Справа № 2- 2954    / 10

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

01  листопада   2010  року  Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого      судді  Яковенко Н.Л.,

при секретарі       Слепченко  Я.В.,

за участю:    

представника позивача ОСОБА_1,

представника позивача, адвоката ОСОБА_2,

    відповідача ОСОБА_3,

    представника відповідача, адвоката ОСОБА_4,

    третьої особи Кас’яненко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Полтаві справу за позовом ОСОБА_6   до ОСОБА_3, Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»  про визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності, третя особа – приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Кас’яненко Людмила Володимирівна, -

В С Т А Н О В И В:

    Позивач  ОСОБА_6  15 березня 2010 року звернулася в Київський районний суд м. Полтави з позовом про визнання договору довічного утримання недійсним,   визнання права власності.

    В поданій до суду позовній заяві посилалася на те, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, який ІНФОРМАЦІЯ_3 помер.  В 2008 році дізналася, що за життя ОСОБА_7 уклав з онуком ОСОБА_8 договір довічного утримання.    Договір довічного утримання вважає таким, що носить мнимий характер, є удаваною угодою.

    Просила суд визнати недійсним договір довічного утримання від 14 серпня 2003 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8  Також просила  суд визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 як частину  спільної сумісної власності, а також  визнати за нею право власності на ? частину порядку спадкування після смерті ОСОБА_7

    В подальшому 19 жовтня  2010 року позивачем ОСОБА_6 подано до суду додаткову позовну заяву, в якій позивач посилалася на те, що квартира АДРЕСА_1 є її та ОСОБА_7 спільною сумісною власністю, оскільки була придбана під час перебування в шлюбі.  Свою згоду на укладення договору довічного утримання не надавала, договір не підписувала. Одночасно вказувала, що могла поставити свій підпис помилково.  Вважає, що договір довічного утримання  є фіктивним,   мнимим  правочином.

    Просила суд визнати недійсним  договір довічного утримання від 14 серпня 2003 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8   та  визнати, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю та визнати за нею право на її ? часину. Також просила суд  визнати за нею право власності на квартиру в порядку спадкування та зобов’язати ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» зареєструвати право власності на спірну квартиру за нею.

    В судовому засіданні представники позивача повністю підтримали подані до суду позовні заяви,  посилаючись на викладені в них обставини.

    Відповідач  ОСОБА_3 та його представник щодо задоволення позовних вимог заперечували  в судовому засіданні.  

    Приватний нотаріус Кас’яненко Л.В. в судовому засіданні пояснила, що договір довічного утримання укладено відповідно до вимог чинного законодавства, згода позивача на укладення договору була отримана. Щодо позовних вимог покладалася на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, дослідивши зібрані по справі докази,   приходить до наступних  висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1,  з 23 лютого 1939 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з  ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Також встановлено, що ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер.  На час смерті ОСОБА_7  позивач   була зареєстрована та постійно проживала разом з ним в АДРЕСА_3.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 квітня 1992 року право власності на  квартиру АДРЕСА_1   було зареєстровано на ОСОБА_7  Квартира придбана за час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі.

Згідно договору довічного утримання від 14 серпня 2003 року ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_8 належну на праві власності квартиру АДРЕСА_7. Договір довічного утримання 14 серпня 2003 року посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2395.

Також встановлено, що відповідно до  зазначеного договору право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 в бюро технічної інвентаризації 15 серпня 2003 року було зареєстровано за ОСОБА_8,  який ІНФОРМАЦІЯ_4 помер.  

Відповідно до ст.  425 ЦК України 1963   року, що діяла станом на час спірних правовідносин,  за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Відповідно до ст. 426 ЦК України 1963 року  договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (ст. 47 цього Кодексу). У договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін.

В судовому засіданні встановлено, що договір довічного утримання від 14 серпня 2003 року  в повній мірі відповідає положенням норм ст.ст. 425,  426 ЦК України 1963 року.

Статтею  58 ЦК 1963 року, на яку посилалася позивач в поданій до суду заяві та представник позивача  ОСОБА_2 в судовому засіданні,  передбачено, що  недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Пленум Верховного Суду України  в постанові від  6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»   роз’яснив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Будь-які підстави вважати, що сторони правочину – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали договір довічного утримання без наміру створення юридичних наслідків в судовому засіданні дослідженими в справі доказами   встановлено не було.

Посилання позивача та представників позивача на те, що ОСОБА_8 не здійснював заходів по матеріальному утриманню ОСОБА_7  та не мав можливості здійснювати таке матеріальне утримання не оцінюється судом як підстава для визнання правочину недійсним.

Невиконання ОСОБА_8 зобов'язань за договором довічного утримання від 14 серпня 2003 року  чи відсутність у нього можливості надавати утримання  відповідно до ст. 428 ЦК 1963 року та вимог ст. 755  ЦК України 2003  року,  може бути підставою для розірвання такого договору, а не для визнання його  недійсним, і лише у випадку, коли з такою вимогою звернувся особисто відчужувач .

Відповідно до ст.  56 ЦК України 1963 року, на яку також посилається позивач,     угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки .  Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.  

Як встановлено судом,  за життя ОСОБА_7 з вимогами про визнання договору довічного утримання недійсним з підстав укладення його внаслідок помилки, не звертався.  

Відповідно до ст. 23 КпШС України, який діяв на час спірних правовідносин, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Як встановлено судом, спірна АДРЕСА_4 була придбана ОСОБА_7 згідно договору купівлі-продажу від 03 квітня 1992 року, під час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_6

Судом встановлено, що  позивач ОСОБА_6, будучи дружиною ОСОБА_7, під час укладення договору довічного утримання  14 серпня 2003 року,  надала письмову  згоду ОСОБА_7 на відчуження спільного майна – квартири АДРЕСА_5.  

У зв’язку з відчуженням квартири АДРЕСА_8 ОСОБА_11. за згодою дружини ОСОБА_6, будь-які підстави на час вирішення справи судом для визнання за позивачем права власності на її ? частину як частку в спільному майні  подружжя  відсутні.  

Підстави вважати, що така згода була надана ОСОБА_6  під впливом помилки судом не встановлена.  Як вбачається з оглянутого судом в судовому засіданні оригіналу примірника договору довічного утримання,  ОСОБА_6 особисто  вчинила на нього напис про надання згоди на цей договір.

Справжність підпису на договорі ОСОБА_6 та здійснення нею напису особисто засвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кас’яненко Л.В.  При цьому  волевиявлення ОСОБА_6  було вільним.

Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, що договір довічного утримання 14 серпня 2003 року укладений сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, які були ним обумовлені.  Будь-які підстави вважати, що правочин суперечить ЦК України чи іншим актів цивільного законодавства судом не встановлені.  

Посилання представника позивача на те, що позивач згідно паспорту громадянина України є ОСОБА_6, а на примірнику договору довічного утримання наявна згода на його укладення ОСОБА_9 не спростовує  здійснення напису безпосередньо позивачем.  

Відповідно до норм ст. 1218 ЦК України    до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 за життя за договором довічного утримання від 14 серпня 2003 року передав ОСОБА_8 за згодою дружини ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1.  На час смерті ОСОБА_7 право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_8, та не належало померлому.

Тому будь-які підстави для визнання за позивачем ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 відсутні.  

У зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

    В задоволенні позовних вимог   ОСОБА_6   до ОСОБА_3, Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»  про визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності     відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави  шляхом  подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи  апеляційним судом.

Головуючий                 (підпис)             Н.Л.Яковенко

Суддя                                     Н.Л.Яковенко