АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-8147/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Васецька В.В.
Суддя-доповідач: Глазкова О.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Бєлки В.Ю.
суддів Глазкової О.Г.
Кримської О.М.
при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та відсотків за договором позики, -
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернвся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу та відсотків за договором позики
В обґрунтування позову зазначив, що 07 вересня 2006 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав від позивача 3 кондиціонери: YOKO 09 за ціною 280 умовних одиниць (без пульта), YOKO 07 за ціною 225 умовних одиниць (без пульта), YOKO 07 за ціною 225 умовних одиниць (з пультом), а всього за ціною 730 умовних одиниць, а саме доларів США, що станом на 13.11.2009 року згідно офіційному курсу НБУ складає 5 832,7 грн.
Дані кондиціонери надавались ОСОБА_5 під реалізацію строком на один місяць, при цьому відповідач гарантував позивачу, що сплатить основний борг і відсотки у разі не виконання свого зобов’язання. На підтвердження укладання договору та передачі кондиціонерів відповідачем було надано розписку.
У зв’язку з тим, що ОСОБА_5 своєчасно не повернув суму позики, ОСОБА_3 вважає, що відповідач повинен сплатити йому суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення зобов’язань, а також 3 відсотки річних від простроченої суми. На підставі вищевикладеного ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_5 5832,7 грн. – суму основного боргу, 543,16 грн. – 3% річних за користування позикою за період з 08.09.2006 року до 13.11.2009 року, 1771,22 грн. – відсотки за позику за період з 08.09.2006 року до 13.11.2009 року, 2804,25 грн. – індекс інфляції за період з 08.09.2006 року до 13.11.2009 року, а всього стягнути 10 951,33 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом та не оспорюють сторони, 07.09.2006 року ОСОБА_5 взяв у ОСОБА_3 три кондиціонери під реалізацію строком на один місяць, гарантував оплату, що підтверджується розпискою. Позивач вважає, що між ним та відповідачем був укладений договір позики, а тому звернувся до суду з позовом про стягнення боргу та відсотків за договором позики.
Проте, суд правильно дійшов висновку, що між сторонами не був укладений договір позики і розписка не є договором позики, оскільки не відповідає вимогам ст.1046 ЦК України, а саме за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов”язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов”язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Крім цього, суд правильно дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.625 ЦК України індекс інфляції та 3 % річних застосовуються у разі несвоєчасного повернення суми позики.
В апеляційній скарзі представник позивача та при розгляді апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції не заперечує, що суд вірно витлумачив зміст ст.ст. 1046-1050 ЦК України, визначивши, що правочин, укладений сторонами не є договором позики, але вважає, що суд не застосував норми права, які підлягають застосуванню, а саме норми гл.69 ЦК, якими регулюються відносини комісії, всі ознаки якої мають спірні правовідносини.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу та відсотків за договором позики, а тому суд вирішив спір в межах позовних вимог, не застосовуючи норми іншого закону.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом 18.02.2010 року, але строк позовної давності сплинув 07.10.2009 року. Питання про поновлення цього строку позивач не ставив. Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий :
Судді :