АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Плавич С.В.,
за участю: позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,
представника позивача за зустрічним позовом, Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, Бондарчук І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, Одеська міська рада, Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості" про визнання недійсними свідоцтва про право власності на нежиле приміщення та договорів купівлі-продажу нежилого приміщення, скасування державної реєстрації права власності на приміщення, звільнення приміщення та визнання нежилого приміщення допоміжним, за зустрічним позовом Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, Одеська міська рада, ОСОБА_2, про визнання недійсними свідоцтва про право власності на нежиле приміщення та договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення та зобов’язання звільнити його,
в с т а н о в и л а:
09 грудня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа, Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, приватний нотаріус Коваль Н.В., обґрунтовуючи вимоги тим, що у житловому будинку АДРЕСА_1 знаходиться спірне нежитлове приміщення підвалу загальною площею 62, 3 кв.м., над
яким розташована належна йому квартира АДРЕСА_1. Вказане приміщення є допоміжним і у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-
рп/2004 належить співвласникам будинку на праві спільної власності, у тому числі і йому. Йому стало відомо, що без його згоди право власності на спірне приміщення оформлено на відповідачку ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2005 року.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. 388 ЦК України, ст. ст. 48, 50, 57 Закону України "Про власність", позивач ОСОБА_2 просив суд позов задовольнити (т. 1, а.с.3-4).
При розгляді справи позивач ОСОБА_2 неодноразове уточнював вимоги і 01 грудня 2009 року остаточно звернувся до суду з заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, Одеська міська рада, Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості", у якому посилаючись на вищевказані підстави, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщенні від 11 квітня 2000 року на ім'я ОСОБА_10, визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21 жовтня 2005 року, від 10 листопада 2005 року, від 29 листопада 2005 року, скасувати державну реєстрацію права власності відповідачки ОСОБА_5 на приміщення, зобов'язати відповідачку ОСОБА_5 звільнити приміщення та визнати вказане приміщення допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку (т. 2, а.с. 139-161).
17 лютого 2006 року Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсними, повернення нежилого приміщення у комунальну власність територіальної громади та виселення, посилаючись на те, що свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 11 квітня 2000 року набуте первісним продавцем – ОСОБА_10, є підробленим. Тому договори купівлі-продажу приміщення підвалу, укладені між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 від 21 жовтня 2005 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від 10 листопада 2005 року та між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 від 29 листопада 2005 року, не відповідають вимогам діючого законодавства – ст. ст. 203, 215 ЦК України, і є недійсними, а спірне приміщення підлягає поверненню у комунальну власність територіальної громади на підставі ст. 388 ЦК України з виселенням відповідачки ОСОБА_5 (а.с. 1, а.с. 81-83).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2009 року відповідач ОСОБА_10 був виключений із складу відповідачів у зв’язку зі смертю (т. 2, а.с. 112, 153).
11 лютого 2009 року Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради остаточно уточнило вимоги і звернулося до суду із зустрічною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа, Одеська міська рада, ОСОБА_2, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення та зобов’язання звільнити нежитлове приміщення, посилаючись додатково на те, що відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16, ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226 – ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю
обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області" у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь нежилий фонд місцевих рад, розташований в межах територіальних границь міста, у тому числі і спірне нежиле приміщення, яке належить до житлового комплексу, а не до житлового фонду, і є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин. Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2008 року свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 11 квітня 2000 року на ім'я ОСОБА_10 визнано підробленим. Тому відповідачі заволоділи об’єктом комунальної власності – спірним нежилим приміщенням, незаконно на підставі угод, які порушують публічний порядок, і є нікчемними. Територіальна громада м. Одеси та Одеська міська рада є власниками вказаного приміщення і мають право на судовий захист порушеного права шляхом повернення приміщення у комунальну власність (т. 2, а.с. 115-118).
Відповідачка ОСОБА_5 проти позову заперечувала і в своїх поясненнях зазначала, що вона придбала спірне нежиле приміщення у відповідності до вимог закону і є його добросовісним набувачем. Тому вказане приміщення не може бути витребувано у неї і у задоволенні первісного і зустрічного позовах слід відмовити (т. 1, а.с. 35-36, 112-113).
Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено частково, зустрічний позов у повному обсязі. Суд визнав недійсним свідоцтво про право власності № 029782 від 11 квітня 2000 року, на підставі якого власником спірного нежитлового приміщення загальною площею став ОСОБА_10, визнав недійними договори купівлі-продажу від 21 жовтня 2005 року № 149, згідно якого ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_8 купив вказане приміщення, від 10 листопада 2005 року № 631, згідно якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_7 купила вказане приміщення, від 29 листопада 2005 року № 990, згідно якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_5 купила вказане приміщення, зобов’язав ОСОБА_5 звільнити нежитлове приміщення на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним, оскільки суд не врахував, що спірне нежиле приміщення є допоміжним і належить співвласникам багатоквартирного будинку на праві спільної власності.
В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_5 – ОСОБА_6, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного і зустрічного позовів, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним, оскільки суд не врахував, що ОСОБА_5 придбала спірне нежиле приміщення у встановленому діючим законодавством порядку на підставі договору купівлі-продажу і підстав для визнання його недійсним немає.
Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та представники третіх осіб, Одеської міської ради і КП "ОМБТІ та РОН", в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належним чином, про що свідчать наявні у справі поштові повідомлення про отримання повісток про виклик в суд.
За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.
Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг позивача ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_5 – ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, пояснення на апеляцію позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представника позивача за зустрічним позовом, Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, Бондарчук І.І., законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та представника відповідачки ОСОБА_5 – ОСОБА_6, задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що згідно із рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226 – ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області" у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь нежилий фонд місцевих рад, розташований в межах територіальних границь міста, у тому числі спірне нежитлове приміщення підвалу загальною площею 62, 3 кв.м. у житловому будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 85-86).
У лютому 2006 року Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, яке у відповідності з Положенням про представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 1040-ХХІУ від 26 березня 2003 року, здійснює управління майном територіальної громади м. Одеси, стало відомо, що право власності на спірне нежиле приміщення оформлено на відповідачку ОСОБА_5
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2008 року встановлено, що свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 11 квітня 2000 року, на підставі якого первісний власник ОСОБА_10 набув право приватної власності, є підробленим (т. 2, а.с. 44-106).
З вироку суду також вбачається, що у жовтні 2005 року засуджений ОСОБА_11 виготовив підроблене свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 11 квітня 2000 року на ім'я ОСОБА_10 і за допомогою останнього і відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були укладені фіктивні договори купівлі-продажу вказаного приміщення (т. 2, а.с. 49-50).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 заволоділи об’єктом комунальної власності – спірним нежилим приміщенням, незаконно на підставі угод купівлі-продажу від 21 жовтня 2005 року, від 10 листопада 2005 року та від 29 листопада 2005 року, які вчинені з порушенням публічного порядку, і є нікчемними згідно із ст. ст. 215, 216, 228 ЦК України.
Таким чином, права Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 представництво має право на судовий захист шляхом визнання свідоцтва про право власності на нежиле приміщення та угод недійсними та повернення спірного приміщення із чужого незаконного володіння територіальній громаді м. Одеси.
Позивачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 лютого 2001 року (т. 2, а.с. 146-148).
Висновком про статус частки підвальних приміщень у АДРЕСА_1 від 06 лютого 2006 року, проведеної Науково-виробничим центром "ЄКОБУД", встановлено, що спірне нежиле приміщення пл. 62, 3 кв.м. є нежилим і не належить до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку (т. 1, а.с. 117-148).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне приміщення є нежилим і належить до житлового комплексу, а не до житлового фонду, та є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмив у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання спірного приміщення допоміжним.
Посилання позивача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, оскільки суд безпідставно не врахував, що спірне нежиле приміщення є допоміжним і належить співвласникам багатоквартирного будинку на праві спільної власності, не приймаються до уваги за таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного жилого фонду", а також Рішення Конституційного Суду України №4-рн/2004 від 02.03.2004 року у справі АДРЕСА_1-2/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_12 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку), власники квартир багатоквартирного будинку є співвласниками саме допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою будинку.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування мешканців будинку.
Цією ж статтею Закону виділено окрему категорію приміщень багатоквартирного будинку - нежилі приміщення, що належать до житлового комплексу, а не відносяться до житлового фонду, і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Відповідно до наведених норм, допоміжні приміщення і нежилі приміщення являють собою різні частини багатоквартирного будинку, у зв'язку з чим ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" на приміщення багатоквартирного будинку, що відносяться до категорії нежилих, не поширюється.
Суд першої інстанції з достовірністю встановив, що підвальне приміщення площею 62, 3 кв.м. у АДРЕСА_1 не призначено для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування мешканців будинку і не може розглядатися як допоміжне.
Доводи позивача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не дав правової оцінки наданим ним доказам в підтвердження його вимог, зокрема, довідки Дільниці № 9 КП ЖКС "Порто-Франковський" від 15 березня 2010 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні усі надані сторонами у справі докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості й у відповідності до ст. 212 ЦПК України дав ним правильну оцінку.
Твердження представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, оскільки суд не врахував, що ОСОБА_5 придбала спірне нежиле приміщення в межах вимог закону і підстав для визнання угоди купівлі-продажу недійсною немає, не можуть бути прийняті до уваги за таких підстав.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом першої інстанції встановлено, що об’єкт комунальної власності - спірне нежитлове приміщення вибуло із володіння Територіальної громади м. Одеси шляхом вчинення злочину.
Тому відповідачі набули право власності на нього незаконно на підставі угод купівлі-продажу, які вчинені з порушенням публічного порядку, і є нікчемними.
Отже, у даному випадку законних підстав для відмови у задоволенні первісного та зустрічного позовах немає.
Таким чином, наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення немає.
Відповідачка ОСОБА_5 при подачі апеляційної скарги на рішення суду не сплатила витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., які підлягають стягненню з неї на користь держави за ухвалою суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6, відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2010 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. на розрахунковий рахунок 31215263700007, МФО 828011, отримувач: ГУ ДКУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ 23213460, Банк отримувача: ГУ ДКУ в Одеській області, призначення платежу: КБК 22050002, за ІТЗ Апеляц. суд Од. обл.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до
Верховного Суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький