Справа № 22ц-4518/2010 р. Головуючий у першій інстанції-
Куровський Ю.В.
Категорія – цивільна Доповідач – Позігун М.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 листопада 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі :
головуючого – судді – Позігуна М.І.,
суддів – Шемець Н.В., Мамонової О.Є.,
при секретарі – Кравченко В.В.,
з участю – позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
В С Т А Н О В И В :
В травні 2010 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 60 000 грн. згідно боргової розписки, з підстав, передбачених нормами цивільного права, посилаючись на завдання шкоди відповідачкою під час виконання трудових обов’язків,
У червні 2010 року ОСОБА_2 в цій же справі подала позов, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування шкоди 89 628 грн., завданої нестачею переданого відповідачці на реалізацію товару, з підстав, передбачених п 5 ч 1 ст. 134 КЗпП України.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що відповідачка перебувала з нею в трудових відносинах як з приватним підприємцем в період з 2004 року по 2010 рік на посаді реалізатора на ринку. У зв’язку з бажанням відповідачки звільнитись з роботи, була проведена інвентаризація товару, який знаходився на реалізації у ОСОБА_2, в ході якої була виявлена нестача на суму 80 628 грн., з якою відповідачка погодилась і обіцяла добровільно відшкодувати 60 000 грн., про що написала боргову розписку. Але, як зазначає позивач, відповідачка не відшкодовує їй завдані збитки, посилаючись на відсутність коштів.
Оскаржуваним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 89 628 грн. у відшкодування нестачі товару, а також стягнуто судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2010 року і винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнутої суми нестачі, оскільки за її доводами ця сума є дуже завеликою, а вона не змогла б просто заподіяти таку суму нестачі.
На думку апелянта, порушення норм матеріального права полягають в тому, що суд не повинен був покладати на неї повну матеріальну відповідальність у зв’язку з відсутністю письмового договору про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих для зберігання або інших цілей і зазначає, що не було встановлено дійсного розміру шкоди, як то передбачено ст. 135-3 КЗпП України.
На думку апелянта, позивачем не було доведено належного ведення бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, а наявність зошиту для внесення записів не може вважатись належною формою обліку матеріальних цінностей.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 89 628 грн. на відшкодування недостачі товару, суд виходив із того, що відповідачка перебувала в трудових правовідносинах з СПД ОСОБА_1 і допустила нестачу отриманого для реалізації товарно-матеріальних цінностей, а тому наявні умови для покладення на неї матеріальної відповідальності з підстав, передбачених п 5 ч 1 ст. 134 КЗпП України.
Проте, висновок суду про наявність підстав для відшкодування шкоди завданої працівником роботодавцю, з підстав, передбачених п 5 ч 1 ст. 134 КЗпП України не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону.
Вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд не врахував, що відповідно до п.5 ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли цю шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування, і при цьому йдеться про недостачу (витрату) матеріальних цінностей, виданих працівнику як предмет або засіб праці.
Проте, як встановлено судом, предметом недостачі були товарно матеріальні цінності, які передавались позивачкою відповідачці для реалізації на ринку, а не як предмет або засіб праці.
В той же час, відсутні підстави для покладення на відповідачку повної матеріальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 134 КЗпП України, оскільки між роботодавцем і працівником не укладався договір про повну матеріальну відповідальність з дотриманням положень ст.. 135-1 КЗпП.
Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно запису в трудовій книжці, відповідачка перебувала в трудових правовідносинах з позивачкою лише в період з 3.01.2006 року по 26.12.2007 року, що підтвердили в суді і сторони. Посилання позивачки на наявність між сторонами фактичних трудових правовідносин є безпідставним, оскільки сторонами підтверджено, що відповідачка після грудня 2007 року зареєструвалася суб’єктом підприємницької діяльності і реалізовувала товар, який їй надавала позивачка, і остання за неї не сплачувала обов’язкові страхові внески до відповідних фондів.
Згідно розрахунку позивачки станом на січень 2008 року у відповідачки мав місце залишок товару на 84 898 грн. Проте, оскільки на день припинення трудових правовідносин не проводилась інвентаризація залишку товарно-матеріальних цінностей, яку було проведено лише в квітні 2010 року, то неможливо встановити наявність чи відсутність недостачі товарно-матеріальних цінностей станом на 26 грудня 2007 року, а відповідно і покладення на працівника відповідальність.
За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог згідно позовної заяви від 16.06.2010 року (а.с.25) про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної роботодавцю.
Оскільки вимоги про стягнення 60 000 грн. згідно боргової розписки з підстав, передбачених нормами цивільного права, не були предметом вирішення судом першої інстанції, то з врахуванням положень ст.. 303 ЦПК України, апеляційний суд позбавлений права ухвалювати рішення в цій частині.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
в и р і ш и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2010 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов’язків внаслідок недостачі матеріальних цінностей відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом 20 днів.
Головуючий: Судді :