СПРАВА N 2-7096
2010
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"09" листопада 2010 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Кучеренко Н.В.
при секретарі – Левандовській О.М.
за участю представника позивача – ОСОБА_1
представника відповідача – Ковалишкіна В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного офісу публічного акціонерного банку «Акцент-Банк» про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 27 045 грн. 74 коп., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., а також витребувати у відповідача трудову книжку та стягнути витрати по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи, зазначивши, що 01.12.2006 року вона була прийнята на роботу до Запорізької дирекції «Акцент-Банк» на посаду експерта. 06.10.2008 року наказом № 837-П від 06.10.2008 року була звільнена з банку. Однак з часу звільнення та до теперішнього часу банк не повернув їй трудову книжку, через що вона з вини відповідача довгий час не могла влаштуватись на роботу або стати до центру зайнятості. Відповідно до ч.4 ст. 235 та п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року № 58 у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу. Згідно розрахунку середньоденної заробітної плати, періоду вимушеного прогулу розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 09.11.2010 року складає 27 045 грн. 74 коп. Крім того, вважає, що діями відповідача їй була спричинена моральна шкода, внаслідок порушення її законних прав, шляхом невидачі трудової книжки, ненаданням відомостей про розмір заборгованості, та як наслідок, неможливість працевлаштуватись, отримувати заробітну плату для належного утримання родини, втрату в зв’язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників та знайомих, моральними переживаннями, порушення нормальних життєвих зв’язку, в порядку ст. 237-1 КЗпП України відповідач повинен відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Представник позивача – ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав повністю, наполягає на заявлених позовних вимогах.
Представник відповідача – Ковалишкін В.В. в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що підстав для задоволення позову немає, по-перше, позивачка звернулась до суду з пропуском строку позовної давності, встановленої ст. 233 КЗпП України, адже з вказаним позовом вона звернулась через 1 рік 9 місяців з дня звільнення. По-друге, позивачка була звільнена наказом від 06.10.2008 року з посади експерта Запорізької регіональної дирекції ЗАТ «Акцент-Банк» за ч.1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). Підставою для звільнення була її заява. В заяві позивач просила звільнити її з роботи за власним бажанням та надіслати трудову книжку поштою. У відповіді, яку надав Напрямок трудових ресурсів ПАТ КБ «ПриватБанк» на запит представника відповідача, зазначено що трудова книжка ОСОБА_3 після звільнення її з банку надіслана їй поштою за адресою, що зазначена у заяві про звільнення. Наприкінці 2008 р. на початку 2009 р. А-Банк ліквідував відділ кадрів, а ведення трудових справ на підставі договору доручив ПАТ КБ "ПриватБанк". При передачі з А-Банку до ПАТ КБ "ПриватБанк" трудових справ, у особистій справі ОСОБА_3 та серед інших документів, що підлягали передачі, трудової книжки ОСОБА_3 не було. Передача трудових справ здійснювалася за актом приймання-передачі. Докази, що підтверджували направлення трудової книжки працівнику поштою загублені. В грудні 2008 р. у А-Банку провадилася прокурорська перевірка законності звільнення ОСОБА_3 За результатами перевірки порушень трудового законодавства прокуратурою не виявлено. Заявлені вимоги стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вважає не коректними та передбаченими діючим законодавством. Крім того, вважає що вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки факт завдання позивачу моральної шкоди є недоведеними. У своїй позовній заяві позивач не наводить посилань на докази, якими підтверджується факт завдання їй моральної шкоди, тому просить відмовити у позові в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню за наступними підставами.
Наказом № 5 від 06.11.2007 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду експерта Запорізької регіональної дирекції А-Банку.
03.10.2008 року від ОСОБА_3 на ім’я голови правління А-Банку надійшла заява з проханням звільнити її за власник бажанням, а також надіслати трудову книжку поштою за адресою АДРЕСА_1.
Наказом від 06.10.2008 року ОСОБА_3 звільнена з посади експерта А-банку за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.
21.09.2009 року позивачка звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 19.02.2010 року вказаний позов було задоволено частково. Стягнено з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в період з 07.10.2008 року по 18.02.2010 року в сумі 17 926,41 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18.05.2010 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2010 року в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу – 17 926,41 грн. за період з 07.10.2009 року по 18.02.2010 року скасовано. В іншій частині рішення залишено без змін.
Підставою для скасування рішення Мелітопольського міськрайонного суду від 19.02.2010 року в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу стала та обставина, що ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції в порушення ч.1 ст. 11 ЦПК України, за відсутності позову про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у зв’язку з затримкою трудової книжки з вини власника, стягнув суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 17 926,41 грн., вийшовши за межі позовних вимог, заявлених позивачкою та задовольнив позов з підстав, з яких позов не заявлявся.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Відповідно до п.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п’ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 4.1 вказаної Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Відповідно до п.4.2 відповідної Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
03.10.2008 року від ОСОБА_3 на ім’я голови правління А-Банку надійшла заява з проханням надіслати трудову книжку поштою за адресою АДРЕСА_1.
Оцінюючи доводи представника позивача, щодо наявності підстав для задоволення позову, а також заперечення представника відповідача, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 зазначено, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Якщо тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18.05.2010 року встановлено, що 06.10.2008 року позивачку було звільнено за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, про своє звільнення позивачка дізналась 07.10.2008 року.
Проте з позовом до Головного офісу Публічного акціонерного банку «Акцент-Банк» про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 звернулась до суду лише 13.07.2010 року, тобто після спливу майже 1 року 9 місяців, після того, як позивачка дізналась про порушення свого права.
Суд не приймає до уваги доводи представника позивача щодо не розповсюдження строку позовної давності на вимогу про витребування трудової книжки та стягнення заробітної плати, оскільки в даному випадку він невірно трактує норму ст. 233 КзПП України.
Дійсно відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак вимога про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в зв’язку з затримкою у її видачі, не підпадає під дію ч.2 ст. 233 КЗпП України, оскільки відповідач не має перед позивачкою заборгованості по виплаті заробітної плати.
Крім того, у відповіді №Э.28.0.0.0/2-1121 від 17.12.2009 р., яку надав Напрямок трудових ресурсів ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначено, що ОСОБА_3 звільнилась за власним бажанням (ст.38 КЗпП України). Трудова книжка з записом про звільнення вручається згідно умовам, зазначеними в заяві. В заяві від 03.10.2008 року ОСОБА_3 зазначила адресу, за якою була надіслана трудова книжка. Документи, що підтверджують дату надіслання ОСОБА_3 трудової книжки за вказаною в заяві адресою в Напрямку трудових ресурсів ПриватБанку відсутні. При передачі особистих справ, трудових книжок, журналів про рух трудових книжок з А-Банку в Напрямок трудових ресурсів ПриватБанку ці документи не передавались.
З відповідачі №Э.ZР.0.0.0.0/23 – 23827 від 25.06.2010 року вбачається, що пакет документів особистої справи ОСОБА_3 в Напрямок трудових ресурсів передавався без трудової книжки, що підтверджується актом приймання-передачі особистих справ та трудових книжок працівників А-Банку, підписаного відповідальним працівником за передачу справ ОСОБА_4, яка була звільнена з А-Банку 04.12.2009 року.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 неодноразово зверталась зі скаргами до Територіальних державних інспекцій праці як в Запорізькій, так і в Дніпропетровських областях, а також до Головного управління праці та соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації на дії керівництва ЗАТ «Акцент-Банк», якими було порушено її трудові права, однак вона ніколи не вказувала в скаргах на відсутність видачі трудової книжки. .
Відповідями №06/03-207.І.1005.2 від 14.11.2008 року, №1937 від 21.10.2008 року, №12 від 06.01.2009 року ОСОБА_3 було роз’яснено, що поновлення порушених трудових прав працівників знаходиться в компетенції судів (глава XV КЗпП України) і, що вона має право звернутись з відповідним позовом, у відповідності з вимогами ст. ст. 232, 235 КЗпП України до місцевого суду, який, у разі прийняття позитивного рішення (шляхом опиту свідків чи інших заходів, які знаходяться у його повноваженнях), може поновити її права, у тому числі примусово через органи державної виконавчої служби.
Крім того, прокуратурою Індустріального району м. Дніпропетровська проводилась перевірка з приводу заяви ОСОБА_3 щодо порушення її трудових прав посадовими особами ЗАТ «Акцент-Банк».
Згідно відповіді № 1689р від 15.01.2009 року перевіркою встановлено, що фактів порушення трудових прав ОСОБА_3 встановлено не було. Підстави для внесення актів прокурорського реагування відсутні. Також повідомлено, що відповідно до ст. 3 ЦПК України ОСОБА_3 щодо відновлення порушених прав, може звернутись до суду за захистом порушеного чи оспорюваного права, чи охоронюваного законом інтересу.
Таким чином, позивачці неодноразово протягом 2008, 2009, 2010 років було роз’яснено різними інстанціями про її право оскаржувати в судовому порядку дії керівництва Запорізького РУ ЗАТ «Акцент-Банк».
Однак таким правом позивачка скористалась лише 13.07.2010 року, пред’явивши до суду позов при витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вказану вимогу було заявлено ОСОБА_3 після спливу 1 року 9 місяців після дня, коли вона дізналась про порушення її права, при цьому позивачкою не було надано суду жодного доказу про поважність причин пропуску строку позовної давності, встановленої ч.1 ст. 233 КЗпП України.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає, що вказана вимога задоволенню також не підлягає.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При визначенні моральної шкоди суд вивчає характер і обсяг моральних страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість травми, наслідки травми, істотність змін у життєвих і виробничих зв’язках.
Згідно з п.5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В судовому засіданні представником позивачки не було надано жодного доказу на підтвердження факту заподіяння позивачки моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, які отримала позивачка. Також не наведено доводів, з яких виходила позивачка, визначаючи розмір цієї шкоди та доказів на підтвердження цього розміру.
Аналізуючи забрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд не знаходить підстав для задоволення позову і вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 232,233 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику рою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року № 58, ст. ст. 3, 15, 57, 59, 81, 88, 107, 208, 212-215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
У позові ОСОБА_3 до Головного офісу публічного акціонерного банку «Акцент-Банк» про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Н.В.Кучеренко