< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 вересня 2010 р. Справа № 2а-20814/10/0570
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10 год. 25 хв.
Донецькому окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванченкова А.С.,
суддів Лазарєва В.В., Бойка М.І.,
при секретарі судового засідання Чалян Н.А.,
за участю :
позивача - не з’явився,
представника відповідача 1 - не з’явився,
представника відповідача 2 - не з’явився,
представника відповідача 3 - не з’явився,
представника відповідача 4 - не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Донецького апеляційного адміністративного суду про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2010 року судді Донецького апеляційного адміністративного суду ОСОБА_20, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 звернулись до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа Донецький апеляційний адміністративний суд, про визнання неправомірною бездіяльності Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання позивачів з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу та грошового забезпечення, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі, встановленому Законом від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, зобов’язання Державної судової адміністрації України нарахувати та сплатити кожному позивачу заборгованість по заробітній платі з урахуванням відповідної надбавки за вислугу років від суми щомісячного заробітку та грошовому забезпеченню за період з 19 серпня 2009 року по день прийняття судом рішення, зобов’язання Міністерства фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості з заробітної плати і щомісячного грошового утримання з 19 серпня 2009 року по день прийняття судом рішення (а.с. 4-11).
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що у відповідності до статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно частини 2 статті 44 вказаного Закону в редакції, яка була чинною станом на 01 червня 2005 року, розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Також, відповідно положенням частини 4 цієї правової норми, суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30 червня 2005 року підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та визначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Починаючи з 01 січня 2006 року позивачам перераховано розмір заробітної плати на підставі вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України і у подальшому, незважаючи на неодноразове підвищення мінімальної заробітної плати, не змінювався та не перераховувався з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865. Постанова суду набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, тобто саме з цієї дати втратили чинність вказані положення постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243, і тому відповідачі повинні були застосовувати їх у первісній редакції та при обчисленні посадового окладу застосовувати розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, №10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними. Таким чином, з 22 травня 2008 року втратили чинність зміни до абзацу 2 частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів», які були внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Однак, позивачам надбавка за вислугу років продовжувала нараховуватися та виплачуватися у розмірі 15% від посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, а не від загальної суми щомісячного заробітку, що є протиправним.
Просили позов задовольнити.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2010 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 1).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року позовні вимоги в адміністративній справі №2а-19529/10/0570 роз’єднані в окремі провадження. Також, цією ухвалою від 25 серпня 2010 року виділені у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа - Донецький апеляційний адміністративний суд, про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії та справі присвоєний №2а-20814/10/0570.
Через відділ діловодства та документообігу до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач зазначив, що фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону. Обов’язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.
Державна судова адміністрація України не забезпечила подання кошторису на суми гарантованих законом заробітних плат суддів до Міністерства фінансів України та не здійснила фінансування витрат на виплату заробітної плати суддям в повному розмірі, тому для реального виконання судових рішень щодо виплати заробітної плати суддям, Державна судова адміністрація України повинна отримати за рішенням суду з Державного бюджету України додаткове фінансування на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів», виділення якого здійснює Міністерство фінансів України.
Незабезпечення фінансування заробітної плати суддів Донецького апеляційного адміністративного суду, у відповідності до встановленого додатком № 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року розміру 9,8 мінімальних заробітних плат з врахуванням зміни на протязі заявленого періоду рівня мінімальної заробітної плати, визначеного Законами України про Державний бюджет на 2009 та 2010 роки, а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», призвело до виплати заробітної плати не в повному розмірі, гарантованому державою.
Просив суд :
- визначити Донецький апеляційний адміністративний суд в якості відповідача у справі;
- визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів по повному фінансуванню заробітної плати з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року з розрахунку 9,8 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений Законами України про Державний бюджет на 2009 та 2010 роки, а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати у заявленому періоді;
- зобов’язати Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітної плати в розмірі 133832 грн.;
- зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити Донецькому апеляційному адміністративному суду додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітної плати в розмірі 133832 грн.;
- зобов’язати Донецький апеляційний адміністративний суд здійснити нарахування недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітної плати в розмірі 133832 грн.;
- зобов’язати Донецький апеляційний адміністративний суд за рахунок додатково отриманого від Державної судової адміністрації України фінансування здійснити виплату недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітної плати в розмірі 133832 грн. з утриманням податків та інших обов’язкових платежів.
Ухвалою від 14 вересня 2010 року суд залучив до участі у даній адміністративній справі у якості відповідача Донецький апеляційний адміністративний суд.
У судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача - Державної судової адміністрації України, в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник Державної судової адміністрації України не надавав. За таких обставин та враховуючи приписи частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача - Державної судової адміністрації України, на підставі наявних у справі доказів.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України, у судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення проти позову, у яких зазначив, що Законами України «Про Державний бюджет України» на 2007-2010 роки видатки для судів на фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі, оскільки такі виплати є обов’язковими. Ці видатки у 2007-2010 роках були фактично здійснені Державним казначейством України на 100 відсотків від плану.
Головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня.
Бюджетним кодексом України та Положенням про Міністерство фінансів України не передбачено підстав для фінансування Міністерством фінансів України заборгованості по заробітній платі, матеріальній допомозі та інших надбавок.
Позивачем не зазначено підстав звернення з вимогами до Мінфіну, не наведено фактів та не надано доказів порушення прав позивача на отримання заробітної плати саме Мінфіном.
Просив застосувати наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України та відмовити у задоволенні позову. Також просив розглянути справу за відсутності представника Міністерства фінансів України.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача - Міністерства фінансів України, на підставі наявних у справі доказів з урахуванням наданих ним заперечень проти позову.
Представник відповідача - Державного казначейства України, у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник Державного казначейства України не надавав. За таких обставин та враховуючи приписи частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача - Державного казначейства України, на підставі наявних у справі доказів.
Представник відповідача - Донецького апеляційного адміністративного суду, у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник Донецького апеляційного адміністративного суду не надавав. За таких обставин та враховуючи приписи частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача - Донецького апеляційного адміністративного суду, на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_2 Верховною Радою України обрано на посаду судді Донецького апеляційного адміністративного суду безстроково відповідно до Постанови № 1169-VI від 19 березня 2009 року.
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі - Закон № 2862-ХІІ) у редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних відносин, визначав статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідачів: Донецький апеляційний адміністративний суд, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України.
Згідно розрахунку заробітної плати у зв’язку із збільшенням мінімальної заробітної плати заробітна плата судді ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого протягом цього часу не змінювався.
Відповідно до статті 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац 2 статті 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З урахуванням статусу позивача - судді Донецького апеляційного адміністративного суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально - технічне забезпечення (частина 1 статті 130 Конституції України, стаття 3 Закону № 2862-ХІІ), держава взяла на себе обов’язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (частина 3 статті 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов’язання є протиправним.
Позивач є професійним суддею і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до пункту 5 Постанова Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 з 01 січня 2006 року посадовий оклад судді Донецького апеляційного адміністративного суду становить 9,8 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено пунктом 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до положень частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення пункту 14 статті 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов’язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід’ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушення конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ, частина 3 статті 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов’язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України та суду, в якому працює суддя.
Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності вони повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб’єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов’язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень, визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов’язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів - посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов’язане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб’єктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року) та, відповідно положенням статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов’язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень статті 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.
Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку…
Отже, враховуючи норми пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в невчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Тобто, з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та Донецький апеляційний адміністративний суд, зобов’язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року. Згідно розрахунку заробітної плати у зв’язку із збільшенням мінімальної заробітної плати за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітна плата судді ОСОБА_2 у вказаний період становила:
у серпні 2009 року - 7358 грн. замість 8293 грн.;
у вересні 2009 року - 7083 грн. замість 11315 грн.;
у жовтні 2009 року - 6547 грн. замість 11653 грн.;
у листопаді 2009 року - 6442 грн. замість 21211 грн.;
у грудні 2009 року - 9549 грн. замість 20501 грн.;
у січні 2010 року - 7832 грн. замість 19832 грн.;
у лютому 2010 року - 10949 грн. замість 18991 грн.;
у березні 2010 року - 7603 грн. замість 22512 грн.;
у квітні 2010 року - 9663 грн. замість 24704 грн.;
у травні 2010 року - 9088 грн. замість 22907 грн.;
у червні 2010 року - 7396 грн. замість 20264 грн.;
у липні 2010 року - 7908 грн. замість 29068 грн.
Всього сума недоотриманої позивачем заробітної плати становить 133832 грн.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,8 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням її права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.
Відповідно до пункту 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій України», Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 –37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій до проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.05 № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03 березня 2003 року, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.05 № 865» та пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.05 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державний судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (пункт 11 частини 1статті 7 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов’язок подавати штатні розписи до ДСА із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на Донецький апеляційний адміністративний суд, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються.
Донецьким апеляційним адміністративним судом складено штатний розпис на 2010 рік, в якому посадові оклади суддів були розраховані виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 869 грн. Однак, листом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2010 за №17-3344/10 штатний розпис Донецького апеляційного адміністративного суду на 2010 рік було повернуто без погодження у зв’язку з відсутністю підстав для збільшення посадових окладів суддям (а.с. 25).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3, основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9-1 наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Суд вважає, що не здійснення нарахування коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації права позивача, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для неї, оскільки не надає і не визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач – Державна судова адміністрації України, не надав суду доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності у вигляді не забезпечення подання кошторису на суми гарантованої законом заробітної плати позивача до Міністерства фінансів України та не здійснення фінансування витрат на виплату заробітної плати позивачу в повному розмірі.
Суд не погоджується з клопотанням відповідача - Міністерства фінансів України, про застосування наслідків пропуску позивачем річного строку звернення до суду, що встановлювався статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 31 липня 2010 року, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про зобов’язання нарахувати та виплатити заробітну плату, яка належить до обов’язкових виплат відповідно до вимог законодавства.
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, до даних правовідносин не застосовується.
Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Донецького апеляційного адміністративного суду про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів по повному фінансуванню заробітної плати судді Донецького апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року з розрахунку 9,8 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений Законами України про Державний бюджет на 2009 та 2010 роки, а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати у заявленому періоді.
Зобов’язати Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітної плати судді Донецького апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 в розмірі 133832 (сто тридцять три тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 00 коп.
Зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити Донецькому апеляційному адміністративному суду додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітної плати судді Донецького апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 в розмірі 133832 (сто тридцять три тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 00 коп.
Зобов’язати Донецький апеляційний адміністративний суд здійснити нарахування недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітної плати судді Донецького апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 у розмірі 133832 (сто тридцять три тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 00 коп.
Зобов’язати Донецький апеляційний адміністративний суд за рахунок додатково отриманого від Державної судової адміністрації України фінансування здійснити виплату недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 31 липня 2010 року заробітної плати судді Донецького апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 у розмірі 133832 (сто тридцять три тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 00 коп. з утриманням податків та інших обов’язкових платежів.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 27 вересня 2010 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 02 жовтня 2010 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Іванченков А. С.
Судді
Лазарєв В.В.
Бойко М.І.