СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
28 вересня 2010 року Справа № 2-1/696-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: не з`явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
відповідача: не з`явився, Кримське республіканське підприємство "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації";
відповідача: не з`явився, виконавчий комітет Сімферопольської міської ради;
третьої особи: не з`явився, Сімферопольська міська рада;
третьої особи: не з`явився, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим;
прокурора: не з`явився, прокурор Автономної Республіки Крим;
розглянувши апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 09 лютого 2010 року у справі №2-1/696-2010
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" (вул. Некрасова, 11, місто Сімферополь, 95000)
виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, місто Сімферополь, 95000)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
Сімферопольська міська рада (вул. Толстого, 15, місто Сімферополь, 95000)
інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим (вул. Леніна, 17, ( вул. Залеська, 12) місто Сімферополь, 95000)
за участю: прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, місто Сімферополь, 95015)
про визнання права власності та спонукання зареєструвати право власності на нерухоме майно
ВСТАНОВИВ:
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Кримського республіканського підприємства „Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації”, виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради, в якому просить визнати за ним право власності на нерухоме майно- прибудову літер „А1” і обладнання додаткового входу у квартиру № 2 загальною площею 61, 6 кв.м., житловою площею 20,0 кв.м., по АДРЕСА_1, а також зобов’язати Кримське республіканське підприємство „Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації” зареєструвати за позивачем право власності на перелічене вище майно.
Позовні вимоги мотивовані посиланням на приписи статтей 328, 331, 376 Цивільного кодексу України оскільки, як стверджує позивач, спірний об’єкт побудований ним за власні кошти з дотримання будівельних норм та правил, але, у визнанні за ним права власності на це майно йому було відмовлено, чим порушуються його законні права та охоронювані інтереси.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 09 лютого 2010 року у справі №2-1/696-2010 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" та виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання права власності та спонукання зареєструвати право власності на нерухоме майно задоволено.
Визнано за позивачем право власності на нерухоме майно - прибудову літер “А1”і обладнання додаткового входу у квартиру № 2 загальною площею 61,6 кв.м., житловою площею 20,0 кв.м по АДРЕСА_1.
Зобов'язано Кримське республіканське підприємство “Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації” зареєструвати за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, право власності на вищезазначене майно.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, прокурор Автономної Республіки Крим звернувся в інтересах Сімферопольської міської ради до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, прокурор Автономної Республіки Крим зазначив, що під час розгляду справи суд не врахував вимог статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" про те, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом та тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
Заявник скарги також вказав на порушення певних прав Сімферопольської міської ради, оскільки спірне будівництво передбачає зайняття додаткової земельної ділянки, правовстановлюючі документи на користування якою у позивача відсутні, однак цей орган залучений до участі справі не був.
Крім того, прокурор Автономної Республіки Крим послався на відсутність в матеріалах справи належних доказів прийняття спірного об’єкту до експлуатації, яке за приписами статті 30-1 Закону України „Про планування і забудову територій” здійснюється на підставі свідоцтва, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Під час апеляційного перегляду справи, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2010 року до участі у справі в якості треті осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим та Сімферопольську міську раду.
В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 28 вересня 2010 року, представники сторін та прокурор повторно не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від учасників судового процесу на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Приймаючи до уваги, що попередній розгляд справи відкладався, у тому числі з підстав неявки до суду представників сторін, при цьому, кожного разу про дату та час судового засідання сторін повідомлялось своєчасно та згідно з наявними в матеріалах справи адресними даними, втім, як апеляційний перегляд господарських справ обмежений процесуальним строком, судова колегія визнала можливим розглянути справу у їх відсутність, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Центрального районного суду міста Сімферополя від 08 липня 2008 року за ОСОБА_1 визнане право власності на квартири № 2 та № 3 по АДРЕСА_1, яке зареєстровано Кримським республіканським підприємством „Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації” в книзі Д-55 за № 349 (а.с.4-5).
Відповідно до технічного експертного обстеження Кримського республіканського підприємства „Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації” № 20769 від 15 грудня 2009 року з моменту набуття зазначеної квартири у власність позивача до неї здійснено будівництво прибудови літер. „А” із обладнанням додаткового входу (а.с. 9-14).
З висновків, наданих у зазначеному обстеженні, вбачається, що з урахуванням здійсненої прибудови, загальна площа квартири склала 61,6 кв.м., житлова площа- 20,0 кв.м., конструктивні елементи прибудови літер. „А” до квартири АДРЕСА_1 та обладнання додаткового входу відповідають вимогам будівельних норм та правил.
Позивач стверджує, що неодноразово звертався до відповідачів з приводу здійснення відповідної реєстрації його права власності на прибудову літер. „А” до квартири АДРЕСА_1, але у задоволенні цих вимог йому було відмовлено з посиланням, що спірне будівництво є самовільним.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора Автономної Республіки Крим та скасування рішення суду виходячи з наступного.
Оскільки спір між сторонами виник з приводу виникнення та визнання права власності на спірне майно, дана справа підлягає вирішенню відповідно до вимог глав 23, 24, 26 розділу І Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підставою виникнення права власності позивач вважає створення нової речі.
Аналізуючи встановлені у справі обставини у їх сукупності судова колегія погоджується з твердженнями заявника апеляційної скарги, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно на підставі положень статті 331 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.
Так, відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту прийняття майна до експлуатації або його державної реєстрації. При цьому зазначена норма закону регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, будівництво якого здійснювалось в установленому законом порядку та закінчене.
Як встановлено судовою колегією, цей порядок позивачем дотриманий не був.
Так, згідно зі статтею 22 Закону України “Про основи містобудування”, який введено в дію з дня опублікування - 09 грудня 1992 року, забудова земельних ділянок, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) виникає щодо земельних ділянок, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, місцевими правилами забудови.
10 серпня 1993 року наказом Міністерства України у справах будівництва і архітектури затверджені та введені в дію з 01 січня 1994 року державні будівельні норми А 3.1 2-93 “Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт”.
Дані норми встановлюють порядок та умови надання дозволів на виконання робіт з нового будівництва, розширення реконструкції, реставрації та капітального ремонту об’єктів будівництва.
При цьому, у вступній частині зазначених норм передбачено, що вони обов’язкові для застосування всіма суб’єктами будівництва, незалежно від форми власності та відомчої належності, що виконують будівельні роботи.
Згідно з пунктом 1.1 цих норм дозвіл на будівництво є юридичним документом, що посвідчує право забудовника та генпідрядчика на виконання будівельних робіт, їх фінансування, підключення об’єкта будівництва до інженерних мереж, видачу ордерів на земляні роботи.
Дозволи забудовникам (замовникам) на виконання робіт з будівництва видаються органами державного архітектурно-будівельного контролю України. Виконання зазначених робіт без дозволу органу держархбудконтролю забороняється (п.п.1.2, 1.6).
Як встановлено судовою колегією, будівництво спірного об’єкту здійснювалося без дозволу на його виконання та затвердженої проектної документації.
Окрім того, в процесі розгляду справи місцевим господарським судом не було досліджено питання щодо фактичного закінчення будівництва спірного об’єкту, оскільки позивачем не були надані належні та допустимі, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, докази про це (акт введення об’єкту в експлуатацію або висновок судової експертизи), які є необхідними умовами визнання права власності на підставі статті 331 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 3 статті 375 Цивільного кодексу України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
З технічного експертного обстеження Кримського республіканського підприємства „Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації” № 20769 від 15 грудня 2009 року (а.с. 9-14) вбачається, що будівництво прибудови літер. „А” із обладнанням додаткового входу до квартири АДРЕСА_1 передбачає зайняття додаткової земельної ділянки.
Правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку позивачем протягом розгляду справи у місцевому суді та, незважаючи на запит господарського суду апеляційної інстанції, до матеріалів справи надано не було.
Таким чином, спірний об’єкт був побудований позивачем на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети.
З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем будівництво об’єкту здійснювалось з порушенням встановленого законом порядку та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, судова колегія вважає відсутніми підстави для визнання за позивачем права власності на нього на підставі статті 331 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, вважаються самочинним будівництвом.
Згідно з частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Посилання місцевого суду на технічне експертне обстеження Кримського республіканського підприємства „Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації” № 20769 від 15 грудня 2009 року, яким встановлена відповідність спірного будівництва будівельним нормам та правилам, колегія суддів вважає невірним, оскільки у відповідність до статті 30-1 Закону України „Про планування та забудову територій” (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) та пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 923, відповідність збудованого об’єкту проектній документації, вимогам державних стандартів будівельних норм і правил підтверджується свідоцтвом, що видається інспекціями державного архітектурного будівельного контролю.
Посилання позивача в позовній заяві на приписи статті 376 Цивільного кодексу України, згідно частині 3 якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, є цілком правомірними, однак доказів отримання відповідної земельної ділянки під вже збудовану прибудову, або звернень з цього приводу до компетентних органів стороною суду надано не було.
Крім того, господарським судом не взято до уваги, що відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зазначені приписами узгоджуються із процесуальними нормами, зокрема, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судовому захисту підлягають тільки ті права, які особа має, при цьому за умови, що ці права не визнаються або оспорюються іншою особою.
Однак, всупереч наведених приписів норм матеріального та процесуального права, позивачем не доведено, хто саме та у який спосіб оспорює або не визнає його право власності на створене майно.
Таким чином, правових підстав для задоволення позову про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно- прибудову літер „А1” і обладнання додаткового входу у квартиру № 2 загальною площею 61, 6 кв.м., житловою площею 20,0 кв.м., по АДРЕСА_1 немає.
Слід зауважити, що вимога зобов'язати зареєструвати право власності є похідною від вимоги при визнання права власності, а якщо право власності не визнано, то й вимога зобов'язати зареєструвати право власності також є передчасною.
Судової колегія звертає увагу й на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права та обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Так, згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок відповідно до Земельного кодексу України.
Таким чином, прийняття рішень про передачу земельних ділянок у користування, у тому числі під здійснення їх забудови, відноситься до сфери повноважень Сімферопольської міської ради.
Однак, зазначений орган місцевого самоврядування до участі у розгляді справи місцевим господарським судом залучений не був.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про порушення місцевим господарським судом як норм матеріального так і процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи, що дає підстави суду апеляційної інстанції для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення у справі та прийняття нового рішення про відмову у позові.
Повний текст постанови складений 29 вересня 2010 року.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах Сімферопольської міської ради задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 лютого 2010 року у справі №2-1/696-2010 скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі.
У позові відмовити.
Головуючий суддя
Судді