Справа № 2а-6/10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 жовтня 2010 року Дубровицький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого - судді Сидоренко З.С.,
за участю секретаря Пінчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку та про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «Дітям війни»,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити 30% надбавки до пенсії як «Дитина війни» за період з 01.01.2007 року по 31.12.2008 років в сумі 1515,70 грн., відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», надалі при нарахуванні пенсії.
В судовому засіданні позивач позов підтримав.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Надав суду письмові заперечення, в яких вказав, що Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими передбачалося зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та виплату підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 вказаного Закону особам, які є інвалідами, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак до цього часу не приведені у відповідність відповідні положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» у зв’язку з визнанням їх неконституційними, відсутній нормативний акт, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком для визначення такого підвищення, а встановлення розміру надбавки до пенсії виходить за межі компетенції органу Пенсійного фонду України. Згідно з п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» внесено зміни, згідно з якими дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» втратило чинність, як таке, що визнано неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008. Відтак у 2008 році підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» і розмір його становить: з 22 травня – 48,10 грн., з 01 липня – 48,20 грн., з 01 жовтня – 49,80 грн. Ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. У Державному бюджеті на 2006-2008 роки не передбачено видатків на виконання рішень судів про стягнення такої пенсії понад розміри, встановлені законами України про державний бюджет України на відповідний рік. Таким чином підвищення до пенсії «дітям війни» виплачується лише з коштів та у розмірі, визначеному державним бюджетом на відповідний рік, а отже дії органу Пенсійного фонду щодо виплати «дітям війни» у 2006-2008 роках надбавки в розмірах визначених законами України про Державний бюджет на 2006-2008 роки відповідно є правомірними. Крім того посилається на річну позовну давність передбачену ст.99 КАС України. Просить справу розглянути без його участі та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, вважає, що позов підлягає до задоволення частково.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Згідно із ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років є дитиною війни. Отже, ОСОБА_1 є дитиною війни, що підтверджується відповідною відміткою в пенсійному посвідченні №НОМЕР_1 (а.с.7) та паспортом позивача (а.с.4-6). Виходячи із цього, позивач має право на пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
У відповідності із п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р. № 489-V дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст.111 Закону № 489-V, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп/2007 були визнані неконституційними положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». А отже, з 09.07.2007року дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено в повному обсязі. Відповідно до п.5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Отже з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року позивач має право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Що стосується дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV у 2008 році, то згідно з п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV було викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Проте, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008 положення п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до п.6 резолютивної частини цього рішення, рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними. Вказане рішення набуло чинності з 22.05.2008 року.
Таким чином, з 22.05.2008 року позивачка має право на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, що діяла в період до внесення змін пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI (що визнані неконституційними).
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав , свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки звернувся з позовом лише 23.01.2009 року, а представником відповідача заявлено клопотання про застосування річного строку звернення до суду. За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України, оскільки такий позивачем пропущено без поважних причин та задоволення позовних вимог позивач в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за 2008 рік з 22.05.2008 року по 30.11.2008 року.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних завдань Пенсійного фонду України віднесено, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
А відтак, беручи до уваги те, що згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись положеннями Указу Президента України №121/2001 від 01.03.2001 р. та зазначеної вище Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачці мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги. Так, у справах «Кечко проти України» та «Бурдов проти Росії» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Суд також не бере до уваги посилання відповідача на те, що відсутній нормативно-правовий акт, який визначав би порядок реалізації ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Керуючись принципом верховенства права, суд з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни підвищення до пенсії, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 року по 30.11.2008 р встановленого ст.6 Закону № 2195-ІV, у зв’язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
В задоволенні позовних вимог позивач щодо стягнення невиплаченого підвищення до пенсії за період з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. слід відмовити, так як: у даний період ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у відповідності із Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. діяла в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. У період з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. положення Законів України «Про державний бюджет на 2008 рік», що зупиняли дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та викладали її в новій редакції, неконституційними не визнавались, не скасовувались, а тому підстав для їх незастосування не було.
Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв'язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим. З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.99, 100, 160-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задоволити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22.05.2008 року по 30.11.2008 року з врахуванням ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Дубровицький районний суд, шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк, з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя:
Ў підпис.
З оригіналом згідно.
Голова Дубровицького
районного суду З.С.Сидоренко