ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 08 жовтня 2010 року           11:22           № 2а-12071/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого судді  Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання  Руденко Н.В.  

за участю представників:

позивача –Самойленко О.В. (довіреність від 25.02.2010 року № 2-69), Галкіна В.Ю. (довіреність від 17.12.2009 р. № 2-17), Купрієнко Н.О. (довіреність від 29.09.2010 р. № 2-137),

відповідача: Бондаренко Ю.В. (довіреність від 27.04.2010 року № 732/9/10-110)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна"

до  Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

          ВСТАНОВИВ:

У вересні 2007 року Дочірня компанія «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ по роботі з ВПП) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП: № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року, №0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 61 817 637 грн. 12 коп. основного платежу та 30 908 818 грн. 60 коп. штрафних санкцій, на загальну суму 92 726 455 грн. 72 коп., № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 4 395 620 грн. основного платежу та 4 336 768 грн. штрафних санкцій, на загальну суму 8 732 388 грн., № 0001234120/3 від 18 вересня 2007 року, №0000814120/3 від 18 вересня 2007 року, №0000824120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року було скасовано в частині визнання протиправними:

-          податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року;

-          податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року;

-          податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 53 031 407 грн. 94 коп. основного платежу та 26 515 703 грн. 97 коп. штрафних санкцій, на загальну суму 79 547 111 грн. 91 коп.;

-          податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток на суму 5 966 992 грн.;

-          податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 62 179 грн.;

-          податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року.

Ухвалою Окружного суду адміністративного суду м. Києва від 18.08.2010 року справу для нового розгляду у визначеній Вищим адміністративним судом України частині прийнято до провадження суддею Кармазіним О.А. та призначено попереднє судове засідання на 07.09.2010 року. Від сторін витребувані додаткові пояснення та матеріали з урахуванням вимог та вказівок Вищого адміністративного суду України, визначених в ухвалі від 24 червня 2010 року.

Відповідно до ухвали суду від 07.09.2010 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 05.10.2010 року.

В судовому засіданні 05.10.2010 року оголошувалась перерва до 08.10.2010 року.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 жовтня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши при новому розгляді справи подані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням додаткових пояснень та заперечень сторін, наданих у зв’язку з новим розглядом справи, а також вимог та вказівок Вищого адміністративного суду України, визначених в ухвалі від 24 червня 2010 року, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

(1) Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року (а.с. 9 додатку № 3 до справи) в частині донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 2 648 261 грн. 07 коп. за основним платежем та штрафних санкцій, нарахованих на суму заниження податку, суд відзначає наступне.

На сторінці 128-129 (п. 3.1.5.) Акту перевірки № 141/41-20/30019801 від 26.01.2007 р. (а.с. 183-184 додатку № 1 до справи) (далі –Акт перевірки), на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, відповідач прийшов до висновку, що позивачем в порушення вимог п.п.3.2.1, п.п.3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2006 року 2 648 261,07 грн. по операціях, які не є об'єктом оподаткування, по податковій накладній (№ 13181 від 30.06.2005 р. на суму ПДВ 2 653 261,03 гривень –а.с. 124 додатку № 7 до справи), виписаній з порушенням вимог п.п.7.2.1, 7.2.3 п.7.2 ст.7 вказаного Закону.

Позивач обґрунтовує свої вимоги в даній частині тим (т.1., а.с. 25-28), що операція, за якою була виписана податкова накладна є бартерною, а тому, відповідно до приписів п. 1.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі –Закон про прибуток) та п. 7.3.1., 7.3.2., 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість»(далі –Закон про ПДВ) нарахування ПДВ за такою операцією є правомірним, а отже позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму ПДВ, визначену у вищезгаданій податковій накладній.

Під час нового розгляду справи судом встановлено, що податкова накладна № 13181 від 30.06.2005 р. (далі –ПН № 13181) була видана ДК «Газ України»на адресу ДК «Укртрансгаз»на підставі договору № 14/25-1413 від 01.06.2005 р. (про відступлення права вимоги оплати за векселя).

У графі «номенклатура поставки товарів продавця»цієї податкової накладної визначено неідентифікований перелік векселів, а графи «одиниця виміру товару», «ціна продажу без урахування ПДВ»містять нульове значення, тобто податкова накладна стосується операцій з купівлі-продажу векселів, але виписана ґрунтуючись на умовах іншого договору –відступлення права вимоги.

Зазначений договір (а.с. 117 -122, додатку № 7 до справи)  «Про відступлення права вимоги»(далі Договір уступки) укладено 01.06.2005 р. між ДК «Газ України»(Первісний кредитор) та ВАТ «Львівгаз»(Новий кредитор), згідно якого Первісний кредитор уступив Новому кредитору право вимоги грошових вимог до ДК «Укртрансгаз»на загальну суму 101 684 420,00 гривень.

Згідно з п. 1.2. Договору уступки до Нового кредитора (ВАТ «Львівгаз») переходить право вимагати від Боржника (ДК «Укртрансгаз») належного виконання зобов’язання за договорами, вказаними у Додатку № 1 до цього договору, зокрема за договорами відповідно до яких ДК «Укртрансгаз»придбав у ДК «Газ України»векселі, емітовані третіми особами.

Додатком № 1 (додаток до справи 7, а.с. 121) до Договору уступки визначені декілька договорів, право вимоги грошових вимог за якими (за продані векселі)  передавались Новому кредитору і які підтверджували право вимоги ДК «Газ України»до ДК «Укртрансгаз».

Зокрема, за переліком з № 6 по № 35 цього Додатку № 1 визначені договори купівлі-продажу векселів (копії договорів - а.с. 126-155 додатку № 7 до справи), які укладені протягом 1999 –2000 років та за якими ДК «Газ України»продав, а ДК «Укртрансгаз»купив векселі на суму 13 266 305,16 грн. та зобов’язаний був перерахувати зазначену суму на рахунок ДК «Газ України».

Купівля-продаж цих векселів відбувалась без обкладання ПДВ таких операцій (сума продажу - без ПДВ).

Зазначені векселі були прийняті ДК «Укртрансгаз»та передані своїм філіям та третім особам також протягом 1999 –2000 років (а.с. 52-116 додатку № 7 до справи).

Листом від 03.06.20005 року № 31/15-4704 ДК «Газ України»проінформував ВАТ «Львівгаз»та ДК «Укртрансгаз»про відступлення права вимоги за всіма вищевказаними договорами та про те, що новим кредитором за зобов’язаннями є ВАТ «Львівгаз».

Також у червні 2006 року ВАТ «Львівгаз»заявами № 01-3387 та №01-3406 повідомив ДК «Укртрансгаз»про припинення зустрічних зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та зменшення дебіторської заборгованості ДК «Укртрансгаз»на суми відповідно 30 069 509,65 грн. та 66 836 813,61 грн. за договорами, право грошової вимоги за якими було відступлено від ДК «Газ України»до ВАТ «Львівгаз»за Договором уступки.

30.06.2005 р. ДК «Газ України»була виписана вищезгадана податкова накладна на користь ДК «Укртрансгаз», згідно якої сума податку на додану вартість складає 2 653 261,03 грн. Зазначена сума податку нарахована на продажну вартість векселів за вищезгаданими договорами купівлі-продажу векселів, яка становить 13 266 305,16 грн.

Узагальнюючи характер вищезгаданих операцій в цій частині, судом встановлено наступне:

- внаслідок придбання векселів (1999 –2000 роки) у ДК «Укртрансгаз»виникло грошове зобов’язання перед ДК «Газ України»по оплаті продажної вартості зазначених векселів, емітованих третіми особами,

- придбані ДК «Укртрансгаз»векселі були передані нею своїм філіям і третім особам і в розглядуваних операціях з ДК «Газ України»та ВАТ «Львівгаз»не використовувались,

- операції з продажу векселів (1999 –2000 роки) між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»в момент поставки векселів ПДВ не обкладалися, ДК «Газ України»податкові зобов’язання у зв’язку з таким продажем не нараховувало та не сплачувало,

- виходячи із змісту податкової накладної № 13181 від 30.06.2005 р. вона видана у зв’язку з поставкою векселів на користь ДК «Укртрансгаз»,

- однак, одночасно підставою видачі цієї податкової накладної визначено Договір уступки, відповідно до якого ДК «Газ України»відступив ВАТ «Львівгаз»право грошової вимоги з ДК «Укртрансгаз»за продані останній прості векселя, емітовані третіми особами.

Суть спору в цій частині фактично полягає в тому, що, на думку податкового органу, операція з поставки векселів за кошти не є об’єктом оподаткування і наступне виконання грошових зобов’язань, які виникли за договорами купівлі-продажу векселів, шляхом відступлення кредитором (ДК «Укртрансгаз») новому кредитору (ВАТ «Львівгаз») права грошової вимоги (до ДК «Укртрансгаз») та наступного проведення зарахування зустрічних грошових вимог між ДК «Укртрансгаз»та ВАТ «Львівгаз»не є підставою для нарахування ПДВ за операцією з купівлі-продажу векселів та видачі податкової накладної від ДК «Газ України»на користь ДК «Укртрансгаз», а також  для формування останнім податкового кредиту за операцією з придбання векселів.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Податковий облік операцій з розрахунками простими векселями визначено у пункті 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (далі –«Закон про ПДВ»).

Так, у разі, коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1. статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

В той же час, у разі якщо векселі виступають окремим предметом договору купівлі-продажу, міни чи інших договорів, питання оподаткування податком на додану вартість таких операцій визначається з урахуванням таких норм.

В абзаці 1 пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначається, що не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з продажу за кошти цінних паперів, зокрема векселів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з положенням підпункту 3.2.4 пункту 3.2 статті 3 Закону не є об'єктом оподаткування операції з обігу валютних цінностей. Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" цінні папери (у тому числі і векселі), виражені у валюті України, є валютними цінностями.

Таким чином, при здійсненні операцій з продажу за грошові кошти векселів, податок на додану вартість не нараховується і відповідно отримувач векселів не має права на формування податкового кредиту за операцією з придбання векселів.

Наведені вимоги були дотримані під час поставки векселів (1999 –2000 роки) від ДК «Газ України» на користь ДК «Укртрансгаз».

Що стосується наступної зміни характеру зазначеної операції з продажу векселів на бартерну, з огляду на наступну уступку права грошової вимоги до ДК «Укртраснгаз»від ДК «Газ України»до ВАТ «Львівгаз»і наступного проведення заліку зустрічних грошових вимог між ВАТ «Львівгаз»та ДК «Укртрансгаз», слід зазначити наступне.

Господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), є бартерною згідно з пунктом 1.19 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Проте, зі змісту пункту 3.1 статті 3 Закону про ПДВ вбачається, що бартерні операції не є окремим самостійним об'єктом оподаткування, а тому нарахування податку на додану вартість під час здійснення таких операцій повинно здійснюватися залежно від того, чи оподатковується цим податком кожна окрема поставка товару, що відбувається в межах певної бартерної операції.

На бартерні операції повинні поширюватися ті самі правила оподаткування податком на додану вартість, що і на операції із застосуванням грошових розрахунків (у тому числі правило «першої події»), за винятком спеціально визначених Законом України "Про податок на додану вартість" особливостей. Так, пунктом 4.2 Закону про ПДВ встановлено, що в усіх випадках при здійсненні бартерних операцій база оподаткування визначається не нижче рівня звичайних цін.

Інших відмінностей порядку оподаткування бартерних операцій Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає.

В даному випадку, враховуючи економічну сутність розглядуваних операцій, наступне відступлення права грошової вимоги за договором купівлі-продажу цінних паперів та проведення зарахування зустрічних грошових вимог не змінило статус розглядуваних операцій з купівлі-продажу векселів, здійснених між ДК «Газ України»(продавець) та ДК «Укртрансгаз»(покупець), як таких, що не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Отже, оскільки операції з поставки векселів не підлягали оподаткуванню ПДВ, наступне відступлення права грошової вимоги та проведення заліку зустрічних грошових вимог не впливає на статус операцій між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»з купівлі-продажу векселів, як таких, що не є об’єктом оподаткування, та не може вважатися підставою для формування позивачем податкового кредиту з ПДВ з операцій придбання векселів на підставі вищевказаної податкової накладної.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача про невідповідність податкової накладної № 13181 від 30.06.2005 р. вимогам Закону про ПДВ, а отже і про неможливість формування податкового кредиту на її підставі і у разі здійснення оподатковуваної ПДВ операції.

Відповідно до п.п. 7.2.1. Закону про ПДВ, податкова накладна має містити окремими рядками, зокрема: (п/п. «е») опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); (п.п. «ж») ціну поставки без врахування податку. В той же час, як зазначено вище, у графі «одиниця виміру товару», «ціна продажу без урахування ПДВ»вищезгаданої накладної містять нульове значення. Вона містить перелік неідентифікованих векселів та посилання на Договір уступки за яким поставка векселів не здійснювалась.

Оскільки вищезгадана податкова накладна не містить всіх обов’язкових реквізитів та не відповідає у вищезгаданій частині вимогам Закону про ПДВ, в контексті п.п. 7.2.3. Закону про ПДВ вона не може вважатися розрахунковим і звітним документом і у тому випадку, якщо здійснена оподатковувана операція.

Виходячи із змісту п.п. 7.2.6. Закону про ПДВ така податкова накладна не є підставою для формування податкового кредиту і у тому випадку, якщо здійснена оподатковувана операція.

З огляду на вищенаведене суд не погоджується з висновками судово-економічної експертизи №10784/10785/10786 від 30.11.2007 р. про відсутність документального підтвердження виявлених відповідачем порушень (том. 3).

Таким чином, рішення податкового органу в цій частині є законним і обґрунтованим, а отже спірне рішення в частині визначення податкових зобов’язань за основним платежем у розмірі 2 648 261,07 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1 324 130,54 гривень слід залишити без змін.

(2) Щодо того ж податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині нарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 50 125 546, 87 гривень суд зазначає наступне.

В Акті перевірки від 26.01.2007 р. № 141/41-20/30019801 (арк. 129-130 Акту, а.с. 184-185 додатку № 5 до справи), відповідачем зроблено висновок, що позивачем порушено пп. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та у червні 2006 року безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 50 125 546,87 грн. по податкових накладних, які відсутні, внаслідок чого занижено чисту суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість за даним епізодом у червні 2006 року на 50 125 547 грн.

Свої висновки відповідач обґрунтовує наступним: у розділу І "Отримані податкові накладні" Реєстру отриманих податкових накладних (а.с. 196, додаток № 7 до справи), який розпочато ДК "Укртрансгаз" 01 червня 2006 року та закінчено 30 червня 2006 року, у графі 1 "Номер за порядком" за № 2125 значиться постачальник НАК "Нафтогаз України" (і.п.н. 200777226658) (фактично, як встановлено судом, у Реєстрі вказано ДК «Укртрансгаз»), у графі 3 реєстру "Номер" проставлено "Прийом газу", у графі 8 "Сума ПДВ" вказано ПДВ у сумі 45 653 778,26 гривень; також у графі 1 "Номер за порядком" за № 2126 значиться постачальник НАК «Нафтогаз України»(і.п.н. 200777226658) (фактично у Реєстрі вказано ДК «Укртрансгаз»), у графі 3 реєстру "Номер" проставлено «Прийом газу», у графі 8 "Сума ПДВ" вказано ПДВ у сумі –22 661,24 грн.; аналогічно у графі 1 "Номер за порядком" за № 2127 значиться постачальник НАК "Нафтогаз України" (і.п.н. 200777226658) (фактично у Реєстрі вказано ДК «Укртрансгаз»), у графі реєстру "Номер" проставлено "Прийом газу", у графі 8 "Сума ПДВ" вказано ПДВ у сумі - 4 139 486, 38 грн.; також у графі 1 "Номер за порядком" за № 2128 значиться постачальник НАК "Нафтогаз України" (і.п.н. 200777226658) (фактично у Реєстрі вказано ДК «Укртрансгаз»), у графі 3 реєстру "Номер" проставлено "Прийом газу", у графі 8 "Сума ПДВ" вказано ПДВ у сумі 309 620,99 гривень.

Даний реєстр засвідчено підписом головного бухгалтера ДК "Укртрансгаз" (код ЄДРПОУ 30019801) Плотніковою О.М.

В судовому засіданні позивач зазначив, що позивач очікував надходження зазначених податкових накладних від НАК «Нафтогаз України», але вони не надійшли до позивача.

В Акті перевірки відповідач прийшов до висновку, що ДК "Укртрансгаз" не надано документів, які підтверджують надання заяви до органів ДПС із скаргою на дії НАК "Нафтогаз України" (і.п.н. 200777226658) відповідно до пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв’язку з чим позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту за податковими накладними, які відсутні.

Тобто, підставою для прийняття оскаржуваного рішення у зазначеній частині є саме відсутність податкових накладних, як підстави для формування податкового кредиту позивача у червні 2006 року.

Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та по суті зазначає, що протягом січня-травня 2006 року ним помилково, але за власною ініціативою, були сформовані податкові зобов’язання, які з метою коригування були зменшені у червні 2006 року за рахунок збільшення податкового кредиту, виходячи з вищенаведених сум податкового кредиту з ПДВ, зазначених у вищезгаданому Реєстрі.

Зокрема, позивач зазначає (том. 1, а.с. 28), що податковим органом, не зважаючи на встановлений планом перевірки обов’язок здійснити перевірку суцільним порядком (та, відповідно, відобразити усі вивчені факти в сукупності), при формулюванні висновку не взято до уваги те, що станом на 01 червня 2006 року позивачем за період з січня по травень 2006 року (з урахуванням проведених у квітні 2006 року часткових коригувань) було помилково надмірно нараховано зобов’язань з податку на додану вартість на суму 82 912 926 грн. 64 коп.

Зокрема:

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2006 року до складу податкових зобов’язань з податку на додану вартість включені зобов’язання з ПДВ на суму 33 144 239,95 грн. («нарахування резерву»- податкова накладна № 240 від 31.01.2006 р., де продавцем і покупцем визначена ДК «Укртрансгаз»; розділ II Реєстру виданих ПН № 240 (стор. 76, 89 додатку № 8 до справи));

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2006 року до складу податкових зобов’язань з податку на додану вартість включені зобов’язання з ПДВ на суму 6 320 899,47 грн. («нарахування резерву»- ПН № 529 від 28.02.2006 р., де продавцем і покупцем визначена ДК «Укртрансгаз», що відображено в реєстрі виданих ПН за лютий 2006 року (стор. 57, 72 додатку № 8 до справи));

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2006 року до складу податкових зобов’язань з податку на додану вартість включені зобов’язання з ПДВ на суму 19 034 860,58 грн. («нарахування резерву»ПН № 817 від 31.03.2006 р., де продавцем і покупцем визначена ДК «Укртрансгаз», що відображено в реєстрі виданих ПН за березень 2006 року (стор. 37, 44 додатку № 8 до справи));

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2006 року проведено часткове коригування зазначених вище податкових зобов’язань шляхом зменшення зобов’язань з податку на додану вартість квітня 2006 року на суму 717 500 грн. (розрахунок № 1269/1269 коригування вартісних та кількісних показників до податкової накладної № 1269 від 30.04.2006 р. (стор. 13, 34 додатку № 8 до справи);

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2006 року до складу податкових зобов’язань з податку на додану вартість включені зобов’язання з ПДВ на суму 25 130 426,64 грн.

У зв’язку з помилковим нарахуванням податкових зобов’язань, позивачем при підготовці декларації з податку на додану вартість за червень 2006 року було здійснено (у порядку виправлення помилок, допущених протягом січня - травня 2006 року), як вважає позивач - коригування зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 61 125 546 грн. 87 коп.

При цьому, коригування на суму 11 000 000 грн. було здійснене шляхом зменшення зобов’язань з податку на додану вартість, а коригування податкових зобов’язань на суму 50 125 546 грн. 87 коп. - шляхом збільшення податкового кредиту на зазначену суму, що в результаті, на його думку, призвело до зменшення на цю ж суму податкових зобов’язань.

Щодо формування зазначеного податкового кредиту у зазначеній сумі, слід зазначити, що, як зазначено вище, відповідно до Реєстру отриманих податкових накладних за червень 2006 року (а.с. 187 - 196 додатку № 7 до справи), позивачем в червні 2006 року віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 50 125 546 грн. 87 коп., яка була сформована на підставі відсутніх податкових накладних, номери яких у Реєстрі не визначені.

Відповідно до інформації з Реєстру покупцем та постачальником є одна і та ж особа –ДК «Укртрансгаз», що підтверджується і у висновку судово-економічної експертизи № 10784/10785/10786 від 30.11.2007 р. (стор. 9 висновку, т. 1 справи, а.с. 140). При цьому індивідуальний номер (ІПН) постачальника та покупця співпадає та відповідає ІПН позивача по справі, зазначеному на стор. 4 акту перевірки (стор. 59 додатку № 5 до справи).

Як вбачається з декларації за червень 2006 року та вказаного Реєстру, саме за рахунок сум податкового кредиту з ПДВ визначених у податкових накладних за червень 2006 року, вказаних у зазначеному Реєстрі та які фактично не виписувались та відсутні, і був сформований податковий кредит, за рахунок якого було, як зазначає позивач, «збалансовано»(зменшено) помилково нараховані зобов’язання у сумі 50 125 546,87 грн.

Під час перевірки податкового органу та під час судового розгляду справи ці податкові накладні (за червень 2006 року) не були надані.

Доказів того, що податковий кредит повинен був бути сформований за операціями з НАК «Нафтогаз України»та доказів того, що НАК «Нафтогаз України»відмовилась від надання податкових накладних, а також звернення позивача до податкового органу в порядку п. 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість»у зв’язку з такою відмовою, не надано. При цьому, суд враховує, що за даними Реєстру отриманих податкових накладних у червні 2006 року, постачальником та покупцем за операціями, за якими сформовано податковий кредит, визначений позивач.

Позивачем визнано той факт, що вищевказані податкові накладні, визначені у Реєстрі не виписувались на його адресу, не надходили, тобто були відсутні взагалі.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом «г»підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту платника податків визначений пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пунктом 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість.

Так, згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

При цьому, пунктом 4.5 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року передбачено, якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 затверджено «Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 року за № 702/10982 та узгоджений рішенням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 14 червня 2005 року № 06-10/10-698 (далі –Порядок).

Згідно з пунктом 1.1 Порядку, подання податкової декларації з податку на додану вартість (далі - декларація) передбачено пунктом 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до пунктів 5.6 та 5.8 Порядку у разі коригування податкових зобов'язань попередніх звітних періодів (заповнення рядка 8 Декларації) та коригування податкового кредиту за попередні звітні періоди (заповнення рядка 16 Декларації) обов'язковим є подання додатка 1 до податкової декларації "Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість".

Тобто, корегується те значення (кредит/зобов’язання), яке є помилковим, що проводиться шляхом подання Додатку № 1 до декларації.

В той же час, враховуючи помилковість декларування податкових зобов’язань за період січня-травня 2006 року, що вбачається з обставин справи та приписів п.1.4., 3.1., статті 6, п. 7.2., п.п. 7.2.6., п.п. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість»позивач, однак, не проводив їх коригування саме шляхом зменшення податкових зобов’язань за період січня-травня 2006 року так, як це передбачено п. 5.6. Порядку, з визначенням цього зменшення у податковій декларації та подання у зв’язку з цим Додатку № 1 до Декларації з ПДВ, який заповнюється в розрізі контрагентів та податкових накладних.

В розумінні позивача коригування цих помилково нарахованих податкових зобов’язань за період січень-травень 2006 року відбулось шляхом збільшення податкового кредиту за іншими операціями, а саме - за рахунок включення до податкової декларації за червень 2006 року сум податкового кредиту з ПДВ за іншими податковими накладними, визначеними у Реєстрі за червень 2006 року (а.с. 187 - 196 додатку № 7 до справи), які, як встановлено судом, фактично не виписувались та були відсутні у позивача, операції, які б могли бути підставою для їх складання, не проводились.

На думку позивача, таким чином у червні 2006 року були «збалансовані»помилково нараховані податкові зобов’язання за період січня-травня 2006 року.

В той же час, відповідно до п.п. 7.2.3. Закону про ПДВ податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно д п.п. 7.2.6. цього закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5. закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом п. 7.5. Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається або дата списання коштів в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що податкові накладні на суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 50 125 546 грн. 87 коп. у червні 2006 року фактично не виписувались позивачу та не надавались (були відсутні) та оподатковувані операції з придбання товарів (робі, послуг) не здійснювались, у позивача не було правових підстав формувати податковий кредит у червні місяці 2006 року на суму 50 125 546 грн. 87 коп. Правовий аналіз норм Закону про ПДВ та Порядку свідчить, що як таке коригування (зменшення, балансування) податкових зобов’язань за рахунок збільшення податкового кредиту (у т.ч. за рахунок сум ПДВ за неіснуючими податковими накладними) не допускається. Податкові зобов’язання підлягали коригування саме шляхом змін у складі податкових зобов’язань, а не за рахунок збільшення податкового кредиту за рахунок операцій, які не відбулися та податкових накладних, які ним не отримувались.

Порядок коригування податкових зобов’язань за період січень-травень 2006 року, визначений Законом про ПДВ та Порядком, в даному випадку не був дотриманий позивачем, податкові зобов’язання в податковій декларації за червень 2006 року (а.с. 176, додатку № 7 до справи) залишились незмінними у сумі 50 088 525 грн., а податковий кредит, який визначений у декларації у розмірі 46 793 336 грн., було завищено на суму 50 125 546 грн. 87 коп., що в кінцевому результаті, з урахуванням значень податкових зобов’язань у розділі 3 податкової декларації («Розрахунки з бюджетом за звітний період»), призвело до заниження суми податкових зобов’язань до сплати у сумі 50 125 546 грн. 87 коп.

Отже, доводи позивача про те, що він правомірно здійснив коригування помилково нарахованих податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 50 125 546 грн. 87 коп. шляхом збільшення податкового кредиту на цю ж суму за безтоварними операціями та за відсутності податкових накладних є помилковими та не відповідають вимогам Закону про ПДВ.

З огляду на вищенаведене суд не погоджується з висновками судово-економічної експертизи №10784/10785/10786 від 30.11.2007 р. про відсутність документального підтвердження виявлених відповідачем порушень (том. 3).

Відповідач в даному випадку прийшов до вірних висновків про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у червні 2006 року сум ПДВ у сумі 50 125 546 грн. 87 коп. за відсутніми податковими накладними у зв’язку з чим оскаржуване рішення в частині визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 50 125 546 грн. 87 коп. та штрафних санкцій у розмірі 25 062 773,44 гривень слід залишити без змін.

(3) Щодо того ж податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 257 600 грн., суд зазначає наступне.

Актом перевірки (стор. 131 Акту; а.с. 187 додатку № 5 до справи) відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пункту 4.9 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону про ПДВ, що виразилося у не нарахуванні у лютому 2005 року податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 257 600 грн. з балансової вартості повернутого в державну власність об'єкта незавершеного будівництва.

Так, в акті перевірки визначено, що відповідно до контракту від 24.06.1998 р. № 319 ДК "Укртрансгаз" (філія УМГ "Донбастрансгаз") придбав об'єкт незавершеного будівництва у ТОВ "Інтербіс" за 950 000 гривень. Протягом 2000-2003 років відбулося збільшення балансової вартості об'єкту до 1 288 650 грн. (станом на 01.01.2005р.)

Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.10.2004 р. по справі № 10/271-ПД за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до ДК «Укртрансгаз»розірвано контракт купівлі-продажу від 24.06.1998 р. № 319 незавершеного будівництва –гаражу-профілакторію на 50 автомобілів та зобов'язано ДК «Укртрансгаз»цей об'єкт до державної власності.

Згідно з актом приймання - передачі об'єкта приватизації, що повертається за рішенням суду у державну власність, від 24.02.2005 р. об'єкт незавершеного будівництва –гараж-профілакторій на 50 автомобілів УМГ «Донбастрансгаз»повернуто Регіональному відділенню ФДМУ по Донецькій області.

Згідно з журналом-ордером по рахунку № 15-1 (а.с. 92 додатку № 8 до справи), облік витрат на будівництво гаражу здійснювався на субрахунку 15-1 «Капітальне будівництво», на якому відображаються витрати на будівництво, що здійснюється як господарським, так і підрядним способом для власних потреб підприємства. Станом на червень 2005 року витрати на будівництво склали суму 1 288 159,96 грн., яка, відповідно до наказу № 190/1 від 29.06.2005 року, списана на субрахунок 976 «Списання необоротних активів», на якому відображається залишкова вартість списаних необоротних активів та витрати, пов'язані з їх ліквідацією (розбирання, демонтаж).

Відповідач вважає, що позивач при передачі даного об'єкта, для цілей оподатковування податком на додану вартість неправомірно скористався пп. 3.2.9 Закону України "Про податок на додану вартість»та не нарахував ПДВ від вартості переданого об'єкта. За змістом даної норми, не є об'єктом оподаткування операції по безоплатній передачі в державну або комунальну власність об'єктів, які передаються на баланс іншого платника податків, якщо такі операції здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятими в межах їх повноважень. Рішення судів в даному переліку відсутні.

Посилаючись на п.4.9. закону про ПДВ відповідач розглядає дану операцію, як безоплатну передачу основних фондів та кваліфікує як поставку з відповідним режимом оподаткування за ставкою 20%.

Позивач, посилаючись на положення п.4.9. Закону про ПДВ, п. 8.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ПСБО 7 «Основні засоби» (а.с. 30-31, том. 1), вважає, що застосування п.4.9. Закону про ПДВ до операції з повернення об’єкта незавершеного будівництва, який не було введено в експлуатацію та який виходячи з цього не є основним фондом, є неправомірним.

Таким чином, податкове зобов’язання нараховано відповідачем на підставі п. 4.9. Закону про ПДВ, з чим не погоджується позивач.

Спір по суті виник у зв’язку з різним розумінням сторонами режиму оподаткування операцій з повернення за рішенням суду у державну власність вищезгаданого об’єкту незавершеного будівництва.

Вирішуючи спір в цій частині суд виходить з наступного.

Пунктом 1.17 Закону про ПДВ передбачено, що терміни "основні фонди" і "товари" потрібно розуміти у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі –Закон про прибуток).

Пунктом 1.6 Закону про прибуток зокрема визначено, що під терміном «товари»слід розуміти матеріальні та нематеріальні активи.

Пунктом 1.1. цього ж закону визначено, що матеріальний актив - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

Відповідно до п.п. 8.2.1. Закону про прибуток під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до положень частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. N 92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. за № 288/4509 (далі –Положення № 5), основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк використання (експлуатація) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, незавершені капітальні інвестиції (пункт 5 Положення).

Незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, відповідно до Положення № 5, це капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва.

Виходячи із змісту Положення № 5 і Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року № 561, під незавершеними капітальними інвестиціями розуміється незавершене будівництво.

Узагальнюючи положення зазначених норм законодавства в контексті спірних відносин, суд приходить до висновку, що: складовою визначення терміну «товару»є матеріальні активи, які, крім іншого, складаються з основних фондів (основних засобів), які в свою чергу є необоротним активом та до яких (основних фондів) віднесено незавершені капітальні інвестиції (незавершене будівництво).

Виходячи з вищенаведеного, об’єкт незавершеного будівництва відноситься до основних фондів, які водночас визнаються товаром, відмінність оподаткування операцій з безоплатної передачі яких (основних фондів/товарів), визначається окремими правилами Закону про ПДВ.

При цьому, виходячи з аналізу вищенаведених норм в сукупності, введення або не введення об’єкту незавершеного будівництва в експлуатацію не впливає на статус цього об’єкту, як основного фонду, оскільки для такої кваліфікації об’єкту достатньо того, що цей об’єкт призначається платником податку для використання у власній діяльності протягом більше одного року після введення в експлуатацію, тобто має значення мета платника експлуатувати придбаний об’єкт більше одного року після введення в експлуатацію, а не сам факт введення в експлуатацію.

Як вбачається з матеріалів справи, гараж-профілакторій на 50 автомобілів, щодо операцій за яким виникли спірні питання оподаткування ПДВ, був придбаний у 1998 році  та в період до 2005 року утримувався позивачем для використання у власній господарській діяльності, протягом 1999-2001 року позивач поніс витрати на його будівництво у сумі 1 288 159,96 гривень, а операція з його придбання не передбачала його експлуатацію менше 365 днів з дати введення в експлуатацію. На момент повернення цього об’єкту у власність держави, він не був введений в експлуатацію.

Таким чином, спірний об’єкт належав до основних фондів, операція з безоплатного повернення якого до державної власності охоплюється встановленим п. 4.9. Закону про ПДВ режимом оподаткування, тобто внаслідок вчинення цієї операції та відповідно до пункту 4.9, п.п. 6.1.1, п.п. 7.3.1 Закону про ПДВ у позивача виникли податкові зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 257 600 грн.

З огляду на вищенаведене суд не погоджується з висновками судово-економічної експертизи №10784/10785/10786 від 30.11.2007 р. про відсутність документального підтвердження виявлених відповідачем порушень (том. 3).

Відтак, висновок податкового органу за цим епізодом є законним та обґрунтованим, а отже підстав для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18.09.2007 року в частині визначення податкових зобов’язань за основним платежем у розмірі 257 600 грн. та штрафних санкцій у сумі 128 800 гривен - не має.

Беручи до уваги те, що за всіма трьома епізодами по даному податковому повідомленню-рішенню, в частині, що була спрямована Вищим адміністративним судом України на новий розгляд, суд при новому розгляді справи прийшов до висновку про законність та обґрунтованість рішення відповідача в цій частині, позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18.09.2007 року в частині визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі основного платежу 53 031 407 грн. 94 коп., 26 515 703 грн. 97 коп. штрафних санкцій, а всього на загальну суму 79 547 111 грн. 91 коп., слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення у зазначеній частині –без змін.

(4) Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року щодо визначення позивачу податкових зобов’язань у сумі 2 545 100 грн. як частини прибутку (доходу) за 9 місяців 2006 року, що підлягає відрахуванню до бюджету, та штрафних фінансових санкцій у розмірі 711 735,00 грн.), суд зазначає наступне.

Дане рішення прийнято на підставі Акту перевірки (п. 3.3.22, стор. 195-197 Акту, стор. 250-252 додатку № 5 до справи), в якому відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем ст. 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», абзацу 5 пункту 2 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року № 678 (далі - Порядок), що виразилося у несплаті до загального фонду державного бюджету частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності за 9 місяців 2006 року на загальну суму 2 541 100 грн.

Дана сума розрахована виходячи з того, що за результатами фінансово-господарської діяльності за 9 місяців 2006 року ДК "Укртрансгаз" отримала чистий прибуток у розмірі 5 090,2 тис. грн. (р. 220 "Звіту про фінансові і результати за 9 міс. 2006 року" (Форма-2)).

Оскаржуване рішення прийнято на підставі п/п «б»п. 4.2.2. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та п.17.1.3. цього закону.

Позивач вважає вказані висновки та прийняте рішення безпідставними з огляду на те, що відповідно до постанови КМ України «Про затвердження консолідованого фінансового плану НАК «Нафтогаз України»та основних показників зведеного руху коштів Компанії на 2006 рік»№ 874 від 24.06.2006 року та з урахуванням листа НАК «Нафтогаз України»від 17.06.2006 р. № 8/11-1017-5881 обов’язок позивача щодо перерахування частини прибутку до бюджету дорівнював нульовому значенню (а.с. 38, том. 1).

Крім того (стор. 131-136 додатку № 3 до справи), 09.02.2007 р. правлінням НАК «Нафтогаз України», яке є головним підприємством по відношенню до позивача, було прийнято рішення (протокол № 21) про те, що дочірні компанії, показники яких входять до затвердженого консолідованого фінансового плану НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою КМ України № 874 від 24.06.2006 р., не сплачують до державного бюджету частину прибутку за результатами діяльності за 2006 рік. Зазначене рішення було оскаржене у судовому порядку та відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2007 року у справі № 7/309 Мінпаливенерго було відмовлено у задоволенні зазначеного позову.

Виходячи з того, що це рішення є обов’язковим для суду у даній справі, позивач вважає рішення відповідача безпідставним та незаконним. Доказів набрання вказаним рішенням законної сили позивачем не надано.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Статтею 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»встановлено, що господарські організації: державні, в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Як вбачається з матеріалів справи позивач належить до кола осіб, визначених у цій статті.

Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів за результатами фінансово-господарської діяльності 2005 року (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств.

Відповідно до частини 7 статті 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»порядок і норматив відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України з інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами).

17 травня 2006 року зазначений Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 678 «Питання відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році»(далі –«Порядок відрахування»або «Постанова № 678»).

Тобто, порядок визначення розміру сплати та алгоритм дій платників частини прибутку був нормативно врегульований тільки 17.05.2006 року, який до того ж передбачав (п.6), що частина прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду державного бюджету, розраховується господарськими організаціями відповідно до порядку, встановленого Державною податковою адміністрацією.

19.07.2006 року наказом ДПА України № 421 було затверджено Порядок складання та форму Розрахунку частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, та порядок його складання (далі відповідно «Порядок складання Розрахунку»та «Форма Розрахунку»).

Зазначений Порядок складання Розрахунку був зареєстрований у Міністерстві юстиції України лише 03 серпня 2006 р. за № 929/12803, а отже лише з цієї дати став обов’язковим для позивача.

Відповідно до пункту 1 Порядку складання Розрахунку частини прибутку (доходу) цей Розрахунок подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Тобто, на дату прийняття постанови КМ України № 678 від 17.05.2006 р. та набрання чинності наказом ДПА України № 421 від 19.07.2006 р. (03.08.2006 р.) строк складання Розрахунку за перший квартал 2005 року вже минув.

Порядком складання Розрахунків зокрема визначено, що НАК "Нафтогаз України", її дочірні компанії та підприємства, показники діяльності яких враховані у консолідованому фінансовому плані Компанії, перераховують до державного бюджету частину прибутку (доходу) у сумі, що визначена їх фінансовими планами на 2006 рік відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2006 № 874 "Про затвердження консолідованого фінансового плану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та основних показників зведеного руху коштів Компанії на 2006 рік" (далі - Постанова № 874).

Пунктом 3 Постанови КМ України від 24.06.2006 року № 874 (тобто до завершення другого кварталу 2006 року) було встановлено, що НАК "Нафтогаз України" як окрема юридична особа, її дочірні компанії та підприємства, показники діяльності яких враховані у консолідованому фінансовому плані Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", перераховують до державного бюджету частину прибутку (доходу) у сумі, що визначена їх фінансовими планами на 2006 рік.

При цьому, пунктом 4 цієї постанови було внесено зміни до вищезгаданого «Порядку відрахування»відповідно до яких дочірні компанії НАК «Нафтогаз України», однією з яких є позивач, виключено з переліку суб’єктів, які здійснюють відрахування прибутку у загальному порядку.

Статтею 75 Господарського кодексу України визначено, що розподіл прибутку (доходу) здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів.

Саме у фінансовому плані затверджуються суми коштів, які зараховуються до Державного бюджету України.

Оскільки, загальний «Порядок відрахування» був ухвалений лише 17 травня 2006 року, а «Порядок складання розрахунку»та форму Розрахунку, якими було остаточно врегульовано правила розрахунку частини прибутку та форми податкової звітності –став обов’язковим для позивача з 03.08.2006 року і на той час загальний порядок визначення частини прибутку для позивача вже змінився, а саме –щодо сплати у 2006 році частини прибутку для позивача було встановлено виключення із загального правила відповідно до Постанови КМ України від 24.06.2006 року № 874, яке полягало в тому, що частина прибутку, яка спрямовується до Державного бюджету визначається фінансовим планом позивача, то до затвердження фінансового плану у позивача був відсутній обов’язок із сплати зазначених платежів до бюджету.

Виходячи із змісту постанови КМ України № 874 від 24.06.2006 року, її призначення та сфери відносин, що нею регулювались, з її прийняттям для позивача скасовувався попередній порядок визначення частини прибутку і відносини, які виникли до прийняття цієї постанови щодо визначення частини прибутку, підлягали регулюванню за новими правилами щодо визначення частини прибутку, а саме –шляхом його визначення у фінансовому плані.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 108 –111 додатку № 8 до справи) затверджений Міністерством палива та енергетики України фінансовий план позивача на 2006 рік був доведений позивачу листом НАК «Нафтогаз України»від 17.11.2006 року № 8/11-1590-8311.

Відповідно до цього фінансового плану (рядок 220) розмір відрахувань частини прибутку позивача до державного бюджету у 2006 році дорівнював нульовому значенню, а отже фактично у позивача був відсутній обов’язок сплати частини прибутку до бюджету за 9 місяців 2006 року, у зв’язку з несплатою якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідач не врахував вищенаведене в  сукупності, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року не відповідає зазначеним вимогам законодавства та прийнято без врахування вищезгаданих фактичних обставин, у зв’язку з чим його слід визнати протиправним в цілому, що означає, що спірне рішення не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

(5) Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000514120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобов’язань за платежем «авансовий внесок з податку на прибуток»(«податок на дивіденди») на суму основного платежу на суму 2 483 050 грн., штрафних санкцій у розмірі 4 966 100 гривень, а всього на суму 7 449 150 гривень суд відзначає наступне.

В Акті перевірки (п. 3.1.4., арк. 120) відповідач мотивує дане рішення порушенням позивачем вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо сплати частини прибутку (доходу) до загального фонду бюджету (дивідендів) за 2004 рік та 1 квартал 2005 року без попередньої або одночасної сплати авансового внеску з податку на прибуток у сумі 2 483 050 грн.

Штрафні санкції відповідачем нараховані на підставі п.п. 17.1.9. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Як вбачається з Акту перевірки, ДК "Укртрансгаз" відобразила в Декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2005 року (а.с. 1, додатку № 9 до справи), а також в деклараціях за перше півріччя 2005 року (а.с. 20, додатку № 9 до справи), три квартали 2005 року (а.с. 50, додатку № 9 до справи), за 2005 рік (а.с. 90 додатку № 9 до справи), поданих до податкового органу, нарахування частини прибутку (доходу), що підлягає до сплати до державного бюджету на загальну суму –9 932 200 грн. (податкові зобов’язання), в тому числі:

- у рядку 21 а) - нараховану частину прибутку (доходу), що підлягає до сплати до державного бюджету, у розмірі 15% від суми чистого прибутку за 2004 рік –4 404 800 грн.;

- у рядку 21 б) - нараховану частину прибутку (доходу), що підлягає до сплати до державного бюджету, у розмірі 30% від суми чистого прибутку за 1 квартал 2005 року -5 527 400 грн.

В Акті перевірки встановлено, що вищезазначена сума частини прибутку (доходу) до Державного бюджету за 2004 рік та 1 кв.2005 року у розмірі 9 932 200,00 грн. сплачена ДК "Укртрансгаз" 02.06.2005 року (дата внесення змін в картці особового рахунку), без сплати авансового внеску з податку на прибуток, що і стало підставою для ухвалення оскаржуваного рішення.

Позивач у позовній заяві заперечує проти оскаржуваного рішення (а.с. 31, том 1) та зазначає, що в декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2005 року в рядку 21 «б»задекларував зобов’язання щодо сплати частини прибутку (доходу) за результатами діяльності у 2005 році. При цьому, 23.05.2005 року позивач звернувся до податкової інспекції з листом № 4978/8-07 (а.с. 100 додатку 8 до справи) щодо зарахування переплати з ПДВ в рахунок погашення платежів з частини прибутку (доходу) у сумі 5 527 400 гривень за результатами діяльності за 1 квартал 2005 року та 4 408 800 гривень –за результатами діяльності у 2004 році.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків з бюджетом станом на 30.06.2005 року податковою інспекцією здійснено зарахування вищевказаного платежу (а.с. 101 додатку № 8 до справи).

В той же час, як зазначає позивач, відповідно до листа НАК «Нафтогаз України»від 10.08.2005 року № 8/11-1216-6116 йому було доведено, що відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови КМ України від 14.05.2005 року № 350 дочірні підприємства НАК «Нафтогаз України»перераховують до Державного бюджету у поточному році частину прибутку у сумі, що визначена їх фінансовими планами, відповідно до узгодженого з Мінфіном України щомісячного графіку. Відповідно до статей 75 та 89 Господарського кодексу України та п.п. 3 п. 2 зазначеної постанови фінансові плани дочірніх підприємств НАК «Нафтогаз України»підлягають затвердженню Кабінетом Міністрів України, однак станом на дату зазначеного листа та до кінця 2005 року фінансовий план позивача не був затверджений.

Виходячи з цього позивач вважає, що у нього був відсутній обов’язок щодо сплати частини прибутку (доходу) до бюджету за результатами діяльності у 2005 році, а отже і обов’язок щодо сплати авансового внеску.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»(в редакції Закону № 2285-IV від 23 грудня 2004 року) було встановлено, що господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності 2004 року (крім результатів фінансово-господарської діяльності у 2004 році, з яких сплачено частину прибутку (доходу) відповідно до статті 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році.

Відповідно до частини 4 зазначеної статті норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок і нормативи відрахувань господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році, був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2005 р. № 50.

У зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України»від 25.03.2005 року № 2505-IV, зазначені норми щодо сплати частини прибутку були викладені у статті 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»в редакції Закону від 25.03.2005 року № 2505-IV.

          Як встановлено судом, позивач самостійно визначив (задекларував) в рядку № 21 Декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2005 року вищенаведені податкові зобов’язання на загальну суму –9 932 200 гривень, сплата яких позивачем та відповідачем не заперечується.

Відповідно до пункту 1.11 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-III) податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до пункту 1.2. цього ж закону, податкове зобов'язання, це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до п. 5.1. цього Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, за цим епізодом позивач самостійно визначив податкові зобов’язання з податку на прибуток.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону, позивач не скористався своїм правом на подання уточнюючого розрахунку або самостійно виправлення помилок в контексті його доводів про відсутність обов’язку щодо нарахування та сплати частини прибутку (доходу) за спірний період.

Отже, при вирішення питання щодо наявності/відсутності обов’язку позивача із сплати авансового внеску, суд виходить з того, що вищенаведені податкові зобов’язання щодо частини прибутку є узгодженими і оскарженню не підлягають.

У взаємозв’язку з вищенаведеним, суд відзначає, що відповідно до наказу ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання»від 29.03.2003 року № 143, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8.04.2003 р. за № 271/7592, рядок 21 декларації має найменування «Дивіденди та прирівняні до них платежі, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами».

Відповідно до абзацу шостого п.п. 7.8.2. п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, що має місце в даному випадку у зв’язку з визначенням позивачем податкових зобов’язань в рядку 21 декларації, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними у першому, другому та третьому абзацах цього підпункту, незалежно від того, чи є особа платником податку на прибуток, чи ні.

Виходячи з цього та в кореспонденції з правилами абзацу першого пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 згаданого Закону, позивач, задекларувавши зобов'язання зі сплати частину прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету України, мав нараховувати та вносити до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на визначену ним у декларації суму. Зазначений авансовий внесок, за правилами п.п.7.8.2. цього Закону, вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Отже, з урахуванням обставин справи та враховуючи те, що всупереч наведеному авансовий внесок не був сплачений позивачем, в даному випадку висновки відповідача, викладені щодо даного епізоду в Акті перевірки, відповідають вимогам закону, у зв’язку з чим підстав для визнання протиправним спірного рішення у зазначеній частині немає.

З огляду на вищенаведене суд не погоджується з висновками судово-економічної експертизи №10784/10785/10786 від 30.11.2007 р. про відсутність документального підтвердження виявлених відповідачем порушень.

(6) Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині, що направлена на новий розгляд, а саме щодо визначеного Актом перевірки заниження валових доходів за 1 квартал 2006 року (щодо транзиту) на суму 5 966 992,00 гривень, судом встановлено наступне.

В Акті перевірки (п. 3.1.4, арк. 83-84; додаток № 5 до справи а.с. 138-139) від 26.01.2007 р. № 141/41-20/30019801 відповідачем встановлено порушення позивачем пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме - не включено до складу валових доходів в І кварталі 2006 року вартість послуг по транзиту газу за жовтень 2005 року - січень 2006 року по напрямкам транзиту з ПГС Ужгород, з ПГС через Берегово та з ПГС через Дроздовичі, в розмірі 5 966 992,0 грн.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. 44 –54 додатку № 5 до справи; арк. 2 –25 додатку № 7 до справи) між НАК «Нафтогаз України»(Замовник) та ДК «Укртрансгаз»(Виконавець) укладені договори на транзит природного газу через територію України від 12.01.2005 р. № 05.11-2 та від 03.02.2006 р. № 116-47.

Умовами договорів, зокрема, передбачено, що Виконавець зобов'язується здійснити транзит природного газу через територію України, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги (п.1). Виконавець приймає газ в загальному потоці на пунктах здачі-приймання на кордоні України з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Молдова в момент його надходження в газотранспортну систему України та здійснює транзит газу через територію України до пунктів здачі-приймання на кордоні України з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею і Молдовою (п.2.1). Послуги по транзиту газу оформлюються Замовником і Виконавцем актами здачі-приймання послуг по транзиту газу. В зазначених актах вартість наданих Виконавцем Замовнику послуг по транзиту газу за звітний місяць визначається на підставі актів здачі-приймання газу (3.3). Вартість послуг за місяць узгоджується сторонами щомісячно та зазначається у додаткових угодах до даного договору (п.4.2.).

У Акті перевірки 26.01.2007 р. № 141/41-20/30019801 зазначено, що акти здачі-приймання послуг по транзиту газу за жовтень 2005 р. (від 31.10.2005р.), за листопад 2005р. (від 30.11.2005р.), за грудень 2005р. (від 31.12.2005р.) та за січень 2006 р. (від 31.01.2006р.) складені без узгодження сторонами вартості послуг. Так, в актах зазначені дані про напрямок поставок та кількість газу. При цьому, відстань поставок і, відповідно, сума (вартість послуги) не визначено.

Зокрема, що стосується спірних відносин, згідно актів здачі-прийомки послуг по транзиту газу  за договорами № 05.11-2 від 12 січня 2005 року та № 116-47 від 03 лютого 2006 року укладеними між ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз Україна»:

- від 31 жовтня 2005 року зазначено: - в графі напрямок поставок та відстань, км - з ПГС Ужгород* (кілометраж не зазначено); - в графі кількість газу, тис. куб. м. навпроти напрямку „з ПГС Ужгород*" зазначено 387389,810; * - примітка, що сторони домовились, що послуги по транспортуванню газу, відібраному із ПСГ, будуть оформлені окремим актом, після узгодження відстані транспортування;

- від 30 листопада 2005 року зазначено: в графі напрямок поставок та відстань, км- з ПГС Ужгород* (кілометраж не зазначено), - в графі кількість газу, тис. куб. м. навпроти напрямку „з ПГС Ужгород *" зазначено 913195,586; * - відстань транзиту газу з ПГС до ПСГ Ужгород на даний час узгоджується.

- від 31 грудня 2005 року зазначено: - у графі напрямок поставок та відстань, км- з ПГС Ужгород* (кілометраж не зазначено), - в графі кількість газу, тис. куб. м. навпроти напрямку „з ПГС*" зазначено 688610,190; * - відстань транзиту газу з ПГС до ПСГ Ужгород на даний час узгоджується.

- від 31 січня 2006 року зазначено: - у графі напрямок поставок та відстань, км- з ПГС* через Берегово (кілометраж не зазначено), - в графі кількість газу, тис. куб. м. навпроти напрямку „з ПГС* через Берегово" зазначено 51500,0, - в графі напрямок поставок та відстань, км- з ПГС* через Дроздовичі (кілометраж не зазначено), - в графі кількість газу, тис. куб. м. навпроти напрямку „з ПГС* через Дроздовичі" зазначено 241500,0; *- відстань транзиту газу з ПГС до ПСГ Ужгород на даний час узгоджується.

З лютого 2006 року по вересень 2006 року в актах здачі-прийомки послуг по транзиту газу підписаних ДК „Укртрансгаз" та НАК „Нафтогаз Україна" відстань по напрямкам транзиту складає: з ПГС через ГВС «Ужгород»- 242 км.; з ПГС через «Берегове»- 428,4 км.; з ПГС через «Дроздовичі»- 319,6 км.

Як вважає відповідач, ґрунтуючись на цих даних, напрямки поставки та відстані в кілометрах транзиту газу через територію України є величиною постійною і не змінюються.

Таким чином, на думку відповідача, з лютого 2006 року ДК „Укртрансгаз" отримавши інформацію щодо відстані по напрямкам транзиту з ПГС через ГВС Ужгород, з ПГС через Берегово та з ПГС через Дроздовичі, необхідну для визначення вартості наданих послуг з транзиту, в порушення пп. 4.1.1, п.4.1 ст.4, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не здійснило необхідних розрахунків та не включило до складу валового доходу вартість послуг по транзиту природного газу по вищезазначеним напрямкам, що призвело до заниження валових доходів за І квартал 2006 року на 5 966 992,0 грн.

Позивач, заперечуючи вищевикладені доводи відповідача (а.с. 8-10, т. 1), зазначив, що така позиція податкового органу свідчить про нерозуміння ним механізм розрахунку вартості послуг з транзиту газу, оскільки достатніми умовами для визначення вартості послуг з транзиту газу є узгоджені сторонами обсяг газу і відстань транспортування. Тобто документальною підставою для включення вартості послуг з транзиту газу до складу валових доходів є узгодження вартості фактично наданих послуг у вигляді підписаного акту здачі-приймання послуг по транзиту газу, де враховані по конкретному маршруту транспортування конкретний обсяг газу і відстань транспортування. Відстані транзиту газу у окремих місяцях не є незмінними величинами та залежать від конкретного режиму роботи газотранспортної системи у конкретному місяці, тобто, по якій конкретно ділянці газопроводу транспортується природний газ у конкретному напрямку протягом звітного періоду. Співпадіння відстаней транспортування по тих же маршрутах у лютому - вересні 2006 року свідчить лише про те, що у лютому - вересні режими роботи ГТС по цих напрямках були приблизно однаковими, проте це аж ніяк не означає, що вони були такими ж протягом жовтня 2005 –січня 2006 роках.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, зазначені операції були відображені в податковому обліку  з податку на прибуток у 4 кварталі 2006 року та за 2006 рік в цілому.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про нафту і газ»транзит газу трубопроводами - це переміщення відповідно до укладених угод магістральними трубопроводами територією України між прикордонними пунктами приймання та здавання газу, що надійшли з території інших держав і призначені для споживачів за межами України, а також переміщення по магістральних трубопроводах газу та продуктів їх переробки, пов'язане з наданням послуг з тимчасового їх зберігання або переробки на території України з подальшим переміщенням за її межі.

Статтею 44 цього Закону встановлено, що в межах Єдиної газотранспортної системи України діють обов'язкові для всіх організаційних структур виробнича дисципліна, правила надання оперативної інформації про обсяги газопостачання, об'єм, режими транспортування і споживання газу, обліковий час тощо.

Як вбачається із змісту вищевказаних договорів про транзит газу, сторони заздалегідь визначили напрямки транспортування газу, у т.ч. –газовимірювальні станції «Ужгород», «Берегове», «Дроздовичі»(п.2.1.).

Відповідно до договорів, акти приймання-здачі послуг по транзиту газу за відповідний місяць уповноважені представники сторін складають до 15-го числа, наступного за звітним місяцем (п.3.3. договору). Пунктом 5.1. договорів визначено, що оплата послуг здійснюється протягом місяця, в якому здійснюється поставка, а остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 25 числа наступного за звітним.

При цьому, місячні акти складаються на підставі добових актів, шляхом складання щодобових показників всіх замірних ниток за звітний місяць (п. 3.2.).

Розподіл обсягів газу по конкретних напрямках, довжина транзиту, порядок визначення кількості і вимоги щодо якості визначаються в Технічній угоді на 2005 рік до Контракту (між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України») (пункти 2.4., 2.3. договорів про транзит).

Технічні умови транзиту газу до ПСГ України та від ПСГ до кордону України з іншими європейськими країнами, на особливості якого посилається позивач у позовній заяві, визначалась умовами пунктів 2.3. договору на 2005 рік та п. 2.2. договору про транзит від 03.02.2006 р. з посиланням на умови транспортування за контрактами з ВАТ «Газпром».

Умовами договорів про транзит не передбачалось окремого узгодження сторонами відстані транспортування.

З наведеного вбачається, що сторони договору були в повному обсязі ознайомлені з умовами транспортування газу, напрямками транспортування, відстанню транспортування, у т.ч. у разі транспортування до ПСГ України (підземних сховищ газу) та з ПСГ, яка (відстань) сторонами не ставилась під сумнів, з чого вбачається їх впевненість у наявності інформації, необхідної для надання послуг по транзиту та можливість сторін договору скласти та підписати акт наданих послуг щодо підсумку транспортування (транзиту газу) за минулий місяць з урахуванням відстані транспортування (на підставі, зокрема, добових актів) протягом 15-ти календарних днів наступного місяця за звітним, а також здійснювати поточні розрахунки протягом звітного місяця, але не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним.

Позивач не надав доказів, у т.ч. у додаткових поясненнях від 04.10.2010 року (з урахуванням пояснень від Об’єднаного диспетчерського управління ДК «Укртраснгаз»від 30.09.2010 р. № 64-1751/2), того, що за спірними операціями з транзиту газу з ПСГ до прикордонних ГВС величина відстані у спірних періодах транспортування відрізнялась (змінювалась) у порівнянні з операціями по транзиту в інших періодах надання послуг з транзиту.

Як вбачається з додаткової угоди № 5 від 16.02.2006 року між компанією Rosukrenergo AG та НАК “Нафтогаз України», технічним виконавцем якої є позивач в рамках виконання вищевказаних договорів про транзит спірних обсягів між позивачем та НАК «Нафтогаз України», відстань транзиту складає ті самі величини, що і у спірні періоди, а також надалі з лютого 2006 року.

В сукупності вищенаведене спростовує доводи позивача про те, що лише у грудні 2006 року позивачу стало відомо про відстань транспортування шляхом укладання додаткових угод до договорів про транзит, що, як він вважає, заважало відобразити валовий дохід від зазначених операцій раніше.

Доводи позивача також спростовуються тим, що, як вбачається з матеріалів справи, вже починаючи з лютого 2006 року, тобто вже у 1 кварталі 2006 року, позивачем складалися акти про транзит, в яких було відображена відстань транспортування відібраного з ПСГ газу через ГВС «Ужгород», «Берегове», «Дроздовичі», однак позивач лише 29 грудня 2006 року склав акт про транзит газу за період жовтня –грудня 2005 р. та січня 2006 року, в яких підтвердив ту ж відстань транзиту, що визначалась в актах з лютого 2006 року.

При цьому, додатковими угодами № 1 від 29.12.2006 р. до контракту на транзит у 2005 році та № 9 до договору на транзит від 03.02.2006 року сторони погодили, що умови цих додаткових угод, зокрема щодо відстані, застосовуються до відносин, що склалися відповідно з 1 жовтня 2005 року та з 01 січня 2006 року, однак наведене не було враховано позивачем з метою оподаткування спірних операцій.

У зв’язку з цим суд відзначає, що відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

За визначенням підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 зазначеного Закону валовий доход включає загальні доходи, зокрема, від продажу послуг.

Згідно з підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 цього Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця /замовника/ на банківський рахунок платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, що підлягають продажу, у разі продажу товарів /робіт, послуг/ за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт /послуг/ - дата фактичного надання результатів робіт /послуг/ платником податку.

Таким чином, з метою оподаткування при визначенні дати збільшення валового доходу за спірним епізодом правове значення має саме фактичне надання послуг.

Отже, враховуючи, що величина відстані транзиту за спірними операціями була відома позивачу з лютого 2006 року (у т.ч. враховуючи додаткову угоду № 5 від 16.02.2006 року між компанією Rosukrenergo AG та НАК “Нафтогаз України», технічним виконавцем якої був позивач), виходячи із правил пункту 4.1.5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач був зобов’язаний збільшити валовий дохід за результатами 1 кварталу 2006 року за операціями з транспортування газу у спірні періоди, але не виконав цей обов’язок.

Наведене свідчить, що висновки відповідача в Акті перевірки щодо заниження валових доходів за 1 квартал 2006 року на суму 5 966 992,00 гривень за даним епізодом є обґрунтованими та відповідають приписам чинного законодавства, а отже позовні вимоги щодо визнання нечинним оскаржуваного рішення в частині, що ґрунтується на зазначених висновках, задоволенню не підлягають.

З огляду на вищенаведене суд не погоджується з висновками судово-економічної експертизи №10784/10785/10786 від 30.11.2007 р. про відсутність документального підтвердження виявлених відповідачем порушень.

          (7) Щодо вищенаведеного податкового повідомлення-рішення № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині, що направлена на новий розгляд, а саме в частині визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток на суму 62 179 грн.  (щодо валових витрат на заробітну плату медичного пункту), суд встановив наступне.

У п/п. 2 пункту 3.1.2.5 Акту перевірки (стор. 105-106; а.с. 160-161 додатку № 5 до позовної справи), відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем пункту 5 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 01 липня 2004 року (Закон № 1957-IV), яке призвело до завищення валових витрат на загальну суму 62 179 грн.

Як визначив відповідач, позивач утримує медичний пункт, наявність якого зумовлена колективним договором та в якому безкоштовно надається медична допомога працівникам підприємства.

За висновком відповідача ДК «Укртраснгаз»за перевірений період відносив до валових витрат заробітну плату працівників медичного персоналу, нарахування на обов’язкові соціальні заходи на заробітну плату таких працівників у повному обсязі замість 50 %, що зумовлено приписами п. 5.4.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням п. 5 розділу II Закону № 1957-IV.

Позивач заперечує ці висновки (а.с. 19-20, т. 1 справи) та з урахуванням додаткових пояснень від 04.10.2010 року вважає, що оподаткування цих операцій регулюється за правилами п. 5.6.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Як вбачається з положень статуту позивача (а.с.78, том. 1), основними видами діяльності ДК «Укртрансгаз»є надання послуг з транспортування і зберігання природного газу, а у галузі охорони здоров’я - надання медичних послуг працівникам, оздоровлення працівників компанії.

Відповідно до п. 5.4.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності, зокрема, таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації), як пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам.

Відповідно до п. 5.4.10. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації) пунктів медичного огляду найманих працівників, наявність яких зумовлена законодавством або колективними договорами, укладеними згідно із законом.

Відповідно до п. 5 розділу II Закону № 1957-IV, які є спеціальними щодо спірних відносин, витрати, пов'язані із забезпеченням основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, визначених у підпункті 5.4.9, та пунктів медичного огляду, передбачених підпунктом 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", включаються до складу валових витрат платника податку у розмірі 50 відсотків від суми понесених витрат до моменту передачі таких об'єктів і пунктів на баланс відповідного бюджету або їх приватизації згідно із законом.

Виходячи з аналізу цих норм та економічного змісту витрат на утримання та експлуатацію об’єкту, до яких зокрема відносяться витрати на оплату енергії, комунальних послуг, заробітну плату технічного персоналу та інші витрати, пов'язані з утриманням об'єкта в належному стані та його експлуатацією, включаються до складу валових витрат платника податку в повному обсязі.

В той же час, витрати на забезпечення основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, зокрема медичних пунктів, які складаються з витрат на виплату заробітної плати медичного, педагогічного, тренерського персоналу, працівників їдальні тощо, на підставі приписів п. 5 розділу II Закону № 1957-IV включаються до складу валових витрат платника податку у розмірі 50 відсотків від суми понесених витрат, що не було враховано позивачем.

Позивач не надав доказів наявності підстав, з якими правила підпункту 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» пов’язують можливість включення до складу валових витрат сум будь-яких витрат сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку із здійсненням обов’язкових заходів щодо охорони праці, передбачених Законом України «Про охорону праці».

За таких обставин, спірне рішення в частині, що направлене на новий розгляд, а саме в частині донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток на суму 62 179 грн. відповідає вимогам законодавства, а отже позов в цій частині слід залишити без задоволення.

З огляду на вищенаведене суд не погоджується з висновками судово-економічної експертизи №10784/10785/10786 від 30.11.2007 р. про відсутність документального підтвердження виявлених відповідачем порушень.

(8) Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року, в частині визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 3 506 051,29 гривень, в якій справу направлено на новий розгляд виходячи із змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.06.2010 року, суд зазначає наступне.

В Акті перевірки № 24/23-3/25560823 від 30.01.2007 р. (додаток № 4 до справи) встановлено порушення ст. 9 Закону «Про Державний бюджет України на 2005 рік», пп. 7.4.1, 7.4.2 п. 7.4 ст. 7, п. 11.6 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у завищені податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2005 року на загальну суму 3 506 051 грн. 29 коп., який сформовано за операціями з поставки газу за нульовою ставкою та взаємопов’язаною з цією поставкою газу операцією з відступлення права вимоги боргу.

Позивач (т.1., а.с. 39-41) вважає доводи відповідача в цьому Акті перевірки такими, що не відповідають вимогам законодавства та зазначає, що податкова накладна є підставою для включення відповідних сум до складу податкового кредиту, а отже позивач правомірно сформував податковий кредит на спірну суму у відповідному звітному періоді на підставі податкової накладної від 30.06.2005 року № 13138 (а.с. 141 додатку № 4 до справи).

Як вбачається з матеріалів справи і підтверджується сторонами, станом на 01.01.2005 року у ДК «Укртраснгаз»(в особі філії УМГ «Львівтрансгаз») (Покупець) обліковувалась заборгованість за природний газ перед ДК «Газ України»(Продавець) у сумі 26 543 451,26 грн., яка виникла за договором від 02.02.1998 року № 39-67 про постачання природного газу.

Зокрема, у 1998 році Продавець здійснював поставку Покупцю імпортованого природного газу об’ємом 185 млн.куб.м. по ціні 80 доларів США без ПДВ, загальною вартістю 14 800 тис. доларів США.

За перевірений період покупцем в податковому обліку операції з поставки газу проводились з нарахуванням ПДВ за нульовою ставкою, оскільки відповідно до п. 11.6. Закону України «Про податок на додану вартість»в період до 01 січня 2000 року діяли положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з продажу газу, імпортованого в Україну.

Таким чином, згадані операції з поставки газу оподатковувались за нульовою ставкою ПДВ і в податковому обліку на час здійснення операцій з поставки газу були відображені саме таким чином, що визнається сторонами та відповідало вимогам чинного на період поставки газу законодавства.

Що стосується наслідків укладання взаємопов’язаного з цією операцією договору уступки права вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до умов договору 14/25-1413 від 01.06.2005 р.  (а.с. 117 -122 додатку № 7 до справи) «Про відступлення права вимоги» (далі Договір уступки) укладеного між ДК «Газ України»(Первісний кредитор) та ВАТ «Львівгаз»(Новий кредитор), Первісний кредитор уступив Новому кредитору право вимоги грошових вимог до ДК «Укртрансгаз»на загальну суму 101 684 420,00 гривень.

Згідно з п. 1.2. Договору уступки до Нового кредитора (ВАТ «Львівгаз») переходить право вимагати від Боржника (ДК «Укртрансгаз») належного виконання зобов’язання за договорами, вказаними у Додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 36 Додатку № 1 до Договору уступки (додаток до справи 7, л.с. 122), Новому кредитору (ВАТ «Львівгаз») відступлено право вимоги з ДК «Укртрангаз»за вищезгаданим договором на поставку газу від 02.02.1998 р. № 39-67 у сумі 17 530 256,46 гривень без урахування ПДВ, ПДВ нараховано у сумі 3 506 051,30 гривень, а всього разом з ПДВ –21 036 307,76 гривень.

Листом від 03.06.20005 року ДК «Газ України»проінформувала ВАТ «Львівгаз»та ДК «Укртрансгаз»про відступлення права вимоги за вищевказаними договорами та про те, що новим кредитором за зобов’язаннями є ВАТ «Львівгаз».

Як вбачається з матеріалів справи, саме за результатами укладання Договору уступки, на частину зобов’язань, пов’язаних з вищевказаною поставкою газу, 30.06.2010 року ДК «Газ України»видала ДК «Укртрансгаз»податкову накладну № 13138 (а.с. 141, додаток № 4 до справи), в якій сума ПДВ визначена у розмірі 3 506 051,29 грн.

Як вказано в цій податковій накладній, вона видана на підставі вищезгаданого договору на поставку газу № 39-67 з додатковим посиланням на Договір уступки № 14/05-1413.

В цій податковій накладній номенклатурою товарів визначено «Природний газ»,  дата відвантаження «30.06.2005», кількість та одиницю виміру не визначено, форма розрахунків «розрахунковий рахунок», однак доказів поставки газу у 2005 році від ДК «Газ України»до ДК «Укртрансгаз»під час розгляду справи не надано.

Тобто, спірний податковий кредит сформований за податковою накладною, виданою у зв’язку з поставкою у 1998 році природного газу, яка оподатковувалась за нульовою ставкою.

Позивач (а.с. 39, том 1) підтверджує, що спірний податковий кредит сформований за операцією з поставки у 1998 році імпортованого природного газу за договором від 02.02.1998 року № 39/67, яка, як зазначено вище, оподатковувалась за нульовою ставкою.

Таким чином, узагальнюючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що спірні взаємовідносини виникли у зв’язку з різним розумінням сторонами режиму оподаткування операції з поставки природного газу за нульовою ставкою у взаємозв’язку з наступною операцією відступлення права вимоги боргу за цей газ третій особі, з якою позивачем проведено надалі зарахування зустрічних грошових вимог.

При цьому, суд наголошує на тому, що спірні взаємовідносини не пов’язані з придбанням та/або рухом векселів.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 11.6. Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, що діяла протягом 1998 - 1999 років, до 1 січня 2000 року діяли положення цього Закону, які стосувалися встановлення нульової ставки податку на додану вартість з поставки газу, імпортованого в Україну.

Тобто, вищезгадані операції з поставки газу у 1998 році між ДК «Газ України»(продавець) та ДК «Газ України»(покупець) оподатковувались за нульовою ставкою.

Зазначені вимоги Закону про ПДВ, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, були дотримані при відображені в податковому обліку операцій з поставки газу у звітних періодах поставки (1998 рік).

Що стосується наступної операції з відступлення ДК «Газ України» права вимоги з ДК «Укртрансгаз»на користь ВАТ «Львівгаз», то суд приходить до висновку, що ця операція не змінила режиму оподаткування за нульовою ставкою попередньої операції між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»з купівлі-продажу імпортованого природного газу на території України, її вчинення не призвело до виникнення у позивача права на спірну суму податкового кредиту, не дивлячись на наявність у позивача податкової накладної.

Виходячи із змісту ст. 512 ЦК України, у зв’язку з відступленням права вимоги відбулася заміна кредитора у зобов’язанні (ДК «Газ України»на ВАТ «Львівгаз»), боржник (ДК «Укртрансгаз») залишився незмінним, зміст і сутність зобов’язання (грошове зобов’язання сплатити певну суму на користь нового кредитора) не змінилися.

В контексті відносин між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз», Закон про ПДВ не містить приписів, щодо оподаткування податком на додану вартість за ставкою 20% операцій із заміни кредитора в зобов’язанні, що виникло з оподатковуваної за нульовою ставкою операцією, у т.ч. з тих підстав, що об’єктом оподаткування згідно п.3.1. Закону про ПДВ є операції з поставки товару, до яких операція із заміни кредитора у зобов’язанні не належить, а також виходячи з того, що відповідно до п.п. 3.2.4. Закону про ПДВ не є об’єктом оподаткування операції з обігу валютних цінностей, зокрема, національної валюти, право вимоги якої в даному випадку було відступлено за Договором уступки.

Що стосується доводів позивача в поясненнях від 04.10.2010 року про те, що розглядувана операція із заміни кредитора між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз» у взаємозв’язку з наступним зарахуванням зустрічних грошових між ВАТ «Львівгаз»та ДК «Укртрансгаз» (заяви ВАТ «Львівгаз»№ 01-3387 та № 01-3406 за першим епізодом у цій справі) є бартерною, що на думку позивача є підставою для оподаткування ПДВ за ставкою 20% попередньо здійсненої операції з поставки газу між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз», суд, виходячи з вищевикладеного, вважає їх помилковими, оскільки операція із заміни кредитора не припиняє зобов’язань, в даному випадку змінюється лише кредитор, що не впливає на режим оподаткування початкової операції з поставки газу за нульовою ставкою.

У взаємозв’язку з вищенаведеним та в контексті впливу здійсненого між ВАТ «Львівгаз»та ДК «Укртрансгаз» зарахування зустрічних вимог на початкову операцію між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз» з поставки газу за нульовою ставкою, суд зазначає, що виходячи з положень п.п. 1.19 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, є бартерною. Однак, виходячи з положень п.3.1. Закону про ПДВ бартерні операції не є окремим самостійним об'єктом оподаткування, а тому нарахування податку на додану вартість під час здійснення таких операцій повинно здійснюватися залежно від того, чи оподатковується цим податком кожна окрема поставка товару, що відбувається в межах певної бартерної операції. За загальним правилом на бартерні операції повинні поширюватися ті самі правила оподаткування податком на додану вартість, що і на операції із застосуванням грошових розрахунків (у тому числі правило «першої події»). Інших відмінностей податкового режиму бартерних операцій Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає. А отже, зарахування зустрічних грошових вимог ніяким чином не вплинуло на режим оподаткування початкової операції з поставки газу між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз» до якої початково була застосована нульова ставка ПДВ.

При цьому, в контексті податкових наслідків для ДК «Газ України»та ВАТ «Львівгаз»вчинення операції з уступки права вимоги та встановленого режиму оподаткування до цих відносин, слід додати, що відповідно до пп. 3.2.5. Закону про ПДВ не є об'єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності (зокрема, валюта України). Оскільки за змістом глави 77 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про банки та банківську діяльність», факторинг є банківською операцією, а відносини з відступлення права вимоги мають власне правове регулювання, для ДК «Газ України»та ВАТ «Львівгаз»дана операція розглядається як така, що не є об’єктом оподаткування.

Отже, оскільки початкова операція з поставки газу оподатковувалась на нульовою ставкою ПДВ, наступне відступлення права вимоги та зарахування зустрічних вимог не змінило режим оподаткування початкової операції з поставки газу за нульовою ставкою та не є підставою для наступного оподаткування цієї операції за ставкою 20%, а отже, з урахуванням положень п.п. 7.2.3., 7.2.6. 7.3.1., 7.4.1. Закону про ПДВ, суд приходить до висновку про відсутність підстав для формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі податкової накладної № 13138 від 30.06.2010 р., яка видана на підставі договору на поставку газу № 39-67 з додатковим посиланням на Договір уступки № 14/05-1413.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача про невідповідність податкової накладної № 13138 від 30.06.2010 р. вимогам закону про ПДВ, а отже і про неможливість формування податкового кредиту на її підставі навіть при здійсненні оподатковуваної ПДВ операції.

Відповідно до п.п. 7.2.1. Закону про ПДВ, податкова накладна має містити окремими рядками, зокрема: (п/п. «е») кількість (обсяг, об'єм); (п.п. «ж») ціну поставки без врахування податку. В той же час, як зазначено вище, в податковій накладній відсутнє визначення одиниці виміру товару, кількість (об’єм), ціни продажу. При цьому, в накладній дата відвантаження газу визначена «30.06.2005», що не відповідає фактичним обставинам (поставка відбулася у 1998 році).

Оскільки вищезгадана податкова накладна не містить всіх обов’язкових реквізитів та не відповідає у вищезгаданій частині вимогам Закону про ПДВ, в контексті п.п. 7.2.3. зазначеного закону вона не може вважатися розрахунковим і звітним документом і у тому випадку, якщо здійснена оподатковувана операція.

Виходячи із змісту п.п. 7.2.6. Закону про ПДВ така податкова накладна не є підставою для формування податкового кредиту і у випадку, якщо здійснена оподатковувана операція.

Таким чином, висновок податкового органу в цій частині є законним і обґрунтованим, а отже спірне повідомлення-рішення № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року слід залишити без змін.

З огляду на вищенаведене суд не погоджується з висновками судово-економічної експертизи №10784/10785/10786 від 30.11.2007 р. про відсутність документального підтвердження виявлених відповідачем порушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, відповідач частково довів законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень, виходячи з чого суд приходить до висновку про часткове задоволення позову у визначеній вище частині відповідно до належного способу захисту прав позивача, а саме про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення №0000504120/3 від 18 вересня 2007 року.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.          

Суддя                                                                                                О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 14 жовтня 2010 року.