Справа № 2-9804/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 жовтня 2010 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого – судді Колодіної Л.В.,
при секретарі – Якімові С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до
Управління Пенсійного Фонду України в м. Мелітополі Запорізької області
Про поновлення строку на звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,
В С Т А Н ОВ И В:
Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до відповідача про поновлення строку на звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», з наступних підстав.
В позові позивачка вказує, що вона 1928 року народження, згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має соціальний статус «дитина війни». Згідно ст.6 розділу 2 та ст. 1 розділу 4 вказаного Закону з 01 січня 2006 року позивачу, як дитині війни, повинна була щомісячно сплачуватися соціальна допомога в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках позивачеві така допомога не виплачувалась. Верховна Рада України своїм Законом України від 20.12.2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» та ст.71 п.2 Закону України від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» призупинила дію ст. 6 розділу 2 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007 року, керуючись ст. 147,150,152 Конституції України та ст.ст. 45,51,61,63,65 Закону України «Про Конституційний Суд України» вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, а також положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними. Окрім того, позивач зазначає, що посилання відповідача на відсутність фінансових можливостей держави для обчислення та виплати підвищення до пенсії особам – “дітям війни” не можуть вважатись обґрунтованими, тому що Європейський суд з прав людини при розгляді справи “Кечко проти України” не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього закону, на думку Уряду України, превалювали. Європейський суд не прийняв і аргументи Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Таким чином, позивач вказує, що невиплата йому соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить Конституції та Законам України. Розмір соціальної допомоги відповідно до ст.6 вказаного закону становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до ст.58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня – 481 гривня, з 1 липня – 482 гривні, з 1 жовтня – 498 гривень. Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2007 року – 380 гривень, з 01 квітня 2007 року - 406 гривень, з 01 жовтня 2007 року – 411 гривень. Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становив з 01 січня 2006 року – 350 гривень, з 01 квітня 2006 року – 359 гривень, з 01 жовтня 2006 року – 366 гривень. Крім того, з початку 2008 року позивач отримував соціальну допомогу у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, що, на його думку, також є порушенням його прав на отримання соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Внаслідок чого у 2008 році йому не було доплачено: за перший квартал повинні були виплачувати по 141 гривні, а виплатили по 47 гривень, тобто не доплачено 282 гривні. За другий квартал – по 144,3 гривні за кожний місяць, а виплатили по 48,1 гривні, тобто не доплачено 288,6 гривень; за третій квартал – по 144,6 гривень за кожний місяць, а виплатили по 48,2 гривні, тобто не доплачено 289,2 гривні; четвертий квартал 2008 року повинні були виплачувати по 149,40 гривень за кожний місяць, а виплатили по 49,80 гривень, тобто не доплачено 298,8 гривень. У 2009 році доплата пенсія також виплачувалась без вказаних доплат. Таким чином, позивач зазначає, що загальна сума недоплати за 2006-2009 роки та січень-червень 2010 роки складає 6049,20 гривень. Також позивач зазначає, що про належні йому як дитині війни виплати його повідомлено не було, про факт порушення своїх прав позивач дізнався лише після висвітлення зазначених подій у ЗМІ у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09.07.2007 року.
На підставі викладеного позивач просить поновити їй пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року до часу подання заяви; визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі про відмову у призначенні їй підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі нарахувати та виплатити йому недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року до 01.07.2010 року, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі прийняти рішення про подальше призначення та виплату позивачеві щомісячної державної соціальної допомоги, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 01.07.2010 року.
Позивач у судове засідання не з’явився, але від неї надійшла заява з проханням слухати справу за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, але надіслав до суду свої заперечення, позов не визнав повністю. Пояснив, що позивачка ОСОБА_1 має право отримувати надбавку до пенсії або як дитина війни, або як подружжя померлого інваліда війни, але отримує підвищення пенсії як подружжя померлого інваліда війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Отримувати два підвищення і як «дитині війни», і як подружжю померлого інваліда війни законодавством не передбачено, у зв’язку з чим представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка дійсно, відповідно до абз. 1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус «дитини війни», що також підтверджується відміткою в її пенсійному посвідченні НОМЕР_1, копія якого додана до матеріалів справи. \а.с. 6\
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті Закону ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка отримує підвищення до пенсії як подружжя померлого інваліда війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що також підтверджується наданою до матеріалів справи копією особового рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1.
Таким чином, враховуючи викладене, оскільки позивачка отримує за своїм вибором надбавку до пенсії як подружжя померлого інваліда війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому немає підстав для нарахування їй підвищення до пенсії як «Дитині війни», т.я. у відповідності до ч.2 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» отримувати два підвищення до пенсії законодавством не передбачено, підвищення провадиться за вибором особи згідно з одним із законів - «Про соціальний захист дітей війни» або «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачки є необґрунтованими та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст. 10, 60, 179, 212-215, 223 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Мелітополі Запорізької області про поновлення строку на звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» - відмовити в повному обсязі .
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Л.В. Колодіна