Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 6250 / 2010 р. Головуючий у 1 інстанції: Тютюник М.С.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.,
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«08» листопада 2010 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Стрелець Л.Г.,
Кочеткової І.В.
При секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Союз – ДСК» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від «01» липня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Союз – ДСК» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми невикористаної відпустки, середнього заробітку за час затримки та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПП «Союз – ДСК» про стягнення заборгованості по заробітній платі, який уточнив в процесі розгляду справи.
В позові зазначав, що 03.03.2008 року, відповідно наказу керівництва, на підставі ст. 38 КЗпП України він був звільнений з ПП «Союз – ДСК»
З листопада 2007 року по березень 2008 року заборгованість по заробітній платі становить 10880 грн., компенсація за невикористану щорічну відпустку складає 1040 грн. та, станом на 13.04.2010 року, прострочення за час розрахунку по заробітній платі становить 81120 грн.
Крім того, діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 3200 грн., яка виразилась у докладанні додаткових зусиль для організації свого життя, оплату правової допомоги.
З огляду на вищевикладене, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 96240 грн. та 3200 грн. моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПП «Союз – ДСК» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 10880 грн., суму за невикористану щорічну відпустку в розмірі 1040 грн., середній заробіток за час затримки в розмірі 81102 грн. 36 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ПП «Союз – ДСК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213,214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
У роз’ясненнях, викладених у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі”, зазначено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 22 листопада 2007 року, працював на посаді майстра електромонтажної ділянки з посадовим окладом 3200 грн. Звільнився за власним бажанням 03 березня 2008 року. В порушення ст.115 КЗпП України відповідач не виплачував позивачеві заробітну плату, тому заробітна плата, компенсація за невикористану щорічну відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягають стягненню з відповідача - приватного підприємства „Союз – ДСК” в судовому порядку.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст. 24 КЗпП України, роз’яснень, які містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” з подальшими змінами та доповненнями укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.
З копії наказу про прийняття на роботу вбачається, що позивач на підставі заяви був прийнятий з 22 листопада 2007 року на посаду майстра електромонтажної ділянки з оплатою згідно штатного розкладу ( а.с.29).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що згідно усної домовленості між ним, та директором ПП „Союз ДСК” Ломуновим С.Ю., його заробітна плата становила 3200 гривен щомісяця. При цьому жодного разу за час його роботи на підприємстві заробітну плату в такому розмірі він не отримував. На підтвердження того, що заробітна плата була обумовлена з директором підприємства, саме в розмірі 3200 грн, позивач надав суду довідку вих. № 3/06 від 09.06.2008 року( а.с.40,86), без підпису керівника підприємства.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заробітної плати суд виходив з того, що саме надана позивачем довідка підтверджує розмір заробітної плати встановлений на підприємстві для позивача.
Такий висновок суду не відповідає матеріалам справи.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов"язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбечені законодавством про працю і угодою сторін.
Згідно зі ст. 24 КЗпП України укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Таким чином права і обов’язки обох сторін у трудовому договорі в том числі і вид та розмір оплати праці відображаються в наказі або розпорядженні.
Відповідно до штатного розкладу ПП „Союз ДСК”, затвердженого 01 листопада 2007 року, та 03 грудня 2007 року посадовий оклад майстра електромонтажної ділянки складав 700 гривен, а не 3200 грн, як зазначив позивач. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач надав витяг з книги вихідної кореспонденції, де за номером, який вказано на довідці вих. № 3/06 від 09.06.2008 року значиться інший документ. Приймаючи зазначену довідку, як належний та допустимий доказ суд не звернув увагу на ці доводи відповідача і будь – якої правової оцінки в рішенні суду їм не надав.
Вирішуючи даний спір с уд у порушення вимог статей 214,215 ЦПК України фактично прийняв до уваги лише доводи позивача, натомість пояснень відповідача та наданих ним доказів у достатньому обсязі не перевірив, належним чином не визначився зі змістом позовних вимог ОСОБА_3, характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.
Так з матеріалів справи вбачається, що за скаргами ОСОБА_3 неодноразово проводилися перевірки прокуратурою Шевченківського району м. Запоріжжя, Територіальною державною інспекцією праці у Запорізькій області.
Результатами перевірок встановлено, що згідно платіжних відомостей за листопад 2007 – березень 2008 року, в яких є підписи працівників, які підтверджують отримання ними заробітної плати за відповідні місяці, у тому числі сум, які належали їм при звільненні.
Стягуючи заробітну плату на користь ОСОБА_3 у розмірі 10880 грн, суму за невикористану щорічну відпустку в розмірі 1040 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 81102 грн.36 коп. суд у порушення ст. 212 ЦПК України зазначеним доказам, а також наданим до суду відомостям про виплату заробітної плати з підписом позивача, ніякої оцінки не надав, крім того судом не перевірені доводи відповідача, щодо наданої позивачем довідки про суму середнього заробітку у розмірі 3200 грн., а саме в рішенні відсутні будь-які мотиви, чому судом прийнято до уваги довідка про середній заробіток, яка не має підпису керівника підприємства і не є належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України, а не взяті до уваги докази надані відповідачем про відсутність будь-якої заборгованості перед позивачем.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, є обґрунтованими.
Згідно вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст.ст.209,218,307,309,313-317 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Союз – ДСК» задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від «01» липня 2010 року в цій справі в частині стягнення з приватного підприємства „Союз-ДСК” на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 10880 грн., суму за невикористану щорічну відпустку в розмірі 1040 гривен, середній заробіток за час затримки в розмірі 81102 грн.36 коп. скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту:
В задоволенні позовних вимог про стягнення з приватного підприємства „Союз-ДСК” на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 10880 грн., суму за невикористану щорічну відпустку в розмірі 1040 гривен, середній заробіток за час затримки в розмірі 81102 грн.36 коп. та звернення рішення суду до негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 3200 гривен – відмовити.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення..
Головуючий:
Судді: