< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 вересня 2010 р. Справа № 2а-19932/10/0570
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 40 хв.
Колегія суддів Донецького окружного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Іванченкова А.С.,
суддів Савченко С.В., Логойда Т.В.,
при секретарі Чалян Н.А.,
за участю:
позивача - не з’явився,
представника відповідача 1 - Державної судової адміністрації України - не з’явився,
представника відповідача 2 - Міністерства фінансів України - не з’явився,
представника відповідача 3 - Луганського окружного адміністративного суду - не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Луганського окружного адміністративного суду про визнання неправомірною бездіяльності Луганського окружного адміністративного суду щодо непроведення перерахунку заробітної плати з 19 серпня 2009 року з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року в редакції станом до 31 грудня 2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; визнання неправомірною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; визнання неправомірною бездіяльності Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; зобов’язання Луганського окружного адміністративного суду провести перерахунок з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу; зобов’язання Міністерства фінансів України профінансувати вказані виплати; зобов’язання Державну судову адміністрацію України виділити з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, Луганському окружному адміністративному суду кошти для проведення виплати недоплаченої з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент виплат з 19 серпня 2009 року з урахуванням раніше проведених виплат,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Луганського окружного адміністративного суду про визнання незаконною бездіяльності, зобов’язання здійснити перерахунок та сплату недоплачених заробітної плати та надбавки за вислугу років.
25 серпня 2010 року позивач надав до суду уточнену позовну заяву, згідно до якої просить :
- визнати неправомірною бездіяльність Луганського окружного адміністративного суду щодо непроведення перерахунку заробітної плати з 19 серпня 2009 року з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року в редакції станом до 31 грудня 2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас;
- визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас;
- визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас;
- зобов’язати Луганський окружний адміністративний суд провести перерахунок з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу;
- зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати;
- зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, Луганському окружному адміністративному суду кошти для проведення виплати недоплаченої з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент виплат з 19 серпня 2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування уточненого позову зазначив, що він працює на посаді судді Луганського окружного адміністративного суду з 26 травня 2009 року
Зазначає, що згідно статті 44 Закону України «Про статус суддів» має стаж роботи, який прирівнюється до стажу роботи судді, 7 років 10 місяців.
З моменту призначення його на посаду судді, до теперішнього часу йому сплачується заробітна плата, яка складається з посадового окладу, встановленого у розмірі 2998 грн. 00 коп., доплати за кваліфікаційний клас, вислуги років, премії та надбавок.
Щодо неправомірності дій відповідачів, пов’язаних з нарахуванням посадового окладу у розмірі 2988 грн. 00 коп., вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» підвищено суддям посадові оклади пропорційно до окладів голів відповідних судів, та затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками, визначено умови преміювання, однак набрання чинності цієї постанови визначено на майбутнє - з 1 січня 2006 року.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів № 865 від 3 вересня 2005 року в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати.
Однак, у подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 21 грудня 2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та Постановою № 1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865», внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 865, та її доповнено пунктом 4-1, який обмежував його посадовий оклад виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року визнано незаконними Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Вказує, що відповідно до додатку № 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» її посадовий оклад, як судді Луганського окружного адміністративного суду повинен дорівнювати дев’яти розмірам мінімальної заробітної плати.
Тобто, з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі – Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та Луганський окружний адміністративний суд зобов’язані були застосовувати Постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-ІУ передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630,00 гривень, з 1 жовтня 2009 року – 650,00 гривень.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-ІУ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 гривень, а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень і т.д.
Зазначає, що саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись його посадовий оклад починаючи з 19 серпня 2009 року.
Щодо неправомірності дій відповідачів, пов’язаних з нарахуванням надбавки за вислугу років у відсотках від посадового окладу, а не від щомісячного середнього заробітку зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України № 19 від 16 січня 2008 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865», зазначену Постанову № 865 доповнено пунктом 2-2, згідно якого суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-УІ від 28 грудня 2007 року змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-РП/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу 2 частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.
Не зважаючи на те, що зміни до абзацу 2 частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» в частині зміни порядку нарахування надбавки за вислугу років визнано неконституційними,
відповідач - Луганський окружний адміністративний суд продовжує до теперішнього часу нараховувати їй надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків від посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, чим порушує її особисті права, як громадянина.
Вказані обставини призвели до значного зменшення розміру його заробітної плати, що є порушенням Конституційної гарантії щодо незалежності судової влади, конституційного права суддів на оплату праці.
З огляду на вищевикладене просить задовольнити позовні вимоги.
У судове засідання позивач не з’явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, в резолютивній частині позовних вимог просив суд провести розгляд справи без його участі. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача на підставі наявних у справі доказів.
Представник відповідача 1, Державної судової адміністрації України, у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник Державної судової адміністрації України не надавав. З огляду на зазначені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність представника відповідача Державної судової адміністрації України.
Представник відповідача 2, Міністерства фінансів України, у судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що Законами України про Державний бюджет України на 2007-20010 роки видатки для судів та фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі, оскільки такі виплати є обов’язковими, та фактично здійснені Державним казначейством України на 100 відсотків від плану.
Вказує, що з 1 січня 2003 року до 1 січня 2011 року головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду.
Зазначає, що Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів.
В обґрунтування своєї правової позиції посилається на статтю 95 Конституції України, статтю 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», частину 1 статті 2 Закону України «Про оплату праці», пункт 8 частини 1 статті 7, частину 2 статті 23, статті 21-22 Бюджетного Кодексу України, Порядок обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету, затвердженого Наказом Державного Казначейства України від 25 травня 2004 року № 89.
Крім того, позивачем не зазначено підстав звернення з вимогами до Мінфіну, не наведено фактів та не надано доказів порушення прав позивача на отримання заробітної плати саме Мінфіном.
Просив застосувати наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України та відмовити у задоволенні позову. Також просив розглянути справу за відсутності представника Міністерства фінансів України.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2, Міністерства фінансів України, на підставі наявних у справі доказів з урахуванням наданих ним заперечень проти позову.
Представник відповідача 3, Луганського окружного адміністративного суду, у судове засідання не з’явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду клопотання згідно до якого просить розглянути справу за його відсутність. З огляду на зазначені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність представника відповідача Луганського окружного адміністративного суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, працює на посаді судді Луганського окружного адміністративного суду з 26 травня 2009 року по теперішній час (а.с. 11-17).
Згідно з наказом ОСОБА_1 з 26 травня 2009 року встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 15 відсотків від загального заробітку (а.с. 17).
Рішенням кваліфікаційної комісії суддів адміністративних судів України від 09 листопада 2009 року, ОСОБА_1 присвоєно п’ятий кваліфікаційний клас судді, що підтверджено наказом Луганського окружного адміністративного суду (а.с. 18, 19).
Заробітна плата судді ОСОБА_1 з серпня 2009 року по липень 2010 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого протягом цього часу не змінювався, що підтверджується довідкою про заробітну плату судді ОСОБА_1 та детальним щомісячним розрахунком заробітної плати судді ОСОБА_1 (а.с. 20, 23).
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі – Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідачів: Луганський окружний адміністративний суд, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України.
Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного суду України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.
Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб’єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.
Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.
Відповідно до статті 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 статті 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З врахуванням статусу позивача – судді Луганського окружного адміністративного суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (частина 1 статті 130 Конституції України, стаття 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов’язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (частина 3 статті 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов’язання є протиправним.
Позивач є професійним суддею і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до пункту 5 Постанова Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів місцевих спеціалізованих судів викладено у додатку 5 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Луганську область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 5 до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 з 01 січня 2006 року посадовий оклад судді Луганського окружного адміністративного суду становить 9 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено пунктом 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до положень частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення пункту 14 статті 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов’язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід’ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушення конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ, частина 3 статті 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов’язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України та суду, в якому працює суддя.
Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб’єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов’язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов’язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів – посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов’язане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб’єктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року) та, відповідно положенням статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов’язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень статті 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень — це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.
Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку…
Отже, враховуючи норми пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в невчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Тобто, з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та Донецький апеляційний адміністративний суд, зобов’язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
Позивач у позові крім перерахунку заробітної плати з урахуванням розміру посадового окладу, розрахованого виходячи з дев’яти мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла станом на 1 червня 2005 року.
Так, частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.
Як встановлено судом, позивачу з 26 травня 2009 року була встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загального заробітку, але виплата проводилась у тих же відсотках від посадового окладу, з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів».
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кечко проти України" (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Відповідно до пункту 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27 липня 2008 року № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 роки та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 – 37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03 березня 2003 року, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (пункт 11 частини 1статті 7 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов’язок подавати штатні розписи до ДСА із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Луганської області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.
Відповідачем-Луганським окружним адміністративним судом не доведено наявності його звернення до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.
Таким чином, Луганський окружний адміністративний суд, як суб’єкт владних повноважень, на який законодавством покладено обов’язок проінформувати Державну судову адміністрацію України – головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3, основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями.
Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання вимог пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, 1-3-й відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог статті 129 Конституції України та статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, Луганським окружним адміністративним судом не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Луганського окружного адміністративного суду є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності вказаних відповідачів з 19 серпня 2009 року та зобов’язання провести перерахунок заробітної плати та грошового забезпечення позивача з 19 серпня 2009 року.
З системного аналізу обов’язків Державного казначейства України вбачається його обов’язок перерахувати на рахунок 1-го відповідача належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Луганського окружного адміністративного суду, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.
Суд не погоджується з клопотанням відповідача про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов’язкових виплат, та щомісячного грошового утримання відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, до даних правовідносин не застосовується.
Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Луганського окружного адміністративного суду про визнання незаконною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати неправомірною бездіяльність Луганського окружного адміністративного суду щодо непроведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року в редакції станом до 31 грудня 2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до її посадового окладу із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на момент проведення виплат, а з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на момент проведення виплат, а з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на момент проведення виплат, а 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов’язати Луганський окружний адміністративний суд, провести ОСОБА_1 перерахунок з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.
Зобов’язати Міністерство Фінансів України профінансувати вказані виплати.
Зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити Луганському окружному адміністративному суду з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 з 26 травня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведених виплат з 19 серпня 2009 року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.
Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 06 вересня 2010 року.
Повний текст постанови складений 11 вересня 2010 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Іванченков А. С.
Судді
Савченко С. В.
Логойда Т. В.