СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
28 вересня 2010 року Справа № 2-22/534-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивач: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
представник відповідача, не з'явився, Піщанівська сільська рада;
представник відповідача: не з'явився, Кримське республіканське підприємство "Сімферопольське міжміське бюро;
представник третьої особи: не з'явився, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим;
прокурор: Ковалевич Олег Михайлович, посвідчення № 631 від 01.02.10, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;
розглянувши апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 18.03.2010 у справі № 2-22/534-2010
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Піщанівської сільської ради (вул. Набережна, 3а, с. Піщане, Бахчисарайський р-н, 98431)
Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" (вул. Некрасова, 11, місто Сімферополь, 95000)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим (вул. Леніна, 17, місто Сімферополь, 95000)
за участю прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, місто Сімферополь, 95015) (вул. Павліченка, 1, місто Севастополь, 99001 - прокуратура міста Севастополя)
про визнання права власності та спонукання до виконання певних дій, ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Піщанівської сільської ради та Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації", в якому з урахуванням уточнень просить визнати право власності на об’єкт нерухомого майна –незавершений будівництвом котедж літ. „А” площею 534,0 кв. м з мансардою „н/А” площею 166,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці загальною площею 0,1227 га; спонукати Кримське республіканське підприємство "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" провести державну реєстрацію права власності за позивачем на нерухоме майно –незавершений будівництвом котедж літ. „А” площею 534,0 кв. м з мансардою „н/А” площею 166,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці загальною площею 0,1227 га, обґрунтовуючи позовні вимоги посиланнями на приписи статей 331, 376, 415 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2010 у справі № 2-22/534-2010 позов задоволено.
Визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомого майна - незавершений будівництвом котедж літ "А" площею 534,0кв. м з мансардою "н/А" площею 166,2кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці загальною площею 0,1227га. Зобов'язано Кримське республіканське підприємство "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" провести державну реєстрацію права власності за позивачем на вказане майно.
Рішення господарського суду мотивовано тим, що об’єкт нерухомості збудований на земельній ділянці, відведеній для цієї мети, він відповідає нормам ДБН та його зведення не порушує права інших осіб, отже, відповідно до положень статей 331, 415 Цивільного кодексу України є підстави для визнання права власності за позивачем у судовому порядку.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, прийняти нове, яким у позові відмовити.
Так, прокурор посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також вказує, що при розгляді справи господарським судом не враховано те, що позивачем не надано доказів оспорювання чи невизнання його права власності, тобто, суб’єкт господарювання ОСОБА_1 взагалі на час звернення до суду не міг бути позивачем у справі. Також прокурор вказує на відсутність у позивача дозвільної документації на будівництво та правовстановлюючих документів на землю.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 до участі у справі залучено Інспекцію державного архітектурного-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2010 року суддів Волкова К.В., Гоголя Ю.М. замінено на суддів Голика В.С., Плута В.М.
У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги.
У судові засідання позивач, представники відповідачів та третьої особи не з’являлись, про місце судового засідання були повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія визнала можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників учасників судового процесу, що не з’явились, належним чином повідомлених про час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
Рішенням Піщанівської сільської ради від 04 грудня 2008 року №1363 громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1227га, розташованої в АДРЕСА_2, для обслуговування котеджу сімейного відпочинку (пункт 1) (а. с. 9).
Пунктом 2 вказаного рішення було попереджено ОСОБА_1 про те, що строк його дії складає один рік.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця серії В02 №179952 (а. с. 10) 19.10.09 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа –підприємець.
Підставою виникнення спору стали наступні обставини.
Так, за твердженням позивача, на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1227га, розташованій в АДРЕСА_2, збудований об'єкт нерухомості - незавершений будівництвом котедж сімейного відпочинку. В підтвердження цієї обставини він надав договір підряду на будівельно-монтажні роботи (а. с. 11), договір придбання будівельних матеріалів (а.с.13), довідку про вартість виконаних підрядних робіт (а. с. 17-21), розрахунки –фактури (а. с. 22, 24, 25), платіжні доручення (а.с.23,25,27).
За замовленням позивача, державним вищим учбовим закладом „Придніпровська державна академія будівництва і архітектури” було проведено будівельно-технічну експертизу будівництва котеджу сімейного відпочинку в АДРЕСА_2, за результатами якої складено висновок від 14.01.2010 (а. с. 41-56), яким встановлено дотримання вимог діючих будівельних норм України при будівництві котеджу.
Згідно з довідкою від 09.02.2010 готовність об’єкта складає 93,8% (а.с.70).
Судом першої інстанції зобов’язано КРП ”Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації” провести технічну інвентаризацію котеджу, що є предметом спору (а. с.38). За результатами технічної інвентаризації складено інвентаризаційну справу (а.с.63).
Вважаючи себе власником збудованого котеджу, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з даним позовом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу прокурора такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Загальні засади здійснення будівництва об’єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування". При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом. Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбаче них статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним.
Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Як встановлено судовою колегією та не заперечується відповідачем, позивач за власні кошти здійснив будівництво спірного об'єкту, що підтверджується матеріалами справи, а саме: договором підряду на будівельно-монтажні роботи (а. с. 11), договором придбання будівельних матеріалів (а.с.13), довідкою про вартість виконаних підрядних робіт (а. с. 17-21), розрахунки –фактури (а. с. 22, 24, 25), платіжні доручення (а.с.23,25,27).
Згідно статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Абзацом 17 статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" визначено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Так, на вимогу суду позивачем не надані ні дозвіл на будівництво, ні дозвіл інспекції ДАБК, ні проектно-кошторисна документація.
Таким чином, збудований позивачем об’єкт нерухомості є самочинним будівництвом.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що даний факт позивач не заперечує.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).
Проте, за правилами частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Для того, щоб встановити наявність умов для застосування положень цієї норми Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, по-перше, необхідно з’ясувати факт правомірного користування земельною ділянкою.
Частиною 1 статті 6 Закону України ”Про оренду землі” передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Однак, згідно частині 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 5 статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
У матеріалах справи наявне лише рішення Піщанівської сільської ради від 04 грудня 2008 року №1363, яким громадянину ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки для передачі її в користування на умовах оренди, проте дане рішення не має значення правовстановлюючого документу на землю в розумінні діючого земельного законодавства України.
На вимогу суду позивач не надав документи, що підтверджують правомірність користування ним земельної ділянки, на якій розташований самочинно збудований об’єкт нерухомості.
Крім того, судова колегія звертає увагу також на той факт, що зазначеним рішенням Піщанівської сільської ради від 04 грудня 2008 року №1363 позивачу як фізичній особі - громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку землевпорядної документації, що також викликає сумнів відносно цільового призначення зазначеної земельної ділянки, адже ОСОБА_1 звертався до органу місцевого самоврядування з заявою про відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування котеджу сімейного типу, в той час як право власності позивач просить визнати за ним як суб’єктом підприємницької діяльності, що свідчить про комерційне призначення спірного об’єкту нерухомості і, відповідно, цільове призначення земельної ділянки також змінено.
Доказів звернення до компетентного органу та вирішення ним питання про надання позивачеві земельної ділянки, розташованої під збудованим нерухомим об’єктом з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва і обслуговування об’єкту комерційного призначення, позивач суду не надав.
З огляду на викладені вище висновки, судова колегія констатує відсутність у позивача права вимагати визнання у судовому порядку право власності на спірний об’єкт.
Господарський суд при прийнятті рішення не звернув увагу на ту обставину, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 3 статті 376 Цивільного кодексу України. У такий спосіб при прийнятті рішення господарський суд припустився порушення норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.
На підставі висловленого, апеляційна інстанція не може погодитись з висновками господарського суду стосовно задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та визнання за ним права власності на спірний об’єкт нерухомості.
При таких обставинах, апеляційна скарга прокурора Автономної Республіки Крим підлягає задоволенню, а рішення господарського суду –скасуванню.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104,статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2010 у справі № 2-22/534-2010 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
4. У задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя
Судді