Справа № 2-288/2010р.  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И  

    03 листопада 2010 року Семенівський районний суд Чернігівської області у складі:  

головуючого – судді Гнипа О. І.,  

при секретарі Бородіній В. В.,  

за участю:  

позивача ОСОБА_1,  

відповідача ОСОБА_2,  

співвідповідачів: ОСОБА_3; ОСОБА_4, ОСОБА_5,  

представника третьої особи ОСОБА_6,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Семенівка Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання договору піднайму недійсним та виселення осіб з жилого приміщення, співвідповідачі: ОСОБА_3; ОСОБА_4; ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – орган опіки та піклування Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області,-  

  В С Т А Н О В И В :  

       Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_7, подали до Семенівського районного суду Чернігівської області позов до відповідача, ОСОБА_2, у якому просили: визнати договір піднайму, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, недійсним; виселити ОСОБА_2 та членів його сім’ї з квартири АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у позові зазначили про те, що ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частина квартири, яка знаходиться по АДРЕСА_1. ОСОБА_7 також належить на праві власності 1/2 частина вищезазначеної квартири. Хоча позивачі і є власниками квартири згідно свідоцтва про право власності на житло, мають відмітки про реєстрацію місця проживання у ній згідно даних домової книги, але на даний час своє право на проживання в квартирі використати не можуть, так як у квартирі мешкає відповідач ОСОБА_2 разом зі своєю сім’єю. У 1998 році позивач ОСОБА_7, котра доводиться матір’ю відповідачеві, дозволила тимчасово пожити йому у квартирі. Відповідач вселився у квартиру як піднаймач жилого приміщення на невизначений строк, тобто позивач ОСОБА_7 надала житлове приміщення відповідачу, а відповідач за це зобов’язався сплачувати поточну квартплату і комунальні платежі. Письмово договір укладений не був, але існувала усна домовленість. За час проживання в квартирі відповідач не оплачував комунальні послуги у повному обсязі, так як більшу частину комунальних послуг оплачувала позивач ОСОБА_7. Також за всі роки проживання відповідач не робив поточний ремонт. На даний час існує заборгованість за комунальні послуги за декілька місяців. Позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 неодноразово пропонували відповідачеві звільнити квартиру, так як позивачі бажають самі проживати у даній квартирі, але відповідач відмовляється звільнити квартиру. Крім цього, позивач ОСОБА_7 на порушення вимог ст. 91 Житлового кодексу Української РСР вселила в квартиру відповідача без письмової згоди позивача ОСОБА_1, зазначений договір не реєструвався у житлово-експлуатаційній організації. Згідно положень за ст. 94 Житлового кодексу Української РСР здача жилого приміщення в піднайом з порушенням вимог, установлених ч. 4 ст. 91 Житлового кодексу Української РСР тягне за собою недійсність договору піднайму. Відповідно до ст. 94 Житлового кодексу Української РСР у разі недійсності договору піднайму громадяни, які незаконно поселилися в жилому приміщенні, зобов’язані негайно звільнити його, а в разі відмови – підлягають виселенню у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.  

  У попередньому судовому засіданні у даній цивільній справі за вказаним позовом відповідно до ухвали суду у справі були залучені як співвідповідачі ОСОБА_3, неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають у квартирі АДРЕСА_1, а також у процесуальному статусі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі був залучений орган опіки та піклування Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області (а.с. 40-41).  

  У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав повністю та пояснив про те, що, на його думку, є всі підстави для задоволення позову. Він зараз мешкає разом з матір’ю ОСОБА_7 у будинку АДРЕСА_1, де відсутні належні побутові умови.  

  Позивач ОСОБА_7 у судове засідання не з’явилася, подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, де позовні вимоги підтримала повністю (а.с. 16).  

  Відповідач ОСОБА_2, співвідповідачі ОСОБА_3, неповнолітній ОСОБА_4 і малолітній ОСОБА_5, у судовому засіданні позов не визнали повністю та дали пояснення, сутність яких зводиться до того, що будь-яке підґрунтя для виселення їх з квартири, де вони мешкають, відсутнє. Проживати їм, крім як у зазначеній квартирі, більше ніде.  

  Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, органу опіки та піклування Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області, провідний спеціаліст служби у справах дітей Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області ОСОБА_6, у судовому засіданні пояснила про те, що вона категорично проти виселення дітей із вищезгаданої квартири.  

  Допитані як свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у судовому засіданні дали показання про те, що сторона відповідача проживає у займаній квартирі гідним чином.  

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає за необхідне вирішити позов за наступних встановлених судом обставин.  

У справі встановлено, що позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності з визначенням ідеальних часток у володінні нерухомим майном по 1/2 частці кожному є співвласниками квартири АДРЕСА_1, що підтверджується відомостями копії свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Семенівської міської ради Чернігівської області від 05 січня 1998 року (а.с. 7). Місце проживання позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_1 зареєстроване у вищевказаній квартирі, що доводиться даними копії картки прописки (а.с. 8). У 1998 році за усною домовленістю з позивачем і матір’ю ОСОБА_7 у квартиру вселився відповідач ОСОБА_2 без згоди на це свого брата та позивача ОСОБА_1. На даний час відповідач ОСОБА_2 мешкає в квартирі АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 та синами, неповнолітнім ОСОБА_4 і малолітнім ОСОБА_5, а позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 проживають в будинку АДРЕСА_1. Сторона відповідачів, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у займаній житловій квартирі проживають гідним чином, іншого житла для поживання не мають. Ці обставини підтверджуються сукупністю відомостей позовної заяви (а.с. 2-3), вищенаведених пояснень осіб, які беруть участь у справі, та показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11.  

За наведених обставин суд убачає за потрібне у позові відмовити повністю з таких підстав.  

Позивачі як на підстави для задоволення їх вимог у позові посилаються на те, що між позивачем ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_2 укладався договір піднайму квартири без згоди на те позивача ОСОБА_1 та без реєстрації такого договору у житлово-експлуатаційній організації, тобто на порушення правил ст. 91 Житлового кодексу Української РСР, з-за яких договір піднайму на основі приписів ст. 94 Житлового кодексу Української РСР слід визнати недійсним із застосуванням наслідку недійсності договору – виселення з квартири ОСОБА_2 разом з членами його сім’ї по суті без надання іншого жилого приміщення.  

Проте, вказані твердження сторони позивачів стосовно існування договору піднайму є помилковими, оскільки відносини між позивачем ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_2 не могли опосередковуватися правилами ст. 91 Житлового кодексу Української РСР, оскільки такі правила не застосовуються до житла, яким громадяни володіють на праві власності, через те, що власник житла не може бути одночасно його наймачем.  

Позивач ОСОБА_7 та позивач ОСОБА_1 є співвласниками вищенаведеної квартири, а отже їх відносини між собою та з третіми особами із приводу квартири мають вирішуватись на підставі відповідних норм, що регулюють відносини власності (глава 26 розділу І книги третьої Цивільного кодексу України, глава 6 розділу ІІІ Житлового кодексу Української РСР).  

Отже, позивачі посилаються на надумані підстави для задоволення заявлених позовних вимог.  

За змістом ч. 3 ст. 47 Конституції України, ч. 4 ст. 311 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі закону за рішенням суду.  

Таким чином, у задоволенні кожної з позовних вимог позивачів, а саме у   визнанні договору піднайму, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, недійсним та у виселенні ОСОБА_2 та членів його сім’ї з квартири АДРЕСА_1, суд вважає за необхідне відмовити повністю.  

  Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-  

  В И Р І Ш И В :  

  У позові ОСОБА_1 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання договору піднайму недійсним та виселення осіб з жилого приміщення, співвідповідачі: ОСОБА_3; ОСОБА_4; ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – орган опіки та піклування Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області –  відмовити повністю.  

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

  Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області через Семенівський районний суд Чернігівської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

  Суддя:                              О. І. Гнип