ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

За участю представників сторін

від позивача      не з’явилися,

від відповідача  не з’явилися

                                                   ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.05.2006 року  у справі № 42/168 (суддя Паламар П.І.) позов прокурора Львівського гарнізону до ДП МОУ "Укрвійськбуд" задоволено частково, стягнуто з ДП МОУ "Укрвійськбуд" на користь Окремої військово-будівельної дільниці № 29 боргу в сумі 72786,11 грн., 16158,52 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 4199,66 грн. три проценти річних з простроченої суми, стягнуто з відповідача в дохід державного бюджету 931,44 грн. державного мита, 113,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у позові в іншій частині відмовлено на підставі ст.ст. 530, 622, 625 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду першої інстанції, ДП МОУ "Укрвійськбуд" звернулося до  Вищого  господарського  суду України з касаційною  скаргою, в якій просить скасувати рішення та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду,  посилаючись на порушення та невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, п. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши  правильність  застосування  судами  норм матеріального  та процесуального  права,  колегія  суддів  Вищого господарського  суду  України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з  наступних  підстав.

          Місцевий господарський суд встановив що між сторонами по справі виникли відносини з договору купівлі-продажу, укладеного в  усній формі, врегульовані гл. 20 Цивільного кодексу УРСР, оскільки на накладних №№ 165, 165/2, 165/3, 165/4 від 18.07.2003 року, № 170 від 24.08.2003 року, №№210, 211 від 12.08.2003 року, № 208 від 14.08.2006 року позивач передав відповідачу за плату товарно-матеріальні цінності та основні засоби загальною вартістю 137796 грн. Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями вищевказаних накладних, а доказів того, що майно позивачем відповідачу передано безоплатно суду першої інстанції не було надано.

          Відповідно до акту звірки розрахунків від 19.11.2003 року підтверджується факт часткової оплати відповідачем одержаного товару у розмірі 65 000 грн. Доказів належної оплати за договором суду не було надано.

          Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

           Таким чином, враховуючи, що відповідач відповідно у семиденний строк з дня пред’явлення йому вимоги № 1 від 08.1.2004 року товарно-матеріальні цінності не оплатив, місцевий господарський суд дійшов підставного висновку, що з нього не користь відповідача відповідно до вимог ст.ст. 530, 622 Цивільного кодексу України підлягає стягненню 72 7786,11 грн. боргу.

          Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України  боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

           Господарський суд мотивуючи оскаржуване рішення зазначив, що вимоги про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання підлягають частковому задоволенню з урахуванням фактичного розміру простроченої суми –72786,11 грн.; розрахунок сум збитків внаслідок інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми проведений без дотримання вимог чинного законодавства.

         На підставі викладеного, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України підлягає стягненню 16158,52 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 4199,66 грн. - три проценти річних з простроченої суми.  

         За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 16.05.2006 року  необхідно залишити без змін.

Враховуючи викладене та керуючись  ст.ст.   1115 , 1117,  11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 16.05.2006 року залишити без змін.

Головуючий                                                                      Б.М. Поляков   

Судді                                                                               С.С. Разводова

                                                                                          Л.Й. Катеринчук