КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   10/421                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Ковзель П.О.

Суддя-доповідач:  Швед Е. Ю.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2010 р.                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді Шведа Е.Ю., суддів Бабенка К.А. та Мельничука В.П., при секретарі Авдошині М.С., розглянувши в м. Києві у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Мода»на постанову Окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Мода»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, –

В С Т А Н О В И Л А :

Закрите акціонерне товариство «Мода»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, в якому просило:

- скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001522307/0 від 05.12.2007 р., №0001522307/1 від 18.02.2008 р., № 0001522307/2 від 04.04.2008 р., та № 0001522307/3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.02.2007 р. між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивачем було продано нерухоме майно загальною площею 76, 99 м.кв., що складає 1/100 частин від майнового комплексу будинку побуту "Московський" (літ. А), за ціною, що становить 44 600,00 грн.

13.02.2007 р. між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивачем було продано нерухоме майно загальною площею 95,48 м. кв., що складає 12/1000 частин майнового комплексу будинку побуту "Московський" (літ. А), за ціною, що становить 55 400,00 грн.

Крім того, 13.02.2007 р. між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивачем було продано нерухоме майно загальною площею 7325,23 м. кв., що складає 945/1000 частин від майнового комплексу будинку побуту "Московський" (літ. А) за ціною, що становить 1220980,00 грн.

В подальшому за період з 01.07.2004 р. року по 30.06.2007 р. відповідачем було здійснено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої 23.11.2007 р. року було складено акт № 662/1-23-07-31200161.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було складено та надіслано на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0001522307/0 від 05.12.2007 р., яким було донараховано податок на додану вартість у сумі 17447165,00 грн. та нараховано штрафні санкції на суму 17447165 грн., загальна сума 34894330,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку до начальника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва. За результатами перевірки скарга позивача була залишена без задоволення, а розмір нарахованого податкового зобов’язання –без змін, про що позивача було повідомлено шляхом направлення на його адресу податкового повідомлення-рішення № 0001522307/1 від 18.02.2008 р.

Не погоджуючись з висновками начальника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва позивачем до Державної податкової адміністрації у м. Києві було направлено повторну скаргу на податкові повідомлення-рішення № 0001522307/0 та № 0001522307/1. За результатами розгляду скарги Державною податковою адміністрацією у м. Києві було відмовлено в задоволенні скарги, про що позивача було повідомлено шляхом направлення на його адресу податкового повідомлення-рішення № 0001522307/2 від 04.04.2008 р.

Не погоджуючись з зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями № 0001522307/0, № 0001522307/1, № 0001522307/2 позивачем на вказані повідомлення-рішення було подано скаргу до Державної податкової адміністрації України. За результатами розгляду скарги Державною податковою адміністрацією України було прийнято рішення відмовити в задоволенні скарги, в зв’язку з чим на адресу позивача було направлено податкове повідомлення-рішення № 0001522307/3 від 13.06.2008 р.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення податкових повідомлень-рішень № 0001522307/0 від 05.12.2007 р., № 0001522307/1 від 18.02.2008 р., № 0001522307/2 від 04.04.2008 р., № 0001522307/3 від 04.04.2008 р. від 03.06.2008 р. на думку відповідача було виявлення порушень позивачем п. 4.1 ст. 4, Закону України «Про податок на додану вартість», а саме підприємством було занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість за лютий 2007 року на суму 17447165,00 грн.

В обґрунтування своїх тверджень відповідачем була надана довідка-характеристики, видана Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», відповідно до якої вартість нежилих приміщень-будівлі будинку побуту, розташованих за адресою м. Київ, пр-т Московський, літ. А становить 1 179 237,49 грн. та маркетингове дослідження, проведене експертно-оціночною компанією «Нотінгем Хаус», відповідно до якого ринкова вартість аналогічного приміщення на вторинному ринку станом на лютий 2007 року встановлювалася у межах: підвальні приміщення - від 2000 доларів США; приміщення на інших поверхах - від 3000 до 4500 доларів США.

Виходячи з вище вказаного відповідачем здійснено розрахунок, згідно з яким вартість реалізованого майна за ринковими цінами повинна становити 88336663,00 грн., з яких: вартість підвалу площею 1121,40 кв. м. складає 9344996,0 грн., вартість приміщення - 6205,40 кв. м. складає 77567500,0 грн.; вартість секції-складу - 98,50 кв. м. складає 820833,00 грн.; вартість сараю металевого площею 72,40 кв. м. складає 603333,00 грн.

Отже, на думку відповідача і як встановлено судом першої інстанції різниця між договірною та ринковою цінами реалізованого майна становить 87 235 828,0 грн., в зв'язку з чим встановлено порушення ЗАТ «Мода»податкового законодавства, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток на суму 21808957,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року, яка набрала законної сили, у справі за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Мода»на постанову Окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Мода»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, встановлено, що ЗАТ «Мода» не допускало порушень податкового законодавства, а саме встановлено, правомірність сплати позивачем податку на прибуток саме із вартості нежилих приміщень-будівлі будинку побуту, розташованих за адресою м. Київ, пр-т Московський, літ. А в розмірі 1179237,49 грн.

Вказана обставина, на переконання колегії суддів, дозволяє зробити висновок про відсутність в діях позивача порушень вимог п. 4.1 ст. 4, Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість за лютий 2007 року на суму 17447165,00 грн. Разом з тим колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно п.п. 1.20.1, 1.20.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Як вбачається з матеріалів справи продаж нерухомого майна позивачем було здійснено за ціною вищою, ніж та, що вказана в довідці-характеристиці від 12 лютого 2007 року № 1226061, виданій Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»відповідачеві для відчуження останнім зазначеного вище нерухомого майна.

Як зазначається в листах Державної податкової адміністрації України від 10.02.2005 р. № 1152\6\17-3116, № 2533\7\17-3117 з приводу застосування положень Закону України від 22.05.2003 р. № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб», дохід платника податку від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої державним органом уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства. До визначення державного органу, уповноваженого здійснювати таку оцінку, при нарахуванні податку слід виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, яка міститься у витягах з реєстру права власності на нерухоме майно (довідках-характеристиках), які видаються бюро технічної інвентаризації».

Пунктом 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Як вбачається з матеріалів справи в листі Товариства з обмеженою відповідальністю «Нотінгем Хауз»не вказано одиницю виміру площі, за яку вказані ціни в доларах США. Таким чином податковий орган самостійно здійснив розрахунок вартості нерухомого майна, що було продане позивачем.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»у податкових органів відсутні повноваження по встановленню цін та ціноутворенню.

Статтею 71 КАС України передбачено, що в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктом З статті 189 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Статтею 6 ГК України визначено, що загальними принципами господарювання в Україні є забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

У відповідності до ст. 19 ГК України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Згідно ст. 43 ГК України, підприємництво в Україні здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, остання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Операція, яка була проведена позивачем, а саме продаж нерухомого майна підпадає під визначення господарської діяльності в розумінні пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою, оскільки в результаті цієї господарської операції позивачем отримано не тільки доход в грошовій формі, але й прибуток.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 190 ГК України: вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах –також за рішенням суб’єкта господарювання.

Статтею 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення»передбачено, що держава встановлює фіксовані та регульовані ціни і тарифи: на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; на товари й послуги, що мають вирішальне соціальне значення; на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджується на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Відповідно до ст.4 Закону України «Про ціни та ціноутворення»Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій та визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Відповідно до ст.ст. 6, 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення»в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідачем не доведено той факт, що до об’єкту продажу повинно бути застосоване державне регулювання цін, як то передбачено Постановою Кабінету міністрів України від 28 березня 2007 р. № 559 «Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання на 2007/08 маркетинговий рік». Також, відповідачем не доведено той факт, що Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва чи Товариство з обмеженою відповідальністю «Нотінгем Хаус»є компетентними органами, які здійснюють регулювання цін та тарифів.

Таким чином, вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно та без участі податкового органу.

Відповідно до підпункту 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо звичайна ціна не може бути визначена і використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом."

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказам Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 встановлено, що запаси - активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності. Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Пунктом 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 „Запаси" встановлено, що запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Пунктом 25 цього ж Положення (стандарту) бухгалтерського обліку визначено, що запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Враховуючи той факт, що в листі Товариства з обмеженою відповідальністю «Нотінгем Хаус»ціни на нерухоме майно вказані в іноземній валюті, вказаний лист не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ в розумінні ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, тобто ті, що доводять вартість нерухомого майна в валюті України.

Доказом же неправомірності висновків суду першої інстанції та підтвердженням відповідності договірних цін рівню справедливих цін на нерухоме майно, що було продане позивачем є довідка-характеристика від 12 лютого 2007 року № 1226061, видана Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»в якій зазначається первісна вартість нерухомого майна.

Частиною першою п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Частиною першою п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону України встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 1.20.10. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

В свою чергу п. 4.3.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

На сьогодні така методика не затверджена, що унеможливлює визначення суми податкових зобов’язань за непрямими методами.

Крім того, необхідно також вказати на положення п. 4.3.5. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким передбачено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Виходячи з аналізу вказаного вище пункту Закону Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва для визначення розміру податкових зобов’язань та їх примусового стягнення зобов'язана була звернутись до суду з позовом про визначення (встановлення) рівня звичайних цін на об’єкт нерухомого майна, що був проданий позивачем та стягнення сум податкового зобов’язання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001522307/0 від 05 грудня 2007 року, № 0001522307/1 від 18 лютого 2008 року, № 0001522307/2 від 04 квітня 2008 року, № 0001522307/3 від 13 червня 2008 року.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання призвели до помилкового висновку, в зв’язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Мода»на постанову Окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року –задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року –скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Мода»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення –задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001522307/0 від 05 грудня 2007 року, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001522307/1 від 18 лютого 2008 року, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001522307/2 від 04 квітня 2008 року, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001522307/3 від 13 червня 2008 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Постанова складена в повному обсязі 02.11.2010 р.

Головуючий суддя:                                                             Е.Ю. Швед           

Суддя:                                                                       К.А. Бабенко

          Суддя:                                                                       В.П. Мельничук