самсунг» (вартість 800,00 грн.), відеомагнітофон «Самсунг» (вартість 587,00 грн.), DVD - програвач «ББК» (вартість 300,00 грн.), радіотелефон «Панасонік» (вартість 599,00 грн.), всього на загальну суму 11471,00 грн.  

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов’язані з розглядом справи, а саме судовий збір в сумі – 51,00 грн., та 120 (тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.  

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір, в сумі 62,93 грн.  

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідача особою, яка втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя-підпис  

З оригіналом згідно:  

Суддя Нахімовського районного суду  

м. Севастополя                   В.Є. Кравченко